Сьюзен Коллинз – У вогні (страница 26)

Мати дала мені горнятко ромашкового чаю зі снодійним сиропом, і мої повіки миттю почали опускатися. Вона перев’язала мені ногу, і Піта зголосився провести мене до ліжка. Я спробувала іти, спираючись на його плече, але мене так хитало, що він підхопив мене на руки і поніс сходами нагору. Він запнув мене ковдрою, побажав мені на добраніч і вже підвівся, щоб іти, але я зловила його за руку. Побічний ефект снодійного сиропу полягає в тому, що він, як горілка, розв’язує язика. Але я справді не воліла, щоб Піта йшов. Хотілося, щоб він заліз до мене в ліжко, щоб побув зі мною, коли я знову опинюся в полоні нічних кошмарів. Але, сама не знаю чому, я була переконана, що не маю права його про це просити.

— Не йди ще. Залишися, поки я не засну, — промовила я.

Піта присів на краєчок ліжка, зігріваючи мою руку обома долонями.

— Я вже гадав, ти знову передумала. Коли ти запізнилася на вечерю.

Я вже дрімала, але здогадалася, що він має на увазі. В паркані ввімкнули напругу, мене нема, на мене чекають миротворці — Піта, либонь, подумав, що я втекла з округу — можливо, з Гейлом.

— Ні, я б тобі сказала, — відповіла я.

Узяла його долоню і зворотним боком притисла собі до щоки. Руки його ледь вловимо пахли корицею і кропом — це від хліба: мабуть, він сьогодні щось випікав. Я хотіла розповісти йому про Твіду і Бонні, про повстання, про загадковий Округ 13, але відчувала, що це небезпечно, відчувала, що засинаю, тому просто промовила:

— Посидь зі мною.

Крізь туман снодійного сиропу я чула, що Піта щось мені відповів, але не розрізнила слів.

Мати дала мені виспатися до обіду, але потім збудила, щоб оглянути п’ятку. Вона призначила мені тиждень постільного режиму, а я і не пручалася, оскільки почувалася справді кепсько. Не тільки п’ятка, але й куприк повсякчас нагадував про себе. Все тіло крутило від болю. Отже я дозволила матері полікувати мене, принести мені сніданок у ліжко й накрити мене ще одним пледом. А потім я просто лежала, дивилась у вікно на зимове небо, міркуючи, як воно все буде. Я думала про Твіду і Бонні, про купу весільних суконь у вітальні, а головне — якщо Тред здогадається, як я потрапила назад в округ, він мене заарештує. Це смішно, адже він давно міг мене заарештувати і за минулі мої правопорушення, але йому, ймовірно, потрібні неспростовні докази, щоб це зробити, я ж бо — переможниця Ігор. Цікаво, президент Снігоу спілкується з Тредом? Гадаю, про існування старого Крея він і не здогадувався, але тепер, коли я перетворилася на загальнонаціональну проблему, він, певно, регулярно інструктує Треда, що робити. А чи Тред діяв за власного ініціативою? У будь-якому разі, думаю, вони обидва радо замкнули б мене в окрузі, як у клітці. Навіть якщо я виметикую, як утекти, — наприклад, прив’язати мотузок до гілки клена і таким чином перелізти через паркан, — втекти з родиною і друзями зараз не вдасться. Та й Гейлові я сказала, що залишусь і боротимуся.

Кілька наступних днів я підскакувала від кожного стукоту в двері. Але миротворці більше не з’являлися, щоб мене заарештувати, і я врешті-решт заспокоїлась. Остаточно я розслабилася, коли Піта між іншим розповів мені, що в деяких місцях огорожі напругу відключили й електрики лагодять паркан, закріплюючи сітку біля землі. Мабуть, Тред вирішив, що я якось пролізла попід огорожею, не злякавшись смертоносного струму. Округ полегшено зітхнув: миротворці були зайняті справою і не мали часу лякати і катувати людей.

Піта приходив щодня, приносив мені булочки з сиром і допомагав заповнювати сімейну книгу. Це наша стара реліквія, в шкіряній палітурці, з пергаментними аркушами. Багато років тому її завів якийсь травник по маминій лінії. Сторінка по сторінці книга була списана назвами різних трав та описом їхніх лікувальних властивостей. Батько додав розділ про їстівні рослини — це допомогло нам вижити по його смерті. Довгий час я хотіла внести до книги власні спостереження. Щось зі свого досвіду, щось я дізналася від Гейла, а дещо — під час підготовки до Ігор. Але я ніяк не могла до цього взятися, адже не вміла малювати, а зображення рослин мають бути дуже детальні. Це робота саме для Піти. Деякі рослини він і сам знав, ще дещо ми насушили, а решту я детально йому описувала. Він робив замальовки на клаптиках паперу доти, доки я не була задоволена на всі сто. І тоді він перемальовував їх у книгу. А потім я ретельно друкованими літерами записувала все, що знаю про цю рослину.

Це була тиха робота, яка цілком поглинала мене й допомагала забути про всі негаразди. Мені подобалося спостерігати за Пітиними руками, коли він малював, примушуючи порожню сторінку розцвітати чорнильними розчерками, додаючи кольору до нашої чорно-жовтої книги. Коли він зосереджувався, вираз його обличчя ставав особливим. Зазвичай спокійний, під час роботи він поринав у задуму і наче відгороджувався від світу. Я і раніше це бачила: на арені, чи коли Піта звертався до народу, а ще коли відштовхував од мене рушниці миротворців у Окрузі 11. Не знаю, що це означає. Я не могла відірвати погляду він Пітиних вій — зазвичай їх і не помічаєш, адже вони дуже світлі. Та якщо придивитися зблизька, коли на них падає сонячне світло, вони здаються золотими і такими довгими, що я дивуюсь: як вони не плутаються, коли він кліпає.

Одного разу по обіді Піта припинив розмальовувати квітку і так раптово звів на мене очі, аж я підскочила, ніби впіймалася на шпигуванні — певною мірою так і було. Але він не звернув на це уваги і тільки промовив:

— Знаєш, я подумав: оце вперше ми робимо разом щось нормальне.

— Так, — погодилась я. Ігри спотворили наші стосунки. Нормального в них ніколи нічого не було. — Приємно — бодай якась переміна.

Щовечора він зносив мене вниз у вітальню, щоб я змінила обстановку, і я дратувала присутніх, вмикаючи телевізор. Зазвичай ми дивимось тільки обов’язкові до перегляду програми, оскільки суміш пропаганди і демонстрації влади Капітолія — включно з кадрами за всі сімдесят чотири роки Голодних ігор — просто нестерпна. Але тепер я шукала дещо особливе. Переспівницю, на яку покладали всі свої надії Твіда й Бонні. Я знала, що це, скоріш за все, безглуздя, але навіть якщо й так, я хотіла переконатися в цьому на власні очі. І назавжди викинути з голови мрію про процвітаючий Округ 13.

Спершу репортаж, присвячений Чорним часам, показали в новинах. Я дивилася на тліючі рештки Будинку правосуддя в Окрузі 13 — і краєм ока вловила чорно-білий низ крила переспівниці у верхньому правому кутку екрана. Але поки що це нічого не доводило. Це просто стара плівка, що розповідає стару історію.

Однак за декілька днів дещо знову привернуло мою увагу. Диктор читав статтю про нестачу графіту, що перешкоджала виготовленню якихось там деталей в Окрузі 3. Потім ввімкнули нібито прямий репортаж. Кореспондентка, вдягнена в захисний костюм, стояла на тлі Будинку правосуддя в Окрузі 13. Крізь маску вона повідомила, що, на жаль, сьогодні взяли чергові проби і встановили, що шахти Округу 13 досі занадто токсичні. Кінець повідомлення. Але перш ніж знов перемкнулись на диктора, я на мить чітко угледіла те саме крило переспівниці.

Кореспондентку просто вклеїли в кадри старої плівки. В Окрузі 13 її взагалі нема. Напрошується питання: що ж там е?

РОЗДIЛ 3

Після побаченого спокійно лежати в ліжку стало набагато важче. Мені кортіло діяти, дізнатись більше про Округ 13, якось допомагати тим, хто заповзявся скинути владу Капітолія. Натомість я сиділа без діла, натоптуючи себе булочками з сиром і роздивляючись Пітині замальовки. Іноді ненадовго заходив Геймітч, розповідав новини з міста, які завжди були поганими. Дедалі більше людей карали, дедалі більше вмирало від голоду.

Коли нога нарешті почала видужувати, зима вже відступала. Мати допомагала мені робити вправи і дозволяла вже трохи ходити самій. Одного вечора я пішла нагору спати, налаштована завтра вранці вирушити в місто, та коли прокинулась, мені весело всміхались Вінія, Октавія та Флавій.

— Сюрприз! — заверещали вони хором. — Ми приїхали раніше!

Потому як я отримала батогом по обличчю, Геймітч переніс їхній приїзд на кілька місяців, щоб рана встигла загоїтись. Я сподівалася, що вони ще тижні зо три не приїдуть. Але довелося вдавати радість, що нарешті у мене попереду — весільна фотосесія. Мама розвісила всі сукні — вони ^вже давно чекають на мене, проте якщо бути відвертою, я ще жодної навіть не приміряла.

Після звичних театральних ахів та охів через мій занедбаний стан, Флавій, Вінія та Октавія миттю взялися до справи. Найбільше їх турбувало моє обличчя, хоча мені здавалося: те, як мамі вдалося загоїти рану, просто диво. Зараз на місці удару залишилась лише блідо-рожева смужка. Що таке побиття батогом, знають не всі, тому я сказала своїй підготовчій команді, що посковзнулась на льоду і порізала щоку. І тут-таки зрозуміла, що те саме виправдання згодиться і для моєї пошкодженої ноги. З такою травмою проблематично ходити на високих підборах. Добре, що Флавій, Октавія та Вінія не надто підозріливі.

Оскільки безволосе тіло мені потрібне лише на кілька годин, а не на кілька тижнів, як завжди, то я домоглася, щоб волосся просто поголили, замість видаляти воском. Але мені довелося-таки відмокнути у ванні — дякувати Богу, цього разу вона була не така бридка, як зазвичай, — а тоді команда взялася до моїх кіс та макіяжу. В них, як завжди, була купа новин, але я зазвичай намагаюся просто не слухати їхнє базікання. Але сьогодні слова Октавії привернули мою увагу. Вона промовила їх мимохідь — просто поскаржилася, що на вечірку не могла дістати креветок, але я насторожилася.