Терри Пратчетт – Озброєні (страница 84)
Ваймз трохи повернув голову.
— Він убив Анвґу. Хіба для тебе це нічого не означає?
Морква кивнув.
— Так. Але особисте — це не те саме, що важливе.
Ваймз дивився вздовж дула. Обличчя доктора Ребуса, його роззявлений від жаху рот, так влучно розташований прямо на кінці дула.
— Капітане Ваймзе?
— Капітане? Значок № 177, капітане. Його нічого не повинно забруднити.
Дух ружжа, що протікав руками Ваймза, зустрів цілу армію чистих твердолобих Ваймзиків, що прямували з іншого боку.
— Краще покладіть його, капітане. Воно вам не треба, — сказав Морква, наче звертався до малої дитини.
Ваймз подивився на штуку, яку тримав у руках. Він майже не чув криків.
— Покласти негайно, вартовий! Це наказ!
Ружжо вдарилося об підлогу. Ваймз відсалютував і лише потім зрозумів, що щойно сталося. Він моргнув і глянув на Моркву.
— Особисте — це не те саме, що
— Слухайте, — втрутився Ребус, — мені дуже шкода… Шкода ту дівчину… Це була випадковість. Я хотів лише… У мене є докази. Є!
Ребус майже не помічав вартових. Він витяг шкіряну сумку зі столу і розмахував перед ними.
— Вони тут! Все це, сір! Докази! Едвард був дурним, він думав, що вся справа у коронах та церемоніях, та він не мав уявлення, що знайшов! А потім, минулої ночі, мене ніби…
— Мені це не цікаво, — пробурмотів Ваймз.
— Місту потрібен король!
— І не потрібні вбивці, — сказав Морква.
— Але…
Однак Ребус уже пірнув на підлогу і схопив ружжо.
Щойно Ваймз намагався зібрати свої думки в купу, вже наступної миті вони тікали в далекі куточки його свідомості. Він дивився прямо в пащу ружжа. Паща посміхалася.
Ребус притулився до колони, але ружжо не ворушилося, не зводячи
— Все там, сір, — сказав він. — Все записане. Все. Родимки, пророцтва, генеалогія — все. Навіть ваш меч. Той
— Справді? — здивувався Морква. — Я можу поглянути?
Морква опустив меч і, на превеликий жах Ваймза, підійшов до письмового столу і витягнув з теки пачку документів. Ребус схвально кивнув, наче похвалив слухняну дитину.
Морква прочитав сторінку і перейшов до наступної.
— Саме так. Але зараз ми повинні здихатися цього надокучливого вартового, — сказав Ребус.
Ваймз відчув, що бачить металевий заряд, який зараз лише ховається в кінці трубки, і в будь-яку секунду запуститься прямо в нього…
— Шкода, — сказав Ребус, — що ви не…
Морква став прямо перед ружжом. Його рука рухалася миттєво. Все сталося майже беззвучно.
«Молися, щоб твоїм убивцею не виявилася добра людина, — думав Ваймз. — Він уб’є тебе, не сказавши зайвого слова».
Ребус подивився вниз.
На його сорочці була пляма крові. Він підняв руку до руків’я меча, що виступав з його грудей, і жалібно подивився в очі Моркві.
— Але чому? Ви могли стати…
І помер. Ружжо випало з його рук і вистрелило у підлогу.
Настала тиша.
Морква схопився за руків’я свого меча і потягнув. Тіло опустилося.
Ваймз сперся на стіл і намагався перевести подих.
— Чорт… би… його… взяв, — повільно сказав він.
— Сер?
— Він… він назвав тебе «сір», — сказав він. — Що було в тій…
— Капітане, ви запізнилися, — сказав Морква.
— Запізнився? Запізнився? Що ти маєш на увазі? — Ваймз боровся, намагаючись помирити свій мозок із реальністю.
— Ви повинні були одружитися… — Морква подивився на годинник, потім закрив його і передав Ваймзу, — дві хвилини тому.
— Так. Так. Але він назвав тебе «сір». Я чув…
— Здається, вам просто почулося, — сказав Морква.
У тут у голову Ваймза прийшла божевільна думка. Меч Моркви був довжиною в пару футів. Він наскрізь пробив тіло Ребуса. Але Ребус стояв спиною до…
Ваймз подивився на колону. Вона була з граніту. Товста колона. На ній не було ані тріщинки. Лише отвір з одного боку… і з іншого.
— Моркво, — почав він.
— У вас кепський вигляд, сер. Треба привести вас до ладу.
Морква підтягнув до себе шкіряну сумку, яка лежала на столі, і повісив її собі на плече.
— Сер?
— Я
— Ні, сер. Ви не можете мені наказувати. Тому що ви зараз, сер, без образ, ви — цивільний. Це нове життя.
Ваймз потер лоба. Зараз у його мозку зіткнулося все: ружжо, каналізація, Морква та той факт, що досі він рухався на чистому адреналіні, який незабаром виставить йому свій рахунок і вимагатиме оплати. Він зм’як.
— Але це і
— Гаряча ванна і випивка, сер. Ось що вам зараз потрібно, — сказав Морква. — Скоро все стане краще. Ходімо.