Сьюзен Коллинз – У вогні (страница 27)

— Як це ви не могли дістати креветок? Зараз що, не сезон? — перепитала я.

— Ах, Катніс, ми вже кілька тижнів поспіль не можемо дістати морепродуктів! — відповіла Октавія. — Це через те, що в Окрузі 4 страшна негода.

Мій мозок загудів. Жодних морепродуктів. Кілька тижнів поспіль. З Округу 4. Ледве прихований гнів натовпу під час Туру переможців. І зненацька мене прошила певність: Округ 4 повстав.

Я почала непомітно випитувати, які ще труднощі принесла капітолійцям зима. Мешканці столиці ніколи не знали злиднів, тому дефіцит страшенно їх дратував. Коли прийшов час одягатися, їхні скарги на нестачу різних товарів — від крабового м’яса й музичних дисків до стрічок — дали мені повне уявлення про бунтівні округи. Морепродукти з Округу 4. Електронні прилади з Округу 3. І звісно ж, текстиль з Округу 8. Думка про таке масштабне повстання змусила мене затремтіти водночас від страху й від радісного збудження.

Я б і далі їх розпитувала, проте з’явився Цинна — він обійняв мене й перевірив макіяж. Шрам на щоці одразу ж привернув його увагу. Мені здалося, що в легенду про слизький лід Цинна не повірив, але не розпитував. Він просто припудрив мені обличчя — і легенький слід, досі трохи помітний, цілком зник.

Вітальня вже була прибрана й освітлена для зйомки. Еффі розважалась, роздаючи всім навколо вказівки і підганяючи присутніх, щоб усе було за розкладом. Може, це й на краще, бо мені приготували шість весільних суконь і до кожної — свій капелюшок, туфлі, прикраси, зачіска, макіяж, освітлення й реквізит. Кремове мереживо, рожеві троянди й локони. Атлас кольору слонової кістки, золоте татуювання й багато зелені. Сукня, розшита діамантами, вуаль із коштовним камінням і місячне світло. Важкий білий шовк, рукави, що спадають від зап’ястків до підлоги, й перли. Один знімок у сукні затверджено — ми швиденько починаємо готуватись до наступної серії. Я почувалася тістом, яке знову і знову вимішують і ліплять. Поки стилісти чаклували наді мною, мама згодовувала мені якісь крихти і давала ковточки чаю, та коли нарешті фотосесія скінчилась, я була страшенно виснажера і голодна. Я сподівалась побути трохи з Цинною, але Еффі виштовхала всіх за двері, й мені довелося задовольнитися його обіцянкою зателефонувати.

Наближався вечір, ноги страшенно боліли від усіх тих божевільних моделей туфель, тож я відмовилась від думки завітати в місто. Натомість я піднялась нагору — змити з себе кілька шарів косметики, бальзамів та інших засобів для волосся й тіла, а потім знову спустилася вниз, щоб біля коминка посушити волосся. Прим, яка прийшла зі школи саме вчасно, щоб побачити останні два вбрання, весело обговорювала їх із матір’ю. Після фотозйомки вони обидві здавались дуже щасливими. Коли я лягла в ліжко, раптом усе зрозуміла: либонь, їм здається — зйомка означає, що я в безпеці. Що Капітолій забув про моє втручання в покарання злочинця, що ніхто при здоровому глузді не витрачав би так багато зусиль і коштів на приреченого на смерть. Мабуть, вони праві.

Вночі мені знов наснився кошмар. Я була вдягнена в шовкову весільну сукню, брудну й подерту. Довгі рукави були пошматовані, бо я бігла крізь густий ліс. За мною гналася ціла зграя трибутів-мутантів, вони наближались і наближались, доки я не опинилась у полоні гарячого подиху й іклів, із яких крапала слина. З криком я прокинулася.

Скоро світанок, тому марно намагатися знову заснути. До того ж мені справді потрібно сьогодні вибратися з дому і з деким перемовитися. З Гейлом, щоправда, зустрітися не вийде — він у копальні. Але мені потрібен або Піта, або Геймітч, або хоч хтось, із ким я б могла розділити тягар, який ліг на мої плечі відтоді, як я побувала на озері. Розповісти про втікачів поза законом, паркан під напругою, незалежний Округ 13, дефіцит у Капітолії… Про все.

Я поснідала разом із матір’ю та Прим і вирушила на пошуки когось, кому можна звіритися. Повітря було теплим, з обнадійливими нотками весни. Гадаю, весна — чудовий час для повстання. Коли минає зима, всі почуваються не такими вразливими. Піти вдома не виявилось. Я припустила, що він уже пішов у місто. Потім крізь вікно я побачила Геймітча — він ходив по кухні. Дивно, що він на ногах у таку ранню годину. Я зайшла до нього без стуку. Нагорі мила підлогу Гейзел. Тепер будинок мав бездоганний вигляд. Геймітч не був п’яний як чіп, але й тверезим його назвати не можна було. Мабуть, чутки про те, що Ріпа повернулась до справ, таки правдиві. Я міркувала: може, краще буде вкласти його в ліжко, але Геймітч сам запропонував прогулятися до міста.

Тепер ми з Геймітчем розуміли одне одного з півслова. За кілька хвилин я розповіла йому все, що знала, а він поділився зі мною чутками про повстання в Округах 7 та 11. Якщо моя інтуїція мене не підвела, тоді виходить, що майже половина округів принаймні робила спроби підняти бунт.

— Ви й досі думаєте, що тут у нас нічого не вийде? — спитала я Геймітча.

— Поки що ні. Решта округів набагато більші за наш. Навіть якщо половина жителів там сховалась по домівках, піднімати повстання все одно було кому. Тут, в Окрузі 12, або всі повинні збунтуватись, або ніхто, — почула я у відповідь.

Я поміркувала. Як нам бракує кількісної переваги!

— Може, у певний момент?.. — наполягала я.

— Може. Але нас мало, ми слабкі й не виробляємо ядерної зброї,— саркастично відповів Геймітч.

Моя оповідь про Округ 13 не надто його надихнула.

— Геймітчу, як ви гадаєте, що з ними зроблять? З бунтівними округами? — спитала я.

— Ну, ти вже знаєш, що зробили з Округом 8.1 бачила, що роблять тут, і це без особливих підстав, — промовив він. — Якщо події виходитимуть із-під контролю Капітолія, думаю, вАада не вагатиметься і зрівняє з землею ще один, а може, й не один округ — як учинили з Округом 13. Щоб інші боялися, ясно?

— Отже, ви справді думаєте, що Округ 13 зрівняли з землею? Але ж Бонні та Твіда не помилялися щодо крила переспівниці,— не вгавала я.

— Так, але що це доводить? Якщо поміркувати, то нічого. Може бути безліч причин, чому використовують старі плівки. Може, через те, що вони вражають більше. Та й простіше натиснути кілька кнопок у монтажній, ніж летіти кудись і фільмувати, хіба ні? — мовив Геймітч. — Ідея, що Округ 13 якимсь чином відродився, а Капітолій це ігнорує, більше схожа на плітки, які поширюються від розпачу.

— Знаю. Але так хочеться сподіватись… — відповіла я.

— Саме так. Бо ти в розпачі,— зронив Геймітч.

Я не сперечалася, бо в його словах була частка правди.

Прим повернулася зі школи, захлинаючись від збудження. Вчителі оголосили, що сьогодні ввечері перегляд телевізора обов’язковий для всіх.

— Думаю, транслюватимуть твою фотосесію!

— Та ні, Прим, не може бути. Тільки ж учора знімали, — заперечила я.

— Ну, я тобі кажу те, що чула.

Я сподівалася, що вона помиляється. В мене не було часу підготувати до цього Гейла. Відтоді як його відшмагали, я бачила його тільки, коли він приходив до матері — вона перевіряла, як гояться рани. Йому часто доводилося працювати в копальні сім днів на тиждень. За ті кілька хвилин, що ми провели з ним наодинці, коли я проводила Гейла до міста, я зрозуміла — після «впливу» Треда його думки про повстання в нашому окрузі майже зникли. Він знає, що я вже не збираюсь тікати. Але також він має усвідомлювати: якщо ми не піднімемо повстання в Окрузі 12, тоді я приречена

стати дружиною Піти. А якщо Гейл побачить мене по телевізору в усіх цих розкішних сукнях, що він подумає?

Коли ми всі о сьомій тридцять зібрались біля телевізора, з’ясувалося, що Прим і справді мала рацію. Цезар Флікермен стояв перед Тренувальним центром і розповідав цілому натовпу — яблуку ніде впасти — про моє майбутнє весілля. Ось він представив Цинну, який завдяки костюмам, що він шив для мене на Іграх, став дуже популярним; хвилинна розмова — і нам пропонують спрямувати свою увагу на велетенський екран.

Тепер зрозуміло, як це вдалося — мене фотографували ще вчора, а сьогодні вже випустили репортаж. Виявилося, що Цинна розробив для мене дві дюжини весільних убрань. Потім тривав довгий процес відбору найліпших, а також власне пошиття суконь і підбір аксесуарів до них. Очевидячки, на кожному етапі жителі Капітолія мали змогу голосувати за вбрання, яке їм сподобалось. Кульмінацією стали мої світлини в шістьох найкращих сукнях — вставити їх до вже змонтованої плівки не було таким уже й складним завданням. Кожен знімок натовп зустрічав гучними оплесками. Люди кричали та свистіли, побачивши улюблені сукні, або неза-доволено гуділи, угледівши ті, які не були їм до вподоби. Моє весільне вбрання цікавило всіх: люди голосували за сукню-переможця і, либонь, навіть робили ставки. Дивно було на це дивитись, адже сама я, поки не приїхали камери, навіть не приміряла жодної сукні. Цезар оголосив, що всі охочі можуть віддати свій голос в остаточному голосуванні, яке протриває завтра до полудня.

— Влаштуймо Катніс Евердін стильне весілля, — закликав він публіку.

Я вже хотіла вимкнути телевізор, але Цезар пообіцяв: цього дня на нас чекає ще одна визначна подія.

— Все правильно, цей рік — сімдесят п’ята річниця Голодних ігор, а це означає третю Червону чверть!

— Що це вони замислили? — здивувалася Прим. — До Ігор іще кілька місяців.