Тесс Герритсен – Двійник (страница 13)

— Порушники? Зі мною вони ввічливими не бувають.

У сусідній кімнаті Йошима зашивав розріз на тілі — похмурий кравець із голкою та кетгутом[8], який скріплював не тканину, а плоть. Брістол зняв рукавички, помив руки і з гуркотом вивалився до своїх відвідувачів.

— Вибачте за затримку. Знадобилося більше часу, ніж я розраховував. Хлоп мав пухлини по всій черевній порожнині, а до лікаря так і не пішов. Тож отримав зустріч зі мною. — Він простягнув товсту, досі мокру руку, вітаючись із Баллардом. — Детективе, приїхали поглянути на наше вогнепальне поранення?

Ріццолі побачила, як спохмурнів Баллард.

— Детектив Ріццолі мене попросила.

Брістол кивнув.

— Ну то ходімо. Вона в холодильнику.

Патологоанатом провів їх через лабораторію для розтинів до великої морозильної кімнати. Вона була схожа на звичний промисловий холодильник для м’яса, зі шкалою температури та масивними дверима з неіржавної сталі. Біля них висіла дошка з реєстрацією надходжень. Ім’я літнього чоловіка, розтин якого Брістол щойно закінчив, уже було в списку — надійшов о двадцять третій годині. Ніхто не захотів би потрапити до такого реєстру.

Брістол відчинив двері, з них випливло кілька хмаринок конденсату. Вони ввійшли всередину, і від запаху охолодженого м’яса Ріццолі ледь не вивернуло. Вагітність позбавила її здатності переносити неприємні запахи. Навіть натяк на гниття змушував її бігти до найближчого вмивальника. Цього разу їй вдалося стримати нудоту і вона з похмурою рішучістю дивилася на ряд каталок у морозильнику. На них лежало п’ять мішків для трупів, їхній уміст надійно приховував білий пластик.

Брістол пройшовся вздовж цього ряду, роздивляючись ярлики. Зупинився біля четвертого.

— Ось наша дівчинка, — мовив він і розстібнув мішок, відкриваючи верхню половину тулуба з уже зашитим Y-подібним розрізом. Ще одна робота Йошими.

Коли пластик розкривався, Ріццолі дивилася не на мертву жінку, а на Ріка Балларда. Він не зводив очей із тіла й мовчав. Здавалося, що, побачивши Анну Джессоп, він застигнув на місці.

— Ну? — спитав Брістол.

Баллард кліпнув, наче виходячи з трансу. Видихнув.

— Це вона, — прошепотів він.

— Ви абсолютно впевнені?

— Так. — Детектив ковтнув. — Що сталося? Що ви знайшли?

Брістол глянув на Ріццолі — мовчазний запит, чи можна видати інформацію. Вона кивнула.

— Один постріл у ліву скроню, — мовив судмедексперт, показуючи на вхідний отвір на голові. — Сильне пошкодження лівої скроневої та обох тім’яних часток від внутрішньочерепного рикошету. Сильна внутрішньочерепна кровотеча.

— Це єдина рана?

— Саме так. Дуже швидко, дуже дієво.

Баллард перевів погляд на торс. На груди — не надто дивна чоловіча реакція перед оголеною молодою жінкою, однак Ріццолі вона стурбувала. Мертва чи жива, Анна Джессоп мала право на свою гідність. Детектив відчула полегшення, коли Брістол звичним рухом застібнув мішок, повертаючи загиблій право на приватність.

Вони вийшли з холодильника, Брістол зачинив за ними важкі двері.

— Ви знаєте її родичів? — запитав він. — Кого нам треба повідомити?

— Немає нікого, — сказав Баллард.

— Ви впевнені?

— У неї немає живих… — Його голос раптово обірвався. Він завмер, дивлячись через вікно в лабораторію для аутопсії.

Ріццолі повернулась, глянути, на що ж він так дивиться, й одразу зрозуміла, що привернуло його увагу. До лабораторії щойно ввійшла Мора Айлс із конвертом, повним рентгенівських знімків. Вона підійшла до негатоскопа, прикріпила знімки до нього й увімкнула одну лампу. Поки жінка розглядала знімки розтрощених кісток кінцівки, вона не знала, що на неї теж дивляться. Що три пари очей витріщаються на неї через вікно.

— Хто це? — пробелькотів Баллард.

— Це один із наших експертів, — відповів Брістол. — Доктор Мора Айлс.

— Їхня схожість лякає, правда ж? — завважила Ріццолі.

Баллард шоковано похитав головою.

— Я на мить подумав…

— Як і всі ми, коли вперше побачили жертву.

Мора в сусідній кімнаті поклала знімки назад до конверта й вийшла з лабораторії, так і не дізнавшись, що за нею спостерігали. «Як це просто — переслідувати когось, — подумала Ріццолі. — Немає ніякого шостого чуття, яке казало б нам, коли на нас хтось дивиться. Ми не відчуваємо погляду на своїй спині, тільки коли він робить крок, розуміємо, що він там був».

Вона розвернулася до Балларда.

— Гаразд, ви побачили Анну Джессоп. Підтвердили, що знали її. Тепер розкажіть нам, ким вона була насправді.

5

Із задоволенням за кермом. Так говорилося в рекламі, так говорив Двейн, тільки от Метті Первіс нині кермувала цим автомобілем по Вест Сентрал-стрит без задоволення, зморгуючи сльози і думаючи: «Ти маєш бути на місці. Будь ласка, Двейне, будь там». Але вона не знала, чи це справдиться. Вона тепер стільки всього не знала про свого чоловіка, наче його місце зайняв якийсь чужинець, що майже не звертав на неї уваги. Навіть майже не дивився на неї. «Я хочу повернути чоловіка. Але навіть не знаю, чи втратила його».

Попереду замайоріла вивіска «ПЕРВІС БМВ», Метті звернула на стоянку, проїхала повз ряд блискучих автівок, що мали дарувати задоволення за кермом, і помітила авто Двейна, припарковане біля входу до виставкового залу.

Поставила машину поряд із ним і вимкнула двигун. Хвильку посиділа, глибоко дихаючи: очищувальне дихання, як учили на заняттях за методикою Ламейз. На тих заняттях, на які Двейн припинив ходити місяць тому, бо вирішив, що це марнування часу. «Ти ж будеш народжувати, а не я. Що мені там робити?»

Ой, забагато глибокого дихання. Метті раптом запаморочилося в голові, вона схилилася до керма. Випадково натиснула на клаксон і здригнулася, коли він голосно заревів. Жінка визирнула з вікна й побачила, що один із механіків дивиться на неї. На Двейнову дружину-ідіотку, яка розсигналилася тут знічев’я. Вона зашарілася, прочинила двері авто, вивільнила величезний живіт із-за керма й увійшла до виставкового залу.

Усередині стояв аромат шкіри та воску для глянсування автомобілів. Двейн називав цей бенкет запахів афродизіаком для чоловіків, а Метті від нього зараз стало хіба що млосно. Вона зупинилася поміж сексапільних сирен: нових моделей цього року. Самі вигини й хром сяють у світлі прожекторів — чоловік душу занапастити в цьому залі може. Проведе рукою по боці кольору синій металік, задивиться надто довго на своє ж відображення в лобовому склі і починає бачити свої мрії. Бачити чоловіка, яким міг би стати, якби тільки мав одну з цих автівок.

— Місіс Первіс?

Метті розвернулася й побачила, що їй привітно махає Барт Тейєр, один із продавців її чоловіка.

— О, привіт, — мовила вона.

— Двейна шукаєте?

— Так. Де він?

— Здається, ем… — Барт кинув погляд на кабінети в дальньому кінці залу. — Я подивлюся.

— Нічого, я сама його знайду.

— Ні! Тобто, давайте краще я, гаразд? Вам треба сісти, відпочити. У вашому стані не можна забагато стояти на ногах.

Навіть смішно чути таке від Барта: у нього черево більше, ніж у неї. Метті вичавила з себе усмішку.

— Я всього лиш вагітна, Барте. Не скалічена.

— То коли великий день?

— За два тижні. Принаймні ми так думаємо — тут не вгадаєш.

— Оце точно. Мій перший син не хотів вилазити. Народився на три тижні пізніше і відтоді всюди запізнюється. — Продавець їй підморгнув. — Піду пошукаю вам Двейна.

Метті дивилася, як Барт іде до кабінетів. Трохи пройшла за ним — так, щоб побачити, як він стукає в Двейнові двері. Відповіді не було, постукав ще раз. Нарешті двері відчинилися, Двейн висунув голову і налякано здригнувся, помітивши дружину, яка замахала йому з виставкового залу.

— Можна з тобою поговорити? — гукнула вона.

Двейн вийшов із кабінету, зачинив за собою двері. Різко спитав:

— Що ти тут робиш?

Барт перевів очі з одного на іншу. Повільно почав відходити до виходу:

— Ем, Двейне, я сходжу вип’ю кави.

— Так, так, — пробуркотів Двейн. — Байдуже.

Продавець зник. Чоловік з дружиною подивилися одне на одного.

— Я на тебе чекала, — сказала Метті.