Сьюзен Коллинз – У вогні (страница 52)

Я перевірила зброю. Зав’язала втулку і тюбик із маззю в парашут і ліаною прикріпила до пояса.

Біпер і досі не усвідомлював, що коїться навколо, та коли Піта спробував його підняти, почав пручатися.

— Де? — промовив він.

— З нею все гаразд, — сказав йому Піта, — Вариста в нормі. Вона також тут.

Але Біпер не заспокоювався.

— Де? — наполягав він.

— О! Я знаю, чого він хоче, — нетерпляче промовила Джоанна.

Вона пройшлась по пляжу і підібрала котушку, яку ми відв’язали від Біперового пояса, коли його купали. Котушка також була вимащена товстим шаром засохлої крові.

— Оце барахло. Якийсь дріт чи щось таке. Саме через дріт він отримав поранення. Біг до Рогу достатку по цю штукенцію. Не знаю, яку зброю він збирався з цього зробити. Може, хотів відтинати по шматку й використовувати як удавку? Але ви можете уявити Біпера, який когось душить?

— На своїх Іграх він переміг завдяки дроту. Встановлюючи електричні пастки, — пояснив Піта. — Для нього це найкраща зброя, ліпшої і не уявити.

Дуже дивно, що Джоанна сама до цього не дотумкала. Неправдоподібно. Навіть підозріло.

— Ти б мала сама здогадатися, — відкрито сказала я. — Це ж ти дала йому прізвисько Вольт.

Очі Джоанни небезпечно звузилися.

— Так, дурницю впорола, еге ж? — промовила вона. — Занадто захопилася, зберігаючи життя твоїм друзям. Поки ти… що? Послала Магс на смерть?

Мої пальці стисли держак ножа на поясі.

— Ану давай. Спробуй, убий мене. Мені до одного місця, що ти з пузом, я тобі горло перегризу, — прори-чала Джоанна.

Я усвідомлювала, що вбити її просто зараз не можу. Але для нас із Джоанною це тільки питання часу. Рано чи пізно хтось когось прикінчить.

— Нам усім слід охолонути, — встряв Фіней, раптово глянувши на мене. Він узяв котушку дроту й повісив її у Біпера на грудях. — Ось твій дріт, Вольте. Наступного разу конкретно кажи, що ти маєш на увазі.

Піта підняв на руки нарешті заспокоєного Біпера й запитав:

— Куди тепер?

— Думаю, слід прогулятися до Рогу достатку і трішки поспостерігати. Просто аби переконатися, що ми праві щодо годинника, — відповів Фіней.

Кращого плану в нас усе одно не було. До того ж непогано пошукати ще якусь зброю. Тепер нас шестеро. Навіть якщо не брати до уваги Біпера й Варисту, ми маємо чотирьох управних бійців. І наше становище дещо відрізняється від мого минулорічного досвіду, коли я змушена була все робити сама. Так, мати союзників — це чудово, поки можна заплющувати очі на те, що рано чи пізно доведеться їх убити.

Біпера й Варисту, ймовірно, вбивати не доведеться. Уявіть, що нам треба швидко тікати, — скільки вони пробіжать?.. Далі візьмімо Джоанну. Відверто кажучи, її я спокійно зможу вбити, якщо доведеться захищати Піту. А може, просто щоб примусити її замовкнути. От тільки бажано, щоб Фінея хтось убив замість мене. Не думаю, що я здатна зробити це власноруч. Врешті-решт, він чимало зробив для Піти. Може, якось нацькувати на нього кар’єристів? Ні, не вийде. Але який у мене вибір? Оскільки ми знаємо про годинник, у джунглях Фіней навряд чи загине, а значить, залишається єдиний варіант: хтось повинен подужати його в сутичці.

Навіть думати про це було бридко, і мозок відчайдушно намагався змінити тему. Але єдине, що здатне витіснити такі думки, це мрії про вбивство президента Снігоу. Гадаю, це не надто гарні мрії для сімнадцятирічної дівчини, але особисто для мене — дуже приємні.

Ми попрямували найближчою стежкою, скрадаючись до Рогу достатку обережно: раптом там ховаються кар’єристи. Я сумнівалася, що там хтось є, адже ми просиділи на узбережжі не одну годину й не помітили жодного руху. Як я і очікувала, там нікого не було. Тільки великий золотий Ріг і купа зброї, яка нікому не знадобилася.

Поклавши Біпера в затінку Рогу достатку, Піта покликав Варисту. Вона присіла поряд із Біпером, і Піта вклав котушку з дротом їй у долоні.

— Помийте це, гаразд? — попросив він.

Вариста кивнула й почимчикувала до води, де заходилася змивати з дроту кров. І тихенько заспівала якусь смішну пісеньку про мишу, котра біжить по годиннику. Пісенька була дитяча, але Вариста страшенно тішилася, наспівуючи її.

— О ні, тільки не цю пісню знову, — буркнула Джоанна, закотивши очі.— Вона співала її кілька годин поспіль, а тоді почала цок-цокати.

Зненацька Вариста випросталась і тицьнула на джунглі.

— Друга, — промовила вона.

Я простежила за її пальцем — стіна туману саме почала просочуватися на узбережжя.

— Так, Вариста має рацію. Зараз друга година, і на джунглі спустився туман.

— Точно за годинником, — промовив Піта. — Ви кмітливі, Варисто, про все здогадалися.

Вариста всміхнулась і знову заспівала, вимочуючи котушку.

— Не просто кмітлива, — заговорив Біпер. — У неї інтуїція. — (Ми всі озирнулися на Біпера, який, здається, повернувся до життя). — Вона все відчуває раніше за інших. Як канарки у ваших вугільних копальнях.

— Що він має на увазі? — запитав мене Фіней.

— Шахтарі беруть із собою в забій пташку, щоб знати, коли станеться викид газу, — пояснила я.

— Чому пташку — вона здихає? — поцікавилася Джоанна.

— Спочатку припиняє співати. Це значить, що час забиратися з копальні. Та якщо газу забагато, тоді, звісно ж, канарка помирає. І люди разом із нею.

Мені не хотілося говорити про вмираючих птахів. Ці розмови навіювали мені думки про батькову смерть, і про смерть Рути й Мейсилі Доннер, і про маму, яка успадкувала канарку Мейсилі… Чудово, тепер я почала думати про Гейла, який зараз перебуває глибоко під землею, в цих страшних копальнях, і про президента Снігоу, який погрожував його вбити. Влаштувати там, унизу, нещасний випадок дуже просто. Замовкає канарка, спалах — і все.

Я повернулася до мрій про вбивство президента.

Хоча Джоанну і дратувала Вариста, вона все одно здавалася щасливою — вперше за весь час на арені. Поки я збирала побільше стріл, вона довго вешталася навколо Рогу, а тоді з’явилася перед нами з парою величезних смертоносних сокир. Цей вибір здався мені дивним, доки я не побачила, як вона жбурнула одну з них у Ріг достатку — з такою силою, що та застромилася в м’який золотистий метал. Певна річ. Джоанна Мейсон. Округ 7. Лісозаготівля. Закладаюся, що вона вчилася метати сокири, відколи зіп’ялася на ноги. Як і Фіней зі своїм тризубцем. Чи Біпер із дротом. Або

Рута з її знанням усіх рослин. І тут я усвідомила: ось іще один недолік трибутів Округу 12. Працювати в копальнях ми починаємо у вісімнадцять років. А трибути з інших округів отримують якісь навички мало не з пелюшок. Знання, які людина набуває в шахті, на Іграх також можуть стати в пригоді. Володіння киркою, наприклад. Або знання вибухівки. Це дає перевагу. От як моє полювання. Але вивчаємо ми це запізно.

Поки я копирсалась у зброї, Піта присів навколішки, щось рисуючи вістрям ножа на великому гладкому листку, який він приніс із джунглів.

Я зазирнула йому через плече — він креслив мапу арени. У центрі він розташував Ріг достатку, навколо нього — піщане кільце, від якого відходять дванадцять рівних смуг. Схема нагадувала пиріг, покраяний на дванадцять однакових тонких скибочок. Далі він намалював інше коло, що символізувало лінію води, і ще одне трохи більше за попереднє — край джунглів.

— Подивись, як розташований Ріг достатку, — промовив він до мене.

Я роздивилася Ріг і зрозуміла, що він має на увазі.

— Хвіст Рогу вказує на дванадцяту годину, — промовила я.

— Правильно, тобто це верх нашого годинника, — підтримав мене Піта і швидко надряпав числа від одного до дванадцятьох по колу умовного циферблата.

— З дванадцятої до першої — це зона блискавки.

І він маленькими літерами нашкрябав «блискавка» у відповідному клині, потім за годинниковою стрілкою в кожній наступній секції написав: «кров», «туман», «мавпи». *

— Аз десятої до одинадцятої — хвиля, — підказала я.

Він додав і хвилю. В цей момент до нас приєдналися Фіней і Джоанна, озброєні до зубів тризубцями, сокирами й ножами.

— В інших секторах було щось незвичайне? — спитала я у Джоанни і Біпера — раптом вони бачили що-небудь, чого ми не відзначили на мапі. Але вони бачили тільки багато крові.

— Думаю, продюсери ще щось для нас притримали.

— Я відмічу пастки продюсерів, які, ми вже знаємо, виходять за межі джунглів, — промовив Піта, креслячи діагональні лінії, які захоплювали узбережжя, в секторах туману і хвилі. Він сів на землю. — Що ж, зранку ми й цього не знали.

Всі ми закивали, і тут я звернула на дещо увагу. Навколо панувала тиша. Наша канарка припинила співати.

Не зволікаючи, я вихопила стрілу й зарядила лук, розвернулась — і побачила блискучого від води Глянця, біля якого сповзала на землю Вариста з розтятим від вуха до вуха горлом. Наконечник стріли встромився йому в праву скроню, а поки я перезаряджала лук, Джоанна поцілила лезом сокири в груди Кашеміри. Фіней відбив спис Брута, що його той жбурнув у Піту, і висмикнув зі свого стегна ніж — його підрізала Енобарія. Якби не Ріг достатку, за яким можна було сховатись, обоє трибутів з Округу 2 уже б загинули. Я погналася за ними. Бум! Бум! Бум! Гарматні постріли підтвердили, що Варисті вже не зарадити, але прикінчувати Глянця чи Кашеміру теж немає необхідності. Ми з союзниками оминули Ріг, переслідуючи Брута й Енобарію, які бігли піщаною доріжкою в напрямку джунглів.