Тесс Герритсен – Двійник (страница 50)
Промінь ліхтаря смикнувся вгору.
— У будинку хтось є, — прошепотіла Ріццолі.
За калатанням серця Мора розчула, як над ними рипить підлога. Домом пересувалися важкі кроки. Підійшли до кухні. Раптом у дверях постав силует, і промінь світла, який затопив підвал, був такий яскравий, що засліплена Мора мала відвернутися.
— Докторе Айлс? — гукнув чоловік.
Мора примружилася на світло.
— Я вас не бачу.
— Детектив Єйтс. Криміналісти теж приїхали. Покажете нам будинок, перш ніж почати?
Вона різко видихнула.
— Піднімаємося.
Коли Мора з Ріццолі вийшли з підвалу, на кухні вже стояли четверо чоловіків. З детективами Корсо та Єйтсом Мора познайомилася тиждень тому на лісовій просіці. До них приєдналися двоє криміналістів, які представилися просто як Піт та Ґері. Усі по колу потиснули один одному руки.
— Отже, шукаємо скарби? — сказав Єйтс.
— Немає гарантії, що щось знайдемо, — відповіла Мора.
Обидва криміналісти роздивлялися кухню, оглядали підлогу.
— Лінолеум тут вельми побитий, — сказав Піт. — Про який період ідеться?
— Седлери зникли сорок п’ять років тому. Підозрювана тоді жила тут, разом із двоюрідним братом. Потім вони поїхали, дім довго стояв порожній, а тоді його продали на аукціоні.
— Сорок п’ять років? Так, лінолеум може бути того періоду.
— Я знаю, що килим у вітальні новіший, йому років двадцять, — завважила Мора. — Треба буде зняти його, щоб оглянути підлогу.
— Ми випробовували метод на речах, не старших за п’ятнадцять років. Для нас це буде щось новеньке. — Піт глянув у вікно кухні. — Темно стане години за дві.
— Тоді почнемо з підвалу, — сказала Мора. — Там і зараз достатньо темно.
Усі рушили до фургона по найрізноманітніший інвентар: фотоапарати, відеокамери, штативи, коробки із захисним спорядженням, аерозолі, дистильовану воду, сумку-холодильник «Іґлу» з хімікатами в пляшечках, електричні дроти та ліхтарі. Усе це криміналісти знесли вузькими сходами до підвалу — коли в ньому опинилося шість людей та інвентар, там раптово стало дуже тісно. Усього півгодини тому Мора дивилася на цю похмуру кімнату занепокоєно. Тепер, коли чоловіки заходилися спокійно й працьовито розставляти штативи й розкручувати дроти, вона втратила свою жаску владу над нею. «Це просто вологе каміння і втоптана земля, — подумала Мора. — Привидів тут немає».
— Про це нічого не скажу, — мовив Піт, перевертаючи свою бейсболку команди «Морські собаки» козирком назад. — Тут ґрунтова підлога, містить багато заліза. Підсвітитися може все. Важко буде розібратися.
— Мене більше цікавлять стіни, — відповіла Мора. — Розмазані плями, бризки. — Вона вказала на гранітний блок із залізним кільцем. — Почнемо з цієї.
— Спочатку треба зробити базове фото. Я зараз установлю штатив. Детективе Корсо, зможете прикласти рулетку до стіни, отам? Вона люмінесцентна, дасть нам базу для порівняння.
Мора глянула на Ріццолі.
— Ідіть нагору, Джейн. Будуть змішувати люмінол, не треба вам його вдихати.
— Я не знала, що він аж такий токсичний.
— Не варто ризикувати. Особливо у вашому стані.
— Ну, гаразд, — зітхнула вона й почала поволі підніматися сходами. — Але дуже не хочеться пропускати шоу.
Двері підвалу зачинилися за нею.
— Боже, їй ще не час у декрет? — запитав Єйтс.
— Має ще шість тижнів, — відповіла Мора.
Один з техніків засміявся.
— Як та жінка-коп із «Фарго»[20], га? Як така черевата може ганятися за порушниками?
З-за дверей заволала Ріццолі:
— Я, може, й черевата, та не глуха!
— Ще й озброєна, — додала Мора.
— Може, почнемо? — запропонував детектив Корсо.
— У тому ящику — окуляри та маски, — сказав Піт. — Розбирайте.
Корсо передав Морі респіратор та окуляри. Вона вдягнула їх і стала дивилася, як Піт почав відмірювати хімікати.
— Візьмемо розчин Вебера, — сказав він. — Він трохи чутливіший і, здається, безпечніший у використанні. Ця штука й без того подразнює шкіру та очі.
— Це все — готові розчини? — запитала Мора приглушеним через маску голосом.
— Так, ми їх тримаємо в холодильнику лабораторії. Усі три частини змішуються на місці з дистильованою водою. — Він закрутив пляшку, енергійно струсонув. — Хтось носить контактні лінзи?
— Я ношу, — відповів Єйтс.
— То краще відійдіть, детективе. На вас сильніше вплине, навіть в окулярах.
— Ні, я хочу подивитися.
— Тоді просто тримайтеся позаду, коли почнемо розпилювати.
Піт ще раз струсонув суміш, тоді перелив її в пляшку зі спреєм.
— Усе, ми готові. Тільки спочатку зроблю фото. Детективе, можете відійти від стіни?
Корсо відступив убік, Піт натиснув на дистанційний спуск. Спрацював спалах, камера зафіксувала загальний план стіни, яку вони збиралися оббризкати люмінолом.
— Тепер вимкнути світло? — запитала Мора.
— Хай Ґері спочатку займе позицію. Як стане темно, ми всі тут спотикатимемося. Тому хай кожен обере собі місце і стоїть там, гаразд? Рухається тільки Ґері.
Ґері пройшов до стіни, підняв пляшку з люмінолом. У масці та окулярах він скидався на дезінсектора, що націлився на особливо шкідливого таргана.
— Вимикайте, докторе Айлс.
Мора потягнулася до прожектора й вимкнула його, зануривши підвал у темряву.
— Бризкай, Ґері.
Вони почули сичання пульверизатора. У темряві раптово засяяли зеленкувато-сині цятки, схожі на зірки в нічному небі. Тоді проявилося примарне кільце, воно немов пливло в повітрі, у темряві. Залізне кільце.
— Це може бути й не кров, — завважив Піт. — Люмінол реагує на багато всякого. Іржа, метали. Відбілювальні розчини. Це кільце все одно засвітилося б, байдуже, чи є на ньому кров, чи немає. Ґері, можеш відійти, поки я зроблю знімок? Витримка сорок секунд, тож аніруш.
Коли нарешті клацнув спуск, Піт сказав:
— Світло, докторе Айлс.
Мора намацала в темряві вимикач. Коли стало світло, вона подивилася на кам’яну стіну.
— Що думаєте? — запитав Корсо.
Піт знизав плечима.
— Не надто вражаюче. Тут буде чимало помилкових реакцій. На всьому цьому камінні є ґрунт. Спробуємо інші стіни, але якщо не побачите відбитка руки або ж великої плями, розрізнити кров на цьому тлі буде важко.
Мора помітила, що Корсо дивиться на годинника. Обидва місцеві детективи довго їхали, і було зрозуміло, що він сумнівається — чи не марно це було.