Терри Пратчетт – Озброєні (страница 69)

— У духовному відношенні всі собаки є вовками, — сказав пудель, — але вони були цинічно і жорстоко відмежовані від своєї справжньої долі маніпуляціями так званого людства.

Звучало, як цитата.

— Так сказав Великий Фідо? — ризикнула Анґва.

Пудель повернув голову. Вперше вона побачила його очі. Вони були червоними і світилися від божевілля. Все, що має подібні очі, може вбити кого завгодно, бо божевілля, справжнє божевілля, може пробити кулаком навіть найтовщу дошку.

— Так, — сказав Великий Фідо.

Він був нормальним собакою. Просив ласощі, качався на спині, сідав за командою, приносив палку. Щовечора його виводили на прогулянку.

У його історії не було раптового спалаху світла. Одного разу він просто лежав у своєму кошику і думав про своє ім’я (а тоді його звали просто Фідо). І він думав про свій кошик, на якому було написано «Фідо». Він думав про свою ковдру, на якій було написано «Фідо», і про миску, на якій було написано «Фідо», однак головне — він думав про свій нашийник, на якому було написано «Фідо», і щось десь глибоко в його мозку почало «клацати», і він з’їв свою ковдру, покусав свого господаря і вискочив через кухонне вікно. Уже надворі лабрадор, у чотири рази більший за Фідо, спробував похихикати з його коміра, і вже через тридцять секунд тікав, завиваючи від болю.

І це було лише початком.

Ієрархія собак була простою справою. Фідо просто розпитував навколо зазвичай приглушеним голосом, бо завжди тримав у щелепах чиюсь лапу, поки не знайшов лідера найбільшої банди диких собак у місті. Місцеві — тобто собаки — досі говорять про битву між Фідо та Скаженим Гавтаєм Артуром, ротвейлером з одним оком та дуже поганою вдачею. Але більшість тварин не борються до смерті, лише до очевидної поразки, а Фідо перемогти було неможливо, бо він був крихітною блискавичною смугою жорстокості у нашийнику. Він висів на боках Скаженого Гавтая Артура, поки бідолашний не поступився, і тоді, на його неабиякий подив, Фідо взяв і убив його. Щось із цим собакою було не так — ти міг перемолоти його у м’ясорубці, але навіть його рештки відмовлялися здаватися. І навіть до фаршу з Фідо краще не повертатися спиною.

Тому що у Фідо була мрія.

— Якісь проблеми? — спитав Морква.

— Отой троль образив цього ґнома, — сказав ґном Міцнорук.

— Я чув, як виконувач обов’язків констебля Щебінь віддавав наказ молодшому констеблю… Ґрольфу Піжамі… — сказав Морква. — Щось не так?

— Він троль!

— І що?

— Він образив ґнома!

— Наказ — це такий військовий термін, — пояснив сержант Колон.

— А цей клятий троль сьогодні врятував моє життя, — крикнув Дуболом.

— Чого це?

— Чого це? Чого це? Тому що це моє життя, ось чого це! Так вийшло, що я дуже до нього прив’язався!

— Я мав на увазі не…

— Просто стули пельку, Аббо Міцноруче! Що ти можеш знати про нашу військову справу, цивільний! Чому ти такий дурний? От зараза! Я занадто короткий для всього цього лайна!

У дверях нависла тінь. Вуглеморд зараз був майже повністю горизонтальною формою, темною масою із ліній руйнування і рівних поверхонь. Його червоні очі підозріло блищали.

— І ви відпускаєте ось це! — простогнав ґном із натовпу.

— Ми не маємо причин тримати його під арештом, — сказав Морква. — Той, хто вбив пана Клевця, був досить малим, щоб проникнути через дверний отвір майстерні ґнома. Троль не міг цього зробити хоча б через свій розмір.

— Але всі знають, що він поганий троль! — не вщухали крики Міцнорука.

— Я в житті ніфого не зробив, — сказав Вуглеморд.

— Не можна його відпускати просто зараз, — прошипів Колон. — Вони не дадуть йому спокійно піти!

— Я в житті ніфого не зробив.

— Слушна думка. Виконувачу обов’язків констебля Щебию!

— Сер?

— Добровольцем його.

— Я в житті ніфого не зробив.

— Ви не можете цього зробити! — крикнув ґном.

— Не хочу до Сторожі, — пробурчав Вуглеморд.

Морква схилився до нього.

— Там сотня ґномів. У кожного — велика сокира, — прошепотів він.

Вуглеморд блимнув очима.

— Я доброволець.

— Виконувачу обов’язків констебля, приведіть його до присяги.

— Дозволите рекрутувати ще одного ґнома, сер? Для підтримки балансу?

— Вперед, виконувачу обов’язків констебля Дуболоме.

Морква зняв шолом і витер лоба.

— Здається, одна проблема вирішена, — сказав він.

Натовп прошивав його очима.

Він весело усміхнувся.

— Всі вільні. Всі, хто має інші справи — розходитеся, — сказав він.

— Я в житті ніфого не зробив.

— Так… але… тут така справа… — почав Міцнорук. — Якщо Клевця вбив не троль, то хто?

— Я в житті ніфого не зробив.

— Розслідування ще триває.

— То ви не знаєте!

— Але з’ясуємо.

— Справді? І коли, хотілося б і нам знати?

— Завтра.

Ґном завагався.

— Добре, отже, — сказав він з крайньою неохотою. — Завтра. Але краще, щоб це і справді було завтра.

— Гаразд, — пообіцяв Морква.

Натовп розійшовся чи принаймні трохи розвіявся. Тролі, ґноми й люди, жителі Анк-Морпорка, ніколи не прагнули покидати місце, де щойно була вистава.

Виконувач обов’язків констебля Щебінь, настільки роздуваючи груди від гордості, що суглоби на його руках ледь торкалися землі, оглядав свої війська.

— Слухати мене, дурні тролі!

Він зробив паузу, і наступна думка одразу посіла своє місце.

— Слухайте мене дуже уважно! Тепер ви у Сторожі! Це перспективна кар’єра! — сказав Щебінь. — Я виконував свій обов’язок лише десять хвилин і вже отримав підвищення! Це — чудові перспективи отримати престижну роботу у місті! Ось ваш кийок із гвіздком. Їсти ним! Спати на ньому! Коли Щебінь каже: «Стрибати!» — то ви питаєте… «Якого кольору?» Все будемо робити за числами. А я знаю багато числів.

— Я в житті ніфого не зробив.

— Вуглеморде, час розумнішати. У твоєму рюкзаку ґудзики з мундира фельдмаршала!