Тесс Герритсен – Асистент (страница 16)

Крізь потріскування долинув голос Сліпера:

— Варто було б вам повернутися сюди.

— Що там у вас?

— Е-е-е… Краще б ви самі подивилися. Ми приблизно за п’ятдесят ярдів на північ від місця, де знайшли друге тіло.

«Друге тіло?»

Ріццолі тицьнула рацію Дауду й кинулася до лісу. Вона так поспішала, що не одразу помітила Гебріела Діна, який ішов за нею. Лише почувши, як тріснула гілочка, вона озирнулася й побачила, що він зовсім поряд. Обличчя в нього було похмуре і відсторонене. Ріццолі почувалася надто знервованою, щоб сперечатися з ним, тому просто пішла далі.

Вона побачила чоловіків, які понуро стояли під деревами, наче плакальники на похоронах, але німі. Сліпер озирнувся на неї, і вони зустрілися поглядом.

— Вони щойно закінчили перший обхід із металодетекторами, — сказав він. — Експерт саме прямував назад до поля для гольфу, коли спрацював сигнал.

Ріццолі увійшла в коло й сіла навпочіпки, щоб роздивитися, що вони знайшли.

Череп лежав окремо від тіла, яке всохло майже до самого скелета. Золота коронка зблиснула в забитому брудом роті, мов зуб пірата. Ріццолі не побачила ані одягу, ані його решток — лише голі кістки, на яких ще де-не-де лишилися шматки гнилої плоті. Пасма каштанового волосся поприлипали до листя — схоже, тіло було жіночим.

Ріццолі підвелася, уважно дивлячись під ноги. Комарі обліпили її обличчя й пили кров, але вона не зважала на біль і бачила лише опале листя й густий підлісок. Пасторальний краєвид, на який вона зараз дивилася із жахом.

«Скільки ще мертвих жінок лежить у цих хащах?»

— Це його звалище.

Вона озирнулася й подивилася на Гебріела Діна. Це він сказав. Він сидів навпочіпки за кілька футів від неї та просіював листя руками, одягненими в рукавиці. Ріццолі навіть не бачила, коли він устиг їх натягнути. І от він підвівся, зустрівшись із нею поглядом.

— Ваш убивця уже користувався цим місцем, — сказав Дін. — І, можливо, скористається знову.

— Якщо ми його не сполохнемо.

— У цьому й складність. Тримати все в секреті. Якщо ви не сполохаєте його, є шанси, що він повернеться. Не для того, щоб викинути тут наступне тіло, а просто щоб побути. Знову відчути збудження.

— Ви з відділу аналізу поведінки, правда?

Не відповідаючи на її запитання, він озирнувся й подивився на фахівців, які вишикувалися в хащі.

— Якщо вдасться приховати це від преси, у нас, можливо, є шанс. Однак ми мусимо подбати про це зараз.

«Ми». За допомогою самого лише цього слова він став її союзником — без її прохань і згоди. І от він стояв тут і роздавав накази. А найбільше дратувало те, що всі інші слухали їхню розмову й розуміли, що її авторитет піддається сумніву.

Лише Корсак зі своєю звичною безпардонністю насмілився втрутитися.

— Даруйте, детективе Ріццолі, — сказав він. — Що це за чоловік?

— Агент ФБР, — відповіла вона, не відводячи погляду від Діна.

— А чи міг би мені хтось пояснити, коли ця справа встигла потрапити під федеральну юрисдикцію?

— Не встигла, — сказала Ріццолі. — І агент Дін уже збирається йти. Хто його проведе?

Вони з Діном дивилися в очі одне одному. Потім він віддав їй честь, мовчки визнаючи, що програв цей раунд.

— Я сам зможу знайти дорогу.

І з цими словами він розвернувся й пішов назад до поля для гольфу.

— Що вони собі думають, ці фебеерівці? — уголос міркував Корсак. — Вічно мають себе за королів. Навіщо Бюро сюди поткнулося?

— Якби ж я знала, — відповіла Ріццолі, вдивляючись у хащу, до якої зайшов Гебріел Дін, і проводжаючи поглядом його сіру постать, ледь видиму в сутінках.

Лейтенант Маркетт прибув за півгодини.

Зазвичай Ріццолі анітрохи не подобалася присутність старших за званням. Вона не любила, коли вищий за ранґом офіцер стояв над душею під час роботи. Однак Маркетт не втручався. Він просто зупинився посеред дерев, мовчки оцінюючи ситуацію.

— Лейтенанте, — покликала його Ріццолі.

— Ріццолі, — коротко кивнув він їй.

— Що тут знадобилося федералам? Вони прислали агента й вимагають повного доступу до перебігу розслідування.

— Так, запит пройшов через комісаріат.

Отже, все було узгоджено вище…

Ріццолі дивилась, як команда експертів спаковує свої інструменти й повертається до фургона. Усе це відбувалося на території Бостона, однак тут, у темному закутку парку, вона почувалася самотньо, ніби в справжній лісовій хащі. Вітер жбурляв листя і розносив запах гнилизни. Між деревами Ріццолі бачила вогник: Баррі Фрост присвічував собі ліхтариком, знімаючи з дерев стрічку, прибираючи всі сліди того, що тут побувала поліція. Починаючи з сьогоднішнього вечора, вони мали організувати засідки. Жага відчути запах плоті, що розкладається, могла привести убивцю назад у цей безлюдний парк, до тихої хащі.

— Отже, я не маю вибору? — запитала вона. — Мені доведеться співпрацювати з агентом Діном?

— Я запевнив комісаріат у тому, що ми готові співпрацювати.

— Чому Бюро зацікавилося цією справою?

— А в Діна ви не запитували?

— Це однаково, що з отим деревом говорити. Жодної відповіді. Я від цього не в захваті. Ми повинні все йому розповідати, а він ні чорта нам не зобов’язаний казати.

— Може, у вас просто неправильний підхід до нього.

Черговий закид — наче змащена отрутою стріла, яка встромилася в її тіло. Вона зрозуміла невисловлене вголос: «Ти б на себе подивилася, Ріццолі! Ти всіх чоловіків доводиш до сказу».

— А ви зустрічалися особисто з агентом Діном? — запитала вона.

— Ні.

— Пощастило вам, — саркастично розсміялася вона.

— Слухайте, я спробую щось розвідати. А ви просто постарайтеся працювати з ним, гаразд?

— А я хіба не працювала?

— Судячи з телефонної розмови, ні. Я чув, що ви його вигнали з місця знахідки. Хіба це співпраця?

— Він поставив під сумнів мій авторитет. Я мала дещо прояснити одразу ж. Справу веду я. Так чи ні?

— Так, — помовчавши, визнав він.

— Я сподіваюся, що агент Дін також це зрозуміє.

— Я про це подбаю.

Маркетт обернувся і подивився на хащу.

— Отже, маємо два тіла. Обидва жіночі?

— Судячи з пасом волосся й розміру скелетних кісток, друге тіло жіноче. М’яких тканин майже не залишилося. Тіло постраждало від птахів і тварин, але явної причини смерті не видно.

— Ви впевнені, що в тій хащі більше немає трупів?

— Собаки нічого не знайшли.

— Дякувати Богу, — зітхнув Маркетт.

У Ріццолі завібрував пейджер. Вона впізнала номер на дисплеї. Відділ медичної експертизи.

— Точнісінько як минулого літа, — тихо промовив Маркетт, не відводячи погляду від хащі. — Якраз о цій порі почав убивати Хірург.

— Спека, — сказала Ріццолі, дістаючи мобільний. — Вона пробуджує чудовиськ.