Тесс Герритсен – Двійник (страница 20)
Баллард перевів очі на Мору.
— Може, вип’єте кави? Або чаю?
— Ні, дякую.
Він із розумінням кивнув.
— Ви хочете просто почути про Анну.
— Так.
— У мене в кабінеті є копія її справи.
Якщо кабінет відображає особистість того, хто в ньому працює, тоді Рік Баллард був міцним та надійним, як дубовий стіл, що домінував у кімнаті. Він вирішив не ховатися за столом, натомість указав Морі на канапу, а сам сів у крісло навпроти неї. Між ними не було нічого, крім низенького столика, на якому лежала одна-єдина тека. Крізь зачинені двері їм усе одно було чути маніакальне гупання телевізора.
— Мушу вибачитися за грубощі моєї дочки, — сказав Баллард. — У Кейті нині важкий період, і я не зовсім розумію, як з нею краще поводитися. Я можу дати собі раду з правопорушниками, але чотирнадцятирічні дівчата?
Він сумно всміхнувся.
— Сподіваюся, від того, що я зайшла, не стане ще гірше.
— Ви тут ні до чого, повірте. Моя родина зараз проходить через непрості зміни. Ми з дружиною минулого року розійшлися, і Кейті відмовляється це прийняти, звідси чимало сварок і напруги.
— Мені дуже прикро.
— Розлучення не бувають простими.
— Моє точно не було.
— Але ви його пережили.
Мора подумала про Віктора, який зовсім нещодавно знову втрутився в її життя і на недовгий час змусив її задуматися про примирення.
— Я не впевнена, що його взагалі можна пережити, — сказала вона. — Якщо вже був із кимось одружений, ця людина завжди буде частиною твого життя, хорошою чи поганою. Головне — пам’ятати хороше.
— Іноді це буває непросто.
Вони трохи помовчали. Чути було хіба що дратівну пульсацію телевізора — підлітковий протест. Тоді Баллард випростався, розвернувши широкі плечі, і подивився на неї. Від цього погляду було не так просто відвернутися: він свідчив про те, що у фокусі його уваги вона сама.
— Що ж, ви приїхали почути про Анну.
— Так. Детектив Ріццолі сказала, що ви її знали. Намагалися захистити.
— Але не впорався, — тихо мовив Баллард. Мора побачила в його очах спалах болю, а тоді погляд опустився на теку, що лежала на столику. Він підняв її та передав Морі. — На це неприємно дивитися. Але ви маєте право це бачити.
Вона розгорнула теку, подивилася на знімок Анни Леоні на тлі порожньої білої стіни. Вона була в паперовій лікарняній сорочці, одне око набрякло так, що майже заплющилося, щока була фіолетова від синців. Здорове око заціпеніло дивилося в камеру.
— Такою вона була, коли я вперше побачив її, — сказав детектив. — Знімок зроблено в швидкій допомозі минулого року, після того як її побив чоловік, з яким вона раніше жила. Анна тоді щойно виїхала з будинку в Марблгеді й винайняла помешкання тут, у Ньютоні. Одного вечора він з’явився в неї на порозі і спробував переконати її повернутися. Вона наказала, щоб він ішов геть. Що ж, Чарлзу Касселю не можна наказувати. Ось до чого це призвело.
Мора відчула в його голосі гнів, підняла очі. Побачила, як він стиснув вуста.
— Я так розумію, вона висунула звинувачення.
— О, так. Я супроводжував її на кожному кроці. Чоловік, який б’є жінку, розуміє тільки одне: покарання. Я мав переконатися, що він зіткнеться з наслідками. Постійно маю справу з домашнім насильством і лютую щоразу, як його бачу. Наче щось умикається всередині — хочеться тільки притиснути цих покидьків. Це я й спробував зробити з Чарлзом Касселем.
— І що сталося?
Баллард з огидою похитав головою.
— Він сів за ґрати на одну паршиву ніч. Коли в тебе є гроші, ти можеш відкупитися чи не від усього. Я сподівався, що цим усе й закінчиться, що він триматиметься від неї подалі. Але цей чоловік не звик програвати. Усе телефонував їй, з’являвся в неї на порозі. Вона двічі переїздила, але він щоразу її знаходив. Нарешті йому виписали судову заборону, та він не припинив кататися біля її будинку. Тоді, десь півроку тому, усе стало дуже серйозно.
— Як саме?
Він кивнув на теку.
— Усе там. Одного ранку вона знайшла це біля вхідних дверей.
Мора подивилася на фотокопію листка. Два слова, надруковані на порожньому папірці.
Страх пробігся Мориним хребтом. Вона уявила, як прокидається вранці. Відчиняє двері, аби забрати газету, і бачить, як на землі тріпотить самотній листок. Розгортає його й читає ці слова.
— Це тільки перша записка, — сказав Баллард. — Після неї були ще.
Вона перегорнула сторінку. Ті ж самі два слова.
Третя сторінка, четверта.
У Мори в горлі стало сухо. Вона подивилася на Балларда.
— Вона нічого не могла зробити, щоб зупинити його?
— Ми намагалися, але так і не вийшло довести, що записки від нього. Як і те, що це він подряпав її авто чи потрощив віконниці. Одного дня Анна відчинила поштову скриньку, а там лежала мертва канарка — їй скрутили шию. Саме тоді вона й вирішила, що хоче забратися геть із Бостона. Хоче зникнути.
— І ви їй допомогли.
— Я й не припиняв їй допомагати. Це мені вона телефонувала, коли Кассель і далі їй надокучав. Я допоміг їй отримати судову заборону. А коли вона вирішила поїхати з міста, я і в цьому їй допоміг. Не так уже й просто зникнути, особливо коли тебе шукає той, хто має Касселеві ресурси. Вона не просто змінила ім’я, вона влаштувала під цим іменем фальшиве життя. Винайняла квартиру й не заселилася в неї — просто збивала зі сліду тих, хто міг би за нею стежити. Поїхати в зовсім інше місце, за все платити готівкою — от що ми надумали. Залишити позаду всіх і все. Це мало б спрацювати.
— Але він усе одно її знайшов.
— Гадаю, це тому вона повернулася до Бостона. Знала, що там вона вже не в безпеці. Ви знаєте, що вона мені телефонувала? Напередодні?
Мора кивнула.
— Ріццолі сказала.
— Вона залишила мені повідомлення на автовідповідачі, сказала, що зупинилася в готелі «Тремонт». Я саме був у Денвері, навідувався до сестри, тому не отримав його, аж поки не приїхав додому. Тоді Анна вже була мертва. — Він зустрів Морин погляд. — Звісно, Кассель заперечуватиме, що це його рук справа. Але якщо він зміг вистежити її до Фокс Гарбор, хтось у тому містечку мав бачити його. Це мій подальший план: довести, що він був там. Дізнатися, чи його хтось пам’ятає.
— Але ж її вбили не в Мені. Її вбили перед
Баллард похитав головою.
— Я не знаю, де тут з’являєтеся ви, докторе Айлс. Але не думаю, що смерть Анни якось пов’язана з вами.
Вони почули дзвінок у двері. Детектив і не поворухнувся, щоб відчинити, лишився у своєму кріслі, не зводячи очей із Мори. То був такий напружений погляд, що вона не могла відвернутися — тільки дивитися на нього й думати: «Я хочу йому вірити. Бо мені нестерпно думати, що я якось винна в її смерті».
— Я хочу, щоб Касселя посадили, — сказав Баллард. — І все для цього зроблю. Я можу допомогти Ріццолі з цим. Я бачив, як розгорталися події, і від початку знав, чим усе це скінчиться. Але спинити не зміг. Я їй завинив, Анні. Я повинен простежити за цим до кінця.
Увагу Мори раптом привернули розлючені голоси. Телевізор у сусідній кімнаті замовк, однак Кейті тепер лаялася з якоюсь жінкою. Коли голоси перейшли в крики, Баллард глянув на двері.
— Про що ти тільки думала? — волала жінка.
Детектив підвівся.
— Перепрошую, треба дізнатися, що там за метушня.
Він вийшов, і Мора почула його голос:
— Кармен, що відбувається?
— Краще спитай про це свою дочку, — відповіла жінка.