Терри Пратчетт – Батько Вепр (страница 33)

Сюзен і Сушняк спостерігали за додаванням інгредієнтів. Приблизно посередині процесу суміш, що набула помаранчево-коричневого кольору, гучно булькнула.

— На вигляд не дуже багатообіцяюче, — зауважив Викладач новітніх рун.

Посилювач Енґлеберта був передостанньою складовою.

Декан кинув у суміш зеленувату кулю світла, що моментально зникла з поверхні. Єдиним видимим ефектом стали пурпурові бульбашки, що поповзли по стінках посудини й почали крапати на підлогу.

— І це все? — здивувався О Боже.

— Гадаю, йогурт був зайвим, — сказав Декан.

— Я цього не питиму, — твердо заявив Сушняк, а тоді схопився за голову.

— Але ж богів практично неможливо вбити, — сказав Декан.

— Чудово, — пробурмотів Сушняк. — Чому б тоді не засунути мої ноги до м’ясорубки?

— Ну, якщо ти думаєш, що це допоможе...

— Я очікував, що пацієнт хоч трохи опиратиметься, — зауважив Архіректор. Він зняв капелюх і виловив із потайної кишеньки в підкладці маленьку кришталеву кульку. — Погляньмо, що зараз робить бог вина. У цей вечір неважко буде знайти такого веселуна, як він...

Він подув на кульку й протер її рукою. А тоді усміхнувся.

— Ось і він, маленький негідник! Схоже, що на Дунманіфестіні. Так-так... лежить на дивані в оточенні оголених менад.

— Що? Маніяків? — перепитав Декан.

— Він мав на увазі... збудливих молодих жінок, — сказала Сюзен, що викликало щось на кшталт колективної реакції — усі чарівники немов ненароком потягнулися до блискучої кульки.

— Не до кінця розумію, що він робить, — сказав Ридикуль.

— Може, мені вдасться, — з надією пробурмотів Завкаф неточних наук.

Ридикуль відвернувся, щоб той не дістався кульки.

— Ага, ясно, — сказав він. — Схоже, він п’є... дуже схоже на пиво й настійку з чорної смородини, на мою думку...

— О Боже... — застогнав О Боже.

— А ці молоді жінки, — почав Викладач новітніх рун.

— На столі ще безліч пляшок, — продовжив Ридикуль. — Он у тій, гм, так, помиян, який, як ви знаєте, робиться з яблук...

— Переважно з яблук, — озвався Декан. — То що там з тими бідними дівчатами...

О Боже впав на коліна.

— ...а тут... у цій пляшці плаває черв’як...

— О Боже...

— ...а ще там... порожня склянка, велика, не до кінця розберу, що в ній, але звідти стирчить паперова парасолька. І кілька вишеньок на паличці. О, і смішна мавпочка.

— ...а-а-а...

— ...звісно, там ще багато інших пляшок, — весело зауважив Ридикуль. — Переважно різноманітні кольорові напої. Типу з дині, кокоса, шоколаду тощо. Дивно: усі склянки на столі — півлітрові кухлі.

Сушняк впав на підлогу.

— Ну добре, — пробурмотів він. — Я вип’ю цю гидоту.

— Вона ще не зовсім готова, — сказав Ридикуль. — О, дякую, Модо.

Навшпиньки увійшов Модо, штовхаючи візок. На візку стояла велика металева чаша з купою подрібненого льоду, з якого стирчала невеличка плящина.

— Зробив його спеціально на вепронічний бенкет, — сказав Ридикуль. — Ще не встиг як слід настоятися.

Він опустив кульку й витягнув з капелюха пару грубих рукавиць.

Чарівники кинулися врозтіч. Щойно стояли навколо Ридикуля — а уже за мить ховалися за найбільшими предметами умеблювання.

Сюзен відчула, що присутня на якійсь церемонії, але так і не дізналася її правил.

— Що це таке? — запитала вона, коли Ридикуль обережно витягнув пляшку.

— Соус Ого-Ого, — сказав Ридикуль. — Найкраща приправа, відома людству. Чудове доповнення до м’яса, риби, птиці, яєць і багатьох овочевих страв. Хоча краще його не пити, поки пляшка все ще вкрита конденсатом, — він оглянув пляшку, а тоді потер її пальцем, від чого пролунав жахливий скрип. — З іншого боку, — радісно зауважив він, — оскільки ефектом цього засобу може бути або смерть, або цілковите видужання, то ми, враховуючи те, що наш пацієнт практично безсмертний, найімовірніше, не прогадаємо.

Він затиснув корок пальцем і енергійно потрусив пляшкою. Почувся стукіт — Завкаф неточних наук і Верховний верховик спробували сховатися під одним столом.

— А мої приятелі, схоже, чомусь його незлюбили, — зауважив він, підходячи до посудини.

— Я надаю перевагу соусам, після вживання яких не доводиться пів години сидіти, боячись зробити зайвий рух, — пробурмотів Декан.

— І які не використовують для лупання скали, — додав Верховний верховик.

— Або щоб виривати дерева з корінням, — сказав Завкаф неточних наук.

— І які не заборонені в щонайменше трьох містах, — сказав Викладач новітніх рун.

Ридикуль обережно відкупорив пляшку. На мить щось зашипіло — усередину ввійшло повітря.

Він дозволив кільком краплям упасти в посудину. Нічого не сталося.

Більша доза також не допомогла. Суміш залишалася безнадійно інертною.

Ридикуль підозріло понюхав пляшку.

— Може, занадто мало тертого вахуні? — задумався він, а потім перевернув пляшку, і майже весь соус вилився в суміш.

Але вона лише булькнула. Чарівники поволі вставали, обтрушуючи мантії й збентежено посміхаючись, наче люди, які щойно колективно подали себе на сміх.

— Напевно, асафетида вже зіпсувалася, — сказав Ридикуль. Він повернув пляшку й сумно на неї подивився.

Тоді востаннє перевернув її й сильно вдарив по дну.

Краєм пляшки потік струмочок соусу й заблищав, а тоді почав формувати краплину.

Голови чарівників повернулися до неї, немов на невидимих ниточках.

Чарівники не були б чарівниками, якби не могли хоч трішечки зазирнути в майбутнє.

Коли краплина збільшилася й набула грушоподібної форми, вони повернулися і з дивовижною швидкістю — враховуючи їхній вік і обхват талії — кинулися додолу.

Крапля впала.

Булькнула.

І на цьому все.

Ридикуль, що завмер, наче статуя, зітхнув із полегшенням.

— Ну-ну, — сказав він, відвернувшись, — гадав, що ви, хлопці, не такі боягузи...

Вогненна куля збила його з ніг. Піднялася до стелі, сильно збільшилася і зникла, наостанок ляснувши і випаливши на штукатурці хризантему ідеальної форми.

Приміщення заповнило чисте біле світло. Почувся звук.

ДЗИНЬ. ДЗИНЬ.