Терри Пратчетт – Озброєні (страница 62)
Морква подивився на обличчя Грим-Аса і посміхнувся.
— Звичайно. Здається, я закінчив.
— Якби ж лише він взявся за щось
— На зразок відер із побілкою над дверима чи пирогів із заварним кремом? — припустив сержант Колон.
— Саме так!
— Що ж, ми можемо йти, — сказав Морква. — Маю сміливість припустити, що ви не будете подавати скаргу на найманців?
Доктор Грим-Ас спробував зобразити паніку. Але це не дуже добре вийшло, оскільки грим на його обличчі зображав широку усмішку.
— Що? Авжеж ні! Я маю на увазі… якби найманець увірвався до нашої гільдії, я маю на увазі, не у справах, а для того, щоб щось викрасти, ну, ми б, напевне, також діяли у межах своїх повноважень. Ми б могли…
— Залити йому сорочку кетчупом? — спитала Анґва.
— Вдарити його по голові міхуром на палиці? — продовжив Колон.
— Можливо.
— У кожної гільдії свої методи, — сказав Морква. — Здається, ми готові йти, сержанте. Принаймні тут нам робити більше нічого. Докторе Грим-Асе, перепрошую за незручності. Я бачу, що останні події дуже вас непокоять.
Клоун обм’якнув від полегшення.
— І не кажіть. Не дякуйте. Радий допомогти. Я знаю, у вас своя робота.
Він провів їх у двір, не змовкаючи ні на мить. Решта вартових забрязкала зброєю, стаючи по команді «Струнко!».
— Насправді… — сказав Морква, коли його виводили за ворота. — Ви ще дещо можете зробити.
— Звичайно, звичайно.
— Гм, я знаю, що це трохи нахабно, — сказав Морква, — але мене завжди цікавили звичаї гільдій… тому… Може, хтось міг би показати нам ваш музей?
— Перепрошую? Який музей?
— Музей Гільдії блазнів?
— О, то ви про Залу ликів. Це не музей. Звичайно. Нічого секретного в ньому немає. Красунчику, запиши це. Капрале, ми будемо раді показати вам приміщення у будь-який час.
— Дякую вам, докторе Грим-Асе.
— Завжди радий.
— Якраз зараз я закінчую роботу, — сказав Морква. — Зараз було б добре, раз я вже тут.
— Ти не можеш закінчити роботу, коли — ай! — сказав Колон.
— Перепрошую, сержанте?
— Ти мене вдарив!
— Ой, я випадково наступив тобі на ногу, сержанте. Вибач.
Колон спробував прочитати натяк на обличчі Моркви. Він звик до простого Моркви. Складний Морква лякав його так само, як налякав би напад дикої качки.
— Ми, е-е-е, будемо, е-е-е, нам час іти, чи не так? — сказав він.
— Немає сенсу залишатися тут,
Він оглянув дахи.
— О, ну, тепер, коли
— О, так, у нас все гаразд,
— Що,
Щебінь, упершись кулаками в землю, невпинно дивився у ніщо. Для троля це була нормальна поза для очікування наступної думки.
Звук його імені підштовхнув нейрони до хаотичної діяльності.
— Що? — перепитав він.
— Що з’ясували?
— Все. Ну, знаєш, про вбивство Клевця.
— Все?
— Так!
— О.
Щебінь на хвилину замислився, кивнув і повернувся назад у той стан, в якому зазвичай перебував.
Ще один нейрон поворушився.
— Добре, — сказав він.
Дуболом за ним спостерігав.
— Це все, — сумно сказав він. — Він сказав все.
— Я скоро повернуся, — сказав Морква. — Нам час… Що? Нам же час? Докторе Грим-Асе?
— Гадаю, все гаразд, — сказав доктор Грим-Ас. — Дуже добре. Красунчику, покажи капралу Моркві все, що він попросить.
— Так, сер, — сказав маленький клоун.
— Здається, клоунство — дуже весела робота, — сказав Морква.
— Здається?
— Я маю на увазі, ви ж постійно жартуєте.
Красунчик розгублено глянув на Моркву.
— Ну… — почав він. — Є приємні моменти…
— Думаю, так і є. Сподіваюсь, так і є.
— Красунчику, ти часто чергуєш на воротах? — мило спитав Морква, коли вони прогулювалися подвір’ям Гільдії блазнів.
— Ага! Приблизно весь час, — сказав Красунчик.
— І коли приходив той його друг… ну знаєш… із найманців?
— А, ви вже і про нього знаєте, — сказав Красунчик.
— Знаємо, — сказав Морква.
— Востаннє близько десяти днів тому, — сказав Красунчик. — Ось тут краще, сюди не сягає зона дії пирогів.
— Він забув ім’я Гуляки, але кімнату знав. Він не знав номера, але зайшов саме до нього, — продовжував Морква.