Тесс Герритсен – Асистент (страница 17)

6

« На моїй долоні лежить свобода.

Вона має форму крихітного білого п’ятикутника. На одному боці витиснено MSD 97. Чотири міліграми декадрону. П’ятикутник — гарнесенька форма для таблетки. Вона особлива, не те що ці нудні диски чи торпедоподібні капсули. Такий задум свідчить про сплеск уяви, іскру фантазії. Мабуть, маркетологи з “Мерк і Ко” сиділи за круглим столом у залі для нарад і запитували одне одного: “Як забезпечити миттєву впізнаваність нашої таблетки?” І в результаті вони зупинилися на цьому дизайні. П’ятикутник лежить на моїй долоні, наче крихітний діамант. Я беріг цю таблетку. Ховав у дірочці в матраці, чекаючи вдалого моменту, щоб випробувати її чарівну силу.

Я чекав знаку.

Тепер сиджу, скорчившись на ліжку у своїй камері, з книжкою на колінах. Камера бачить лише сумлінного читача. Обкладинка повного зібрання творів Вільяма Шекспіра надійно захищає від неї мою руку і те, що я тримаю.

Внизу, на дні ями у спільній залі, волає телевізійна реклама. По столу для пінґ-понґу, постукуючи, вистрибує м’ячик. Ще один захопливий вечір у в’язничному блоці В. За годину пристрій внутрішнього зв’язку скаже, що час відходити до сну. Від металевих сходинок відлунюватимуть кроки — люди полізуть наверх до своїх камер. Тут командує переговорний пристрій, і кожен пацюк, підкоряючись йому, слухняно зайде до своєї клітки. У наглядацькій вишці на комп’ютері введено команду, і всі двері камер одночасно замкнуть пацюків на ніч.

Я горблюся, схилившись над книжкою, ніби літери надто дрібні, й страшенно уважно вдивляюся в текст “Дванадцятої ночі”: “Дія третя, сцена третя. Вулиця. Входять Себастьян і Антоніо…”

Тут нема на що дивитися, друзі мої. Просто сидить собі чоловік на своєму ліжку і читає. І, раптом закашлявшись, рефлекторно підносить руку до горла. Камера не бачить крихітної пігулочки в моїй руці. Не бачить, як мій язик втягує її до рота, наче гірку облатку. Я проковтую декадрон насухо, не запиваючи. Він такий маленький, що легко проходить горлом.

Ще до того, як він почне розкладатися в шлунку, я уявляю собі його силу, яка вирує в кровотоці. Декадрон — ринкова назва дексаметазону. Це ґлюкокортикостероїд, який чинить сильну дію на всі органи людського тіла. Такі стероїди, як декадрон, впливають на все, від рівня цукру в крові до затримки рідини й синтезу ДНК. Без них тіло розпадається. Вони допомагають підтримувати кров’яний тиск і боротися зі стресом від інфекцій і травм. Впливають на ріст кісток і здатність мати дітей, на імунітет і збільшення м’язової маси.

А ще вони змінюють склад крові.

Коли нарешті двері кліток замкнено й гасне світло, я лежу й рахую свій пульс. Уявляю кров’яні тільця, які струменять по венах і артеріях.

Я багато разів дивився на еритроцити й лейкоцити в мікроскоп. Знаю форму і функцію кожного з них. З одного погляду в мікроскоп я можу сказати, чи нормальні у вас показники. Можу подивитися на поле під мікроскопом і одразу визначити відсоток різних видів лейкоцитів (білих клітин крові, які захищають нас від інфекцій). Це називається лейкоцитарною формулою, і я за часів роботи в лабораторії безліч разів визначав її для різних пацієнтів.

Думаю про власні лейкоцити, які циркулюють моїми венами. Буквально в цей момент кількість окремих їх видів змінюється. Таблетка декадрону, яку я проковтнув дві години тому, уже встигла розсмоктатися в шлунку, і гормон нуртує в організмі, проявляючи свої чари. Кров, узята на аналіз із моєї вени, разюче відрізнятиметься від норми величезною кількістю білих кров’яних клітин із сегментованими ядрами гранулоцитів. Це нейтрофіли, які автоматично линуть навалою, щойно з’являється сигнал про сильне інфекційне ураження.

Студентів-медиків навчають, що коли чутно стукіт копит, думати потрібно про коней, а не про зебр. І лікар, який побачить результати мого аналізу крові, явно думатиме про коней. Він дійде абсолютно логічного висновку. Йому і на думку не спаде, що цього разу повз нього насправді мчить зебра».

Ріццолі перевдягнулася в спеціальній кімнаті біля зали для аутопсії, натягнувши халат, бахіли, рукавички й шапочку. Вона не мала часу сходити в душ, відколи моталася по хащі «Стоні Брук». У цьому надміру прохолодному приміщенні піт застигав на шкірі. І поїсти вона теж не встигла, тому в голові паморочилося від голоду. Вперше протягом своєї кар’єри вона подумала, чи не скористатися ментоловим бальзамом «Вікс», щоб перебити запахи прозекторію. Але встояла. Вона завжди обходилася власними силами, а використання бальзаму вважала ознакою слабкості. Коп із відділу вбивств має бути здатний упоратися з усіма аспектами своєї роботи, навіть найнеприємнішими. І вона вперто вдихала запахи аутопсії такими, якими вони були, поки її колеги ховалися за ментоловою завісою.

Ріццолі востаннє глибоко втягнула чисте повітря і штовхнула двері до наступного приміщення.

Вона знала, що на неї чекатимуть доктор Айлс і Корсак, але не очікувала, що Гебріел Дін також прийде. Він стояв по той бік столу для розтинів. Його сорочку й краватку прикривав білий халат. Обличчя Корсака явно свідчило про втому, він стояв, понуривши плечі, але агент Дін з вигляду не був ані виснаженим, ані пригніченим. Його свіже гарне обличчя псували хіба сутінкові тіні на підборідді. Він упевнено дивився на неї як людина, яка має повне право тут бути.

Під яскравим світлом ламп тіло здавалося ще моторошнішим, аніж кілька годин тому. З носа і рота й далі текла кров, лишаючи смуги на обличчі. Живіт роздуло так, ніби жінка була на останньому місяці вагітності. Під шкірою напнулися наповнені рідиною пухирці, а з деяких ділянок тулуба шкіра взагалі відшаровувалася. Під грудьми вона збрижилася, наче зім’ятий пергамент.

— Ви вже взяли відбитки, — зауважила Ріццолі, помітивши змащені чорнилом кінчики пальців.

— Щойно перед тим, як ви зайшли, — відповіла доктор Айлс, не відводячи погляду від візка з інструментами, який Йошима підкотив до столу. Айлс більше цікавилася мертвими, аніж живими, і, як завжди, не зважала, на емоційну напругу в залі.

— Щось удалося дізнатися, перш ніж ви змастили руки чорнилом?

— Ми здійснили зовнішній огляд, — сказав агент Дін. — Обрізали нігті. Обклеїли руки клейкою стрічкою і зняли її — можливо, знайдемо волокна.

— А коли ви сюди прибули, агенте Дін?

— Коли я приїхав, він був уже тут, — сказав Корсак. — Здається, у когось вигідніше місце в харчовому ланцюгу.

Якщо Корсак хотів підігріти її роздратування, йому це вдалося. Під нігтями в жертви можуть лишитися часточки шкіри нападника. У стиснутих кулаках інколи можна знайти нитки чи волосини. Огляд рук жертви — дуже важливий етап аутопсії. І вона його пропустила.

А Дін був присутній.

— Ми вже встановили особу, — сказала Айлс. — Знімки зубів Ґейл Їґер он там, на негатоскопі.

Ріццолі підійшла до негатоскопа й подивилася на плівки. Зуби світились, як маленькі моторошні надгробки на тлі чорної плівки.

— Стоматолог місіс Їґер торік ставив їй золоту коронку. Ось тут, номер двадцять. І пломби зі срібної амальгами — номери три, чотирнадцять і двадцять дев’ять.

— І це збігається із зубами трупа?

Доктор Айлс кивнула.

— Я не маю сумніву, що це тіло Ґейл Їґер.

Ріццолі знову обернулася до тіла на столі й зосередилася на низці набряків навколо шиї.

— Рентґен шийного відділу робили?

— Так. Розірвано обидва верхні відростки щитоподібного хряща. Можна припустити, що жертву душили руками.

Айлс звернулася до Йошими (він завжди працював мовчки, ніби привид, і інші часто взагалі забували, що він тут):

— А тепер підготуймо її до взяття вагінальних проб.

Те, що відбулося потім, вразило Ріццолі. Тіло жінки після смерті просто не могло зазнати більшої наруги. Це було гірше, ніж розтин черева. Гірше, ніж оголене серце й легені. Йошима зігнув м’які ноги і широко розсунув стегна жінки.

— Детективе, — звернувся Йошима до Корсака, який стояв найближче до лівого стегна Ґейл Їґер. — Можете потримати цю ногу?

Корсак перелякано витріщився на нього.

— Я?

— Просто тримайте коліно зігнутим, отак, щоб ми могли взяти проби.

Корсак неохоче взявся за стегно трупа, але потім відсахнувся: верхній шар шкіри лишився у нього на рукавичці.

— Господи! Боже мій!

— Шкіра все одно відшаровуватиметься, хоч би що ви робили. Просто тримайте стегно, будь ласка. Гаразд?

Корсак швидко видихнув. Крізь сморід, який наповнював приміщення, Ріццолі відчула ментоловий запах «Вікс». Корсак принаймні не став геройствувати, а змастив шкіру під носом бальзамом. Скрививши обличчя, він узявся за стегно і відвів його вбік, виставляючи на огляд статеві органи Ґейл Їґер.

— Отепер справді сексапільно, — пробурмотів він.

Доктор Айлс спрямувала світло на промежину і обережно розділила розпухлі статеві губи, щоб відкрити отвір піхви. Хоч би як добре трималася Ріццолі, вона не могла дивитися на це втручання і відвернулася.

Вони з Діном зустрілися поглядами.

До цього моменту він спокійно і відсторонено дивився на всі маніпуляції з тілом. Однак тієї миті Ріццолі побачила в його очах гнів. Такий самий гнів, який відчувала вона, адже якийсь чоловік довів Ґейл Їґер до цього остаточного розпаду. Вони дивилися одне на одного. На якийсь час лють об’єднала їх і суперництво забулося.