Тарас Шевченко – Садок вишневий коло хати (страница 51)

Цвенькать не навчили По-німецькій, а то тепер І кисни в чорнилах! П’явки! п’явки! може, батько Остатню корову Жидам продав, поки вивчив Московської мови. Україно! Україно! Оце твої діти, Твої квіти молодії, Чорнилом политі. Московською блекотою В німецьких теплицях Заглушені!.. Плач, Украйно! Бездітна вдовице! Піти лишень подивиться До царя в палати, Що там робиться. — Приходжу: Старшина пузата Стоїть рядом; сопе, хропе, Та понадувалось, Як індики, і на двері Косо поглядало. Аж ось вони й о[д]чинились. Неначе з берлоги Медвідь виліз, ледве-ледве Переносить ноги; Та одутий, аж посинів: Похмілля прокляте Його мучило. Як крикне На самих пузатих — Всі пузаті до одного В землю провалились! Він вилупив баньки з лоба — І все затрусилось, Що осталось; мов скажений, На менших гукає — І ті в землю; він до дрібних — І ті пропадають! Він до челяді — і челядь, І челядь пропала; До москалів — москалики, Тілько застогнало, Пішли в землю; диво дивне Сталося на світі. Дивлюся я, що дальш буде, Що буде робити Мій медведик! Стоїть собі, Голову понурив Сіромаха. Де ж ділася Медвежа натура? Мов кошеня, такий чудний. Я аж засміявся. Він і почув, та як зикне, — Я перелякався, Та й прокинувсь... Отаке-то Приснилося диво. Чудне якесь!.. таке тілько Сниться юродивим Та п’яницям. Не здивуйте, Брати любі, милі, Що не своє розказав вам, А те, що приснилось.

8 іюля 1844,

С.-Петербург