Терри Пратчетт – Озброєні (страница 31)

— Я питаю, хто міг убити Гуляку?

— Гм. Ми думаємо, що це був нещасний випадок, — сказав Красунчик.

— Нещасний випадок, — байдуже відповів Колон.

— Саме гак. Так вважає доктор Грим-Ас, — Красунчик раптом поглянув угору. Вартові простежили за його поглядом. Дахи Гільдії найманців примикали до Гільдії блазнів. Це зовсім не засмучувало сусідів, особливо беручи до уваги той факт, що у блазнів зі зброї був лише заварний пиріг, і той на вході в гільдію. — Так вважає доктор Грим-Ас, — повторив Красунчик, дивлячись на свої величезні черевики.

Сержант Колон любив спокійне життя. Та й місто багато не втратить, якщо стане менше на одного чи двійко клоунів. На його думку, хай хоч усіх переб’ють — життя від цього стане тільки кращим. Та було питання, яке непокоїло і сержанта. На що перетворюється Сторожа? Це все Морква винен. Навіть старий Ваймз танцює під його дудку. Не можна пускати це на самоплив.

— Можливо, він полірував кийок чи щось таке, і вона випадково вислизнула в нього з рук та впала прямо на потилицю, — сказав Ноббі. Дивовижно, але він вловив тон розмови.

— Ніхто б не захотів убивати молодого Гуляку, — сказав коротун тихим голосом. — Він був дуже доброзичливим. Душа компанії.

— І багато було таких компаній? — замислився Колон.

Похорон закінчився. Блазні, жартівники і клоуни поверталися до своїх справ, товплячись у дверних отворах будівель. Усі штовхалися, тицяли одне одного, падали на дупи, їхні носи пищали. Це була сцена, від якої навіть найщасливіша людина порізала б собі вени у весняний капіж.

— Все, що я знаю, — тихим голосом продовжив Красунчик, — що вчора він мав дуже… дивний вигляд. Я покликав його, коли він проходив через ворота, і…

— Як саме дивний? — питався Колон. «Я веду дослідування, — гордо подумав він. — Люди допомагають мені, відповідають на запитання».

— Не знаю. Просто дивно. Наче сам не свій…

— І це було вчора?

— О, так. Вранці. Я знаю, бо зміна біля воріт…

— Вчора вранці?

— Я так і сказав, сер. Майте на увазі, ми всі були трохи знервовані після вибуху…

— Брате Красунчику!

— О, ні, — пробурмотів клоун.

До них рухалася якась фігура. Страшна фігура.

Смішних клоунів не буває. У цьому й полягає призначення клоунів. Люди сміялися з клоунів, але лише через нервозність. Призначення клоунів полягало в тому, що після них все інше здавалося втішним. Утішно було знати, що комусь гірше, ніж тобі. Хтось мав бути дупою світу.

Але навіть клоуни чогось бояться, і це щось — білолиций клоун. Клоун, який вище жартів із заварним кремом. Клоун, що носить блискучий білий одяг, винятково білий грим та маленький гостроверхий капелюх. Клоун, що має тоненькі губи й елегантні чорні брови.

Доктор Грим-Ас.

— Хто ці джентльмени? — одразу спитав він.

— Е-е… — зам’явся Красунчик.

— Нічна сторожа, сер, — привітався Колон.

— І чому ви тут?

— Розслідуємо випадок загибелі клоуна Гуляки, сер, — сказав Колон.

— Я вважаю, що це юрисдикція гільдії, сержанте. Чи не так?

— Ну, сер, його було знайдено в…

— Я впевнений, що з такими дрібницями ми впораємося, не відволікаючи Сторожу від важливіших справ, — сказав доктор Грим-Ас.

Колон вагався. Він би краще поговорив навіть з доктором Ребусом, ніж із цим привидом. Принаймні найманці повинні були бути неприємними. Хоча, якщо подумати, клоунів від мімів відділяв лише один крок.

— Ваша правда, сер, — сказав він. — Очевидно, це був нещасний випадок, правильно?

— Саме так. Брат Красунчик проведе вас до воріт, — сказав головний клоун. — А потім, — додав він, — доповість мені. У моєму кабінеті. Він розуміє?

— Так, докторе Грим-Асе, — пробурмотів Красунчик.

— Що він тобі зробить? — запитав Ноббі, коли вони прямували до воріт.

— Мабуть, одягне на голову відро з побілкою, — відповів Красунчик. — Мабуть. Якщо пощастить, обмежиться пирогом в обличчя.

Він відкрив хвіртку воріт.

— Багатьом з нас це не подобається, — прошепотів він. — Не розумію, чому цих головорізів не карають. Ось піти би прямо до Гільдії найманців і разом усіх покарати.

— А чому найманців? — спитав Колон. — Навіщо їм убивати клоуна?

Красунчик мав винуватий вигляд.

— Цього я не казав!

Колон поглянув на нього.

— Напевно, відбувається щось дивне, так, пане Красунчику?

Красунчик озирнувся, наче в будь-який момент очікуючи помсти у вигляді заварного пирога.

— Його ніс, — прошипів він. — Просто знайдіть його ніс. Його бідолашний ніс!

Ворота зачинилися.

Сержант Колон звернувся до Ноббі.

— Ноббі, у загиблого А був ніс?

— Так, Фреде.

— Тоді про що це він?

— Хтозна, — Ноббі поколупав багатообіцяючий прищ. — Може, він мав на увазі накладний ніс. Ну знаєш? Оті червоні на гумці. Оті, — сказав Ноббі, скрививши чергову гримасу, — які вони вважають смішними. Такого при ньому не було.

Колон знову постукав у хвіртку, не забуваючи турбуватися про те, щоб не потрапити в одну з їхніх кумедних пасток.

Зсувні дверцята ковзнули вбік.

— Слухаю, — прошипів Красунчик.

— Ти мав на увазі його накладний ніс? — запитав Колон.

— Справжній! А тепер геть звідси!

Зсувні дверцята повернулися в своє нормальне положення.

— Психований, — твердо сказав Ноббі.

— У Гуляки був справжній ніс. Ти нічого дивного в ньому не помітив? — сказав Колон.

— Ну. У ньому була парочка отворів.

— Ну, в носах я не дуже розуміюся, — сказав Колон, — але або брат Красунчик докорінно помиляється, або й справді відбувається щось дивне.

— Наприклад?

— Ну, Ноббі, ти, я можу назвати тебе кадровим військовим, правильно?

— Так. Фреде.

— Скільки разів ти мав пониження по службі?