Тесс Герритсен – Асистент (страница 14)

На поясі завібрував пейджер, і Ріццолі ніби струмом ударило. Попередження про знахідку, якій судилося перевернути її день. Вона взяла телефон.

І за мить уже вибігала з будівлі.

5

Лабрадор-ретривер, доведений мало не до істерики присутністю поліцейських, які стояли поряд, скиглив і рвався з повідка, прив’язаного до дерева. Хазяїн собаки, немолодий чоловік у шортах, сидів неподалік на великому камені, сховавши обличчя в долонях і не звертаючи уваги на благальне скиглення.

— Власника собаки звати Пол Вандерслоот. Мешкає на Рівер-стрит, усього за милю звідси, — сказав патрульний Ґреґорі Дауд, який уже убезпечив цю ділянку, почепивши на дерева огороджувальну стрічку.

Вони стояли на краєчку муніципального поля для гольфу й дивилися в нетрі парку «Стоні Брук Резервейшн». Це місце на південній околиці Бостона було оточене передмістями. Але всередині «Стоні Брук» розляглося 475 акрів нерівного ландшафту, який складався з лісистих пагорбів і долин, голих скель і болотяних ділянок, оторочених комишами. Узимку до послуг любителів кататися на лижах були десять миль трас на пересіченій місцевості. Улітку люди могли бігати тихими алеями.

Як містер Вандерслоот, поки собака не привів його до того, що лежало за деревами.

— Каже, що бігає тут щовечора із собакою, — сказав офіцер Дауд. — Зазвичай він спочатку піднімається по Іст-Баундері, а потім повертає і біжить уздовж цього боку поля для гольфу. Увесь маршрут — приблизно чотири милі. Але сьогодні пес вирвався від нього. Вони бігли по Іст-Баундері, аж тут лабрадор кинувся на захід, у хащу, і не повернувся. Вандерслоот побіг його шукати. І мало не перечепився — на шляху лежало це тіло. — Дауд подивився на бігуна, який сидів, зіщулившись на камені. — Зателефонував у «911».

— З мобільного?

— Ні, мем. Він знайшов телефон-автомат у «Томсон-центрі». Я прибув сюди близько другої двадцять. Намагався нічого не торкатися. Лише зайшов у хащу достатньо далеко, щоб переконатися, що там справді тіло. Я пройшов ярдів п’ятдесят — і почув запах. Потім іще п’ятдесят — і побачив його. Повернувся сюди й огородив місце знахідки стрічкою — з обох кінців Баундері-роуд.

— А коли прибули інші?

— Детективи Сліпер і Кроу — приблизно о третій. Судмедексперт — о третій тридцять. — Він помовчав. — Я не знав, що ви теж будете.

— Мене викликала доктор Айлс. Здається, ми всі припаркувалися на полі для гольфу?

— Так наказав детектив Сліпер. Щоб машин не було видно з алеї Еннекін. Він не хотів привертати увагу.

— Із преси хтось уже був?

— Ні, мем. Я подбав про те, щоб по рації про це не говорити. Пройшовся до телефону-автомата.

— Добре. Якщо нам пощастить, вони взагалі не з’являться.

— Ага, — сказав Дауд. — А це не один із тих шакалів?

Темно-синій «Маркіз»[11] проїхав полем для гольфу й зупинився перед фургоном медичних експертів. Знайома огрядна постать вивалилася з машини, пригладжуючи ріденьке волосся на лисому черепі.

— Ні, це не репортер, — сказала Ріццолі. — На цього типа я чекала.

Корсак перевальцем підійшов до них.

— Як думаєте, це вона?

Доктор Айлс каже, що ймовірність дуже висока. І якщо це так, справа перемістилася в межі Бостона. — Вона подивилася на Дауда. — З якого боку нам підійти, щоб не знищити можливі сліди?

— Найкраще — зі сходу. Сліпер і Кроу вже зняли місце знахідки на відео. Сліди взуття з іншого боку. Тіло тягнули з алеї Еннекін. Ідіть он туди — за запахом зорієнтуєтеся.

Ріццолі з Корсаком залізли під огороджувальну стрічку й пішли в хащу. Молоді деревця росли густо, як у справжньому лісі. Поліцейські нахиляли голови, але колючі гілки все одно дряпали їм обличчя. До штанів чіплялися галузки ожини.

Вони вийшли на алею для пробіжки й побачили огороджувальну стрічку, яка тріпотіла на гілці.

— Чоловік біг отут, коли собака вирвався від нього, — сказала Ріццолі. — Схоже, що це Сліпер лишив тут стрічку.

Вони перейшли алею і знову заглибилися в хащу.

— Господи! Здається, я вже чую запах, — сказав Корсак.

Ще не побачивши тіло, вони почули моторошне дзижчання мух. Сухі гілочки ламалися під ногами з гучними, ніби постріли, звуками. Сліпер і Кроу з перекошеними від огиди обличчями відганяли мух. Доктор Айлс сиділа навпочіпки. Сонце кинуло декілька діамантових полисків на її чорне волосся. Ріццолі підійшла ближче й збагнула, чим вона зайнята.

— Чорт! Краще б я цього не бачив, — простогнав ошелешений Корсак.

— Рівень калію в скловидному тілі дозволяє встановити, скільки часу минуло після смерті, — пояснила Айлс. Її оксамитовий голос промовив ці слова майже збудливо.

«Точно встановити буде важко», — подумала Ріццолі, роздивляючись голе тіло. Айлс поклала його на простирадло, і воно лежало горілиць. Очі відвалювалися від знищених спекою тканин голови. Горло намистом обіймали дископодібні синці. Довге біляве волосся перетворилося на жмут соломи. Роздутий живіт набув жовтаво-зеленого кольору. Від розпаду крові вени стали страхітливо помітними — під шкірою немовби розбігалися чорні ріки. Але всі ці жахливі деталі блякли на тлі процедури, яку виконувала Айлс. Оболонки ока є найчутливішими поверхнями людського тіла. Навіть крихітна піщинка чи вія, потрапляючи під повіку, може завдати величезного болю. Тому Ріццолі з Корсаком не могли спокійно дивитись, як Айлс протикає око мертвої жінки голкою двадцятого розміру і повільно відсмоктує склоподібну рідину у шприц обсягом десять кубічних сантиметрів.

— Просто прекрасно, — сказала Айлс втішеним голосом.

Вона поклала шприц до наповненого льодом боксу, потім звелася на ноги і королівським поглядом роззирнулася навколо.

— Температура печінки всього на два градуси нижча за температуру черевної порожнини. Комахи і звірі не нашкодили тілу. Воно тут недовго пролежало.

— То його просто викинули тут? — запитав Сліпер.

— Забарвлення шкіри вказує на те, що вона померла, лежачи горілиць. Погляньте — спина темніша через накопичення крові. А знайшли її обличчям униз.

— Отже, її сюди принесли…

— Так. Менше ніж двадцять чотири години тому.

— А судячи з вигляду, вона померла набагато давніше, — зауважив Кроу.

— Так. Тканини тіла обвисли, спостерігається суттєве розбухання, і шкіра вже відшаровується.

— А оце носова кровотеча? — запитав Корсак.

— Кров розкладається, і тіло починає очищувати себе. Через розширення газів із нього витісняються рідини.

— Час смерті? — запитала Ріццолі.

Айлс трохи помовчала, уважно вдивляючись у страхітливо розпухлі рештки жінки, яку вони всі мали за Ґейл Їґер. Дзижчання жадібних мух заповнювало тишу. За винятком довгого білявого волосся, цей труп не мав нічого спільного із жінкою з фото, яка самою лише усмішкою могла зваблювати чоловіків. Неприємне нагадування про безрадісну рівність усіх людей — і гарних, і звичайних — перед комахами і бактеріями, що перетворюють їх на плоть, яка розкладається.

— Не можу сказати, — відповіла Айлс. — Поки що не можу.

— Вона померла більше ніж добу тому? — не відступалася Ріццолі.

— Так.

— Її викрали в неділю ввечері. Чи могла вона бути мертвою відтоді?

— Чотири дні? Залежить від температури навколишнього середовища. На тілі немає пошкоджень, спричинених комахами, і це наводить мене на думку, що його донедавна тримали в приміщенні. На нього не впливали зовнішні фактори. Кімната з кондиціонованим повітрям могла б сповільнити розпад.

Ріццолі й Корсак ззирнулися, подумавши про одне й те саме: чому невідомий убивця чекав так довго, перш ніж позбувся тіла?

У детектива Сліпера затріскотіла рація, і вони почули голос Дауда:

— Щойно прибув детектив Фрост. І команда судмедекспертів. Готові їх зустріти?

— Зачекайте, — сказав Сліпер.

Він пробув тут недовго, але через спеку вже мав виснажений вигляд. Цей детектив, найстарший у загоні, уже не мав нікому нічого доводити. Йому залишалося не більше ніж п’ять років до пенсії. Він поглянув на Ріццолі.

— Ви над цією справою вже працювали разом із колегами з Ньютона, правильно?

— З понеділка, — кивнула Ріццолі.

— Вестимете справу?

— Добре, — відповіла Ріццолі.

— Гей, ми раніше за неї прибули на місце знахідки, — заперечив Кроу.

— А викрадення відбулося в Ньютоні, — докинув Корсак.

— Але тепер тіло в Бостоні, — відрізав Кроу.

— Господи, навіщо нам сперечатися про це? — зітхнув Сліпер.

— Я веду справу, — сказала Ріццолі. — Вона моя.