Тесс Герритсен – Асистент (страница 54)

— Мене? — розсміялася вона. — Зі мною все просто. Якою я здаюся, такою і є насправді.

— Ви хочете здаватися копом. А як щодо жінки на ім’я Джейн Ріццолі?

— Це одне й те саме.

— Ви знаєте, що ні. Ви просто нікому не дозволяєте зазирнути під ваше посвідчення.

— А що я маю показувати? Що мені бракує отієї чоловічої Y-хромосоми? Мені цілком нормально, коли бачать лише моє посвідчення.

Він нахилився до неї так близько, що майже порушив її персональний простір.

— Ідеться про вашу вразливість. Ви — мішень. А ще — про злочинця, який уже знає, як вас мучити, закручуючи гайки. Про чоловіка, здатного підійти моторошно близько, а ви навіть і не помітите.

— Наступного разу помічу.

— Справді?

Вони дивилися одне на одного, сидячи зовсім близько, наче двоє коханців. Ріццолі раптом охопило таке гостре і раптове збудження, що воно здавалося болісним і приємним водночас. Жінка відсахнулася, обличчя в неї палало, і навіть тепер, дивлячись на Діна з безпечнішої відстані, вона почувалася беззахисною. Вона погано вміла приховувати свої емоції і завжди здавалася собі страшенно недолугою, коли доходило до флірту чи тонкого лукавства гри між чоловіками і жінками. Силкувалася контролювати свій вираз обличчя, але піймала себе на тому, що дивитися на Діна не може, бо почувається так, ніби її наскрізь видно.

— Отже, ви розумієте, що наступний раз обов’язково буде, — сказав він. — І тепер ідеться не лише про Гойта. Якщо ви не перелякані до смерті, то даремно.

Ріццолі подивилася на конверт із записом, який, згідно з Гойтовим планом, вона мала подивитися. Гра лише почалася. Гойт її випереджав. Так, вона була налякана.

Вона мовчки почала збирати свої нотатки.

— Джейн?

— Я чула всі ваші слова.

— Однак вам байдуже, правда?

— Знаєте що? — поглянула на нього Ріццолі. — Мене може на вулиці збити автобус. Або я можу склеїти ласти за столом від інсульту. Однак я про такі речі не думаю. Не дозволяю таким думкам брати гору. Я вже була майже підкорилася. Кошмари мало не розчавили мене. А тепер у мене відкрилося друге дихання. А може, я вже так отупіла, що нічого не відчуваю. Отже, найкраще, що мені залишається — ступати крок за кроком і рухатися далі. Лише так можна це подолати — якщо рухатися. Це все, на що ми здатні.

Ріццолі відчула мало не полегшення, коли пролунав сигнал пейджера. Це дало їй привід відвести погляд від Діна. Відчуваючи на собі його очі, підійшла до стаціонарного телефону і набрала номер.

— Лабораторія волосся і трасології, Волчко, — відповіли їй.

— Ріццолі. Я отримала від вас повідомлення.

— Я з приводу зелених нейлонових волокон. Тих, які знайшли на шкірі Ґейл Їґер. На шкірі Каренни Гент ми виявили такі самі.

— Отже, він використовує одну й ту саму тканину, щоб пакувати тіла. Нічого дивного.

— Так, але в мене для вас невеличкий сюрприз.

— Який?

— Я знаю, яка тканина використовувалася.

Ерин показала на мікроскоп.

— Я підготувала зразки. Погляньте.

Ріццолі сіла навпроти Діна. Вони нахилилися до двох спрямованих у різні боки насадок. В окулярах бачили одне й те саме: дві ниточки, покладені поруч для порівняння.

— Волокно, яке лежить ліворуч, зняли з тіла Ґейл Їґер. А те, що праворуч, — з Каренни Гент, — прокоментувала Ерин. — Що скажете?

— З вигляду вони однакові, — сказала Ріццолі.

— Саме так. Обидва — темно-зелений нейлон компанії «Дюпон». Надзвичайно тонкі елементи волокна — номер тридцять за системою деньє. — Ерин видобула з теки два графіки й поклала на стільницю. — А ось знову аналіз ППВ. Перший — з тіла Їґер, другий — з тіла Гент. — Вона поглянула на Діна. — Агенте, ви ж знайомі з методом порушення повного відбивання?

— Це інфрачервона мікроспектроскопія?

— Так. Ми використовуємо її, щоб розрізняти обробку поверхні і волокно як таке. Щоб дізнатись, які хімічні речовини діяли на цю тканину.

— І що ви побачили?

— Силіконовий каучук. Чому знадобилося обробляти ним тканину? Минулого тижня ми з детективом Ріццолі висували різні гіпотези. Не знали, для чого було виготовлено цю тканину. Такі волокна створюють теплоізоляцію і не пропускають світла — це ясно. І нитки мали бути настільки тонкими і щільно сплетеними, що не пропускали води.

— Ми думали про намет, — сказала Ріццолі.

— А що дає силікон? — запитав Дін.

— Антистатичні властивості, — відповіла Ерин. — До того ж він посилює міцність і робить тканину ще більше водонепроникною. А головне, шпаристість цієї тканини знижується майже до нуля. Інакше кажучи, крізь цю тканину не проходить навіть повітря. Як ви гадаєте, що це? — запитала Ерин, поглянувши на Ріццолі.

— Ви сказали, що вже знаєте відповідь.

— Так, я отримала невелику підказку від кримінальної лабораторії штату Коннектикут. — Ерин долучила до двох графіків третій. — Ось що вони надіслали мені сьогодні. Це спектрограма ППВ для волокон, знайдених у сільській місцевості штату Коннектикут під час розслідування вбивства. Ці волокна зняли з рукавиць і шерстяного піджака, які належать підозрюваному. Порівняйте із волокнами Каренни Гент.

Ріццолі подивилася на один графік, потім на інший.

— Спектри однакові. Отже, це одне й те саме волокно.

— Саме так. Лише кольори відрізняються. Волокна із наших двох трупів темно-зелені. А в Коннектикуті знайшли волокна двох інших кольорів — яскраво-оранжевого і лаймово-зеленого.

— Ви жартуєте?

— Занадто яскраво, правда? Однак якщо не зважати на колір, то можна сказати, що за структурою наші волокна такі самі. Нейлон, і той самий діаметр, і силіконове покриття.

— Розкажіть, що сталося в Коннектикуті, — попросив Дін.

— Стрибок із парашутом, який закінчився смертю. У жертви не розкрився парашут. І лише коли на одязі підозрюваного знайшли ці лаймово-зелені й оранжеві волокна, слідство почало розглядати версію вбивства.

Ріццолі подивилася на спектр ППВ.

— Це парашут.

— Саме так. У Коннектикуті підозрюваний зіпсував парашут жертви напередодні стрибка. Цей спектр ППВ характерний для парашутної тканини. Вона дуже цупка і не пропускає воду. Легко пакується і добре зберігається. Саме в таку тканину ваш убивця запаковує тіла жертв.

— Парашут, — промовила Ріццолі, глянувши на неї. — Ідеальний саван.

19

Стіл зали для нарад був завалений паперами. На ньому лежали відкриті теки. Фотографії з місця злочинів вилискували, наче глянцеві постери. По жовтих аркушах для нотаток шкрябали ручки. Попри настання комп’ютерної ери (на столі стояли декілька ввімкнених ноутбуків), копи надають перевагу старим добрим нотаткам на папері, якщо звідусіль сиплються факти і треба щось записати. Свій ноутбук Ріццолі залишила на робочому столі — їй зручніше було записувати інформацію вручну, швидким і твердим нерозбірливим почерком. Сторінка заповнювалася плетивом слів, стрілочок і рамок, які містили важливі деталі. У цьому позірному хаосі був порядок. А ще здавалося, що в записаної ручкою інформації менший ризик зникнути. Ріццолі відкрила нову сторінку, намагаючись зосередитися на шепотливому голосі доктора Цукера, не відволікаючись на Гебріела Діна, який сидів на сусідньому стільці і теж робив нотатки, але набагато охайніше. Вона блукала поглядом по його руці. По товстих венах, які напиналися, коли він стискав ручку. По білій свіжій манжеті, що виднілася з-під рукава сірого піджака. Дін вирішив сісти поруч. Це щось означало? «Ні, Ріццолі. Поруч із тобою був вільний стілець, от і все». Віддаватися таким думкам — гаяти час. Вона не почувалася зосередженою, увага розпливалася на всі боки, і навіть рядки нотаток почали тягнутися по сторінці навскіс. У залі було п’ятеро інших чоловіків, але вона думала лише про Діна. Уже знала його запах, чистий і свіжий, і могла вирізнити його серед усього «букету» лосьйонів після гоління за цим столом. На відміну від чоловіків навколо, Ріццолі не користувалася парфумами.

Вона поглянула на щойно записані слова: «Мутуалізм — симбіоз, який є взаємовигідним для обох організмів».

Це слово позначало стосунки Воррена Гойта з новим партнером. Хірург і Домінант працювали в команді. Спільне полювання і смакування зогнилою плоттю.

— Воррен Гойт завжди найефективніше працював у парі, — сказав доктор Цукер. — Це його улюблений спосіб полювання. У нього був Ендрю Капра, якого потім убили. Гойтові дуже потрібна участь іншого чоловіка, це частина ритуалу.

— Однак торік він полював сам, — зауважив Баррі Фрост. — Тоді він не мав партнера.

— Насправді можна сказати, що мав, — відповів Цукер. — Подумайте про жертв, яких він обирав тут, у Бостоні. Всі вони були жінками, які зазнали сексуального насилля — не від Гойта, а від інших чоловіків. Його приваблюють травмовані жінки. Ті, хто несе на собі тавро зґвалтування. Для нього це означає, що вони брудні, заражені. А отже, до них можна підступитися. У глибині душі Гойт боїться звичайних жінок, і цей страх перетворює його на імпотента. Він може почуватися сильним лише коли думає, що вони нижчі. Символічно знищені. Коли він полював з Капрою, ґвалтував Капра. І лише після цього Воррен Гойт застосовував скальпель. Лише тоді він міг сповна насолодитися завершальним ритуалом.

Цукер озирнув слухачів і побачив, що всі кивають. Присутнім тут копам були відомі ці подробиці. Крім Діна, усі вони брали участь у розслідуванні справи Хірурга і знали його стиль.