Сьюзен Коллинз – Переспівниця (страница 27)
— Якщо хочеш, я попрошу, щоб тебе приспали, поки все не закінчиться, — мовив Геймітч. І він не жартував. Він усе своє свідоме доросле життя пиячив — ця анестезія не дала йому збожеволіти від злочинів Капітолія. Шістнадцятирічний хлопчик, який виграв другу Червону чверть, мабуть, любив когось — свою родину, друзів… Може, він мав кохану, заради якої прагнув повернутися з арени. Де вони зараз? Як так сталося, що окрім нас із Пітою у нього нікого не залишилося? Що зробив із ними Снігоу?
— Ні,— мовила я. — Я хочу поїхати в Капітолій. Хочу сама взяти участь у визволенні.
— Вони вже вилетіли, — сказав Геймітч.
— Коли? Я можу їх наздогнати. Я можу…
Що? Що я можу?
Геймітч похитав головою:
— Ніхто тобі не дозволить. Ти надто цінна та вразлива. Була пропозиція відіслати тебе в інший округ, щоб відвернути увагу Капітолія на час операції. Але ніхто її не підтримав — усі вирішили, що тобі це зараз не до снаги.
— Ну будь ласка, Геймітчу! — заблагала я. — Я маю діяти! Не можу просто сидіти тут і чекати, поки мені повідомлять, що всі загинули. Ну маю ж я в чомусь допомогти!
— Гаразд. Я перемовлюся з Плутархом. А ти сиди тут.
Але я не могла просто сидіти без діла. Кроки Геймітча ще не стихли в кінці коридору, як я крізь щілину в перегородці навпомацки пробралася до Фінея. Він лежав на животі, солодко обнімаючи подушку. Хоча це було підло — я б навіть сказала, безсердечно — виманювати його з темної німої країни заціпеніння й кидати в жорстоку реальність, я все одно зважилася, бо на самоті довго б не протрималася.
Коли я детальніше пояснила ситуацію, Фіней, який на початку розхвилювався, одразу заспокоївся.
— Хіба ти не розумієш, Катніс, це все змінить. Або пан, або пропав. До вечора вони або помруть, або прилетять сюди. Ми… ми на більше й не могли сподіватися!
Що ж, цікавий погляд на ситуацію. І справді: було щось заспокійливе в тому, що наші терзання зрештою припиняться.
Раптом завіска відсунулася, й перед нами постав Геймітч. Виявилося, що в нього є для нас робота, якщо ми, звісно, не проти. Потрібні кадри з Округу 13 після бомбардування.
— Якщо ми зможемо зробити ролик за кілька годин, Біпер запустить його в прямий ефір під час операції визволення, і можливо, це відверне увагу Капітолія.
— Так, — сказав Фіней, — обманний хід.
— Нам потрібно щось настільки сенсаційне, аби навіть президент Снігоу не зміг відірвати погляду від телеекрана. Маєте щось таке на думці? — запитав Геймітч.
Мені дали відповідальне завдання: допомогти в місії визволення, привернути всю увагу до себе. Похапцем ковтаючи свій сніданок і одягаючись, я сушила голову над тим, що мені сказати. Мабуть, президенту Снігоу цікаво, як на мене вплинули заляпана кров’ю підлога та троянди. Він хотів мене зламати — значить, я повинна бути сильною. Однак сумніваюся, що зможу переконати його в своїй силі, вигукнувши кілька зухвалих слів. До того ж це не допоможе рятувальній команді: спалахи гніву зазвичай короткі, а нам треба зняти щось довше.
Я не була певна, чи це спрацює, та коли вся знімальна група зібралася надворі, я попросила Кресиду запитати мене про Піту. Я присіла на уламок мармурової колони — саме тут у мене почалася істерика, — і коли загорілося червоне світло, Кресида запитала:
— Як ти познайомилася з Пітою?
І тоді я зробила те, чого так довго домагався від мене Геймітч. Я повністю розкрилася.
— Мій перший спогад про Піту — мені одинадцять років, і я помираю з голоду…
Я розповіла про той жахливий день, коли намагалася продати дитячий одяг: як простояла кілька годин на Горні під дощем, як Пітина мати прогнала мене від сміттєвих баків і як побила сина за те, що він спалив хліб, щоб віддати мені. Він урятував нам із мамою та Прим життя.
— Ми з ним ніколи навіть словом не перемовилися. Вперше я заговорила до Піти в потязі, коли ми їхали в Капітолій.
— Але він уже був у тебе закоханий, — мовила Кресида.
— Мабуть, — я ледь помітно всміхнулася.
— Як ти почуваєшся через розлуку? — запитала вона.
— Погано. Я знаю, що Снігоу може вбити його щомиті. Особливо після того, як Піта попередив Округ 13 про бомбардування. Просто нестерпно жити з думкою про це, — мовила я. — Та оскільки я знаю, що з ним роблять, мене вже нічого не стримує. Я готова на все, щоб знищити Капітолій. Нарешті я звільнилася, — звівши погляд до неба, я простежила за польотом яструба. — Якось президент Снігоу визнав, що система нестійка. Тоді я не втямила, що він мав на увазі. Через страх було важко дивитися на все тверезо. Але тепер я не боюся. Капітолій нестійкий, бо він в усьому залежить від округів. Харчі, енергетика… у нього навіть немає власних миротворців! Якщо ми задекларуємо свою незалежність, Капітолій розвалиться. Президенте Снігоу, дякую вам. Сьогодні я офіційно декларую свою незалежність.
Цього було досить, аж занадто. Всім сподобалася історія з хлібом. Однак моє повідомлення президентові Снігоу наштовхнуло Плутарха на одну ідею. Він поспіхом покликав до себе Фінея й Геймітча, і кілька хвилин вони щось гарячково обговорювали. З усього було видно, що Геймітч невдоволений. Однак Плутарх, здається, виграв — Фіней побілів як стіна, але ствердно кивнув.
Коли Фіней зайняв моє місце перед камерою, Геймітч сказав йому:
— Не треба.
— Ні, треба. Якщо це допоможе їй, — Фіней вертів у руках мотузку. — Я готовий.
Я не знала, чого очікувати. Любовної історії про Енні? Переліку зловживань в Окрузі 4? Однак Фіней Одейр обрав зовсім іншу тактику.
— Президент Снігоу… ви '.ористовував мене… продавав моє тіло, — почав Фіней Явним тоном. — Так було не тільки зі мною. Якщо переможця жадали, президент міг подарувати його як винагороду або продати за космічні гроші. Якщо переможець відмовлявся, Снігоу вбивав його рідних і коханих. Отож вибору не було.
Це все пояснювало — отой парад Фінеєвих капітолій-ських коханців. Вони ніколи не були його справжніми коханцями — просто, як наш старший миротворець Крей, купували його, щоб використати й викинути, бо могли собі це дозволити. Мені хотілося кинутися до Фінея й перепрошувати за всі ті чорні думки, які весь час лізли мені в голову. Але ми були на завданні, і зараз роль Фінея була куди важливішою, ніж моя.
— Я був не єдиний, однак найпопулярніший, — мовив він. — І мабуть, найуразливіший, бо люди, яких я любив, були надто беззахисні. Щоб хоч якось притлумити докори сумління, мої покровителі часто дарували мені коштовності чи гроші, однак дуже скоро я збагнув, що існує набагато цінніший вид оплати.
«Таємниці», — подумала я. Фіней казав, що саме ними розраховувалися його коханці, от тільки я думала, що все відбувалося з його доброї волі.
— Таємниці,— мовив Фіней, відлунням повторюючи мої думки. — Саме з цього місця ви повинні слухати уважніше, президенте Снігоу, бо чимало з них стосуються саме вас. Але почнімо з таємниць інших.
І Фіней розпочав свою оповідь — таку багату на подробиці, що годі було сумніватися в її автентичності. Історії про збочені сексуальні пристрасті, про зрадників, про безмежну жадібність і криваве з’ясування стосунків… П’яні таємниці, які глупої ночі хтось нашептав Фінею на вухо. Фінея продавали й купували, як раба. Він був привабливий, але не становив загрози. Та й справді, кому він міг розповісти? І хто б йому повірив?.. Але є таємниці надто пікантні, щоб ними не поділитися. Я ніколи не чула імен, які називав Фіней, — здається, все це були почесні жителі Капітолія, — однак, судячи зі збудженого перешіптування членів моєї підготовчої команди, це були далеко не прості люди. А якщо невдала зачіска могла стати приводом до кількагодинних пліток, то як сприймуть у Капітолії інцест, підлоту, шантаж і зради? І навіть коли Капітолієм котитимуться хвилі взаємних обвинувачень, люди все одно чекатимуть, як от зараз чекаю я, на розповідь про таємниці президента.
— А тепер час розповісти про нашого президента Ко-ріолана Снігоу, — мовив Фіней. — Він прийшов до влади в дуже молодому віці. І виявився вельми кмітливим, бо зумів її втримати. Ви не запитували себе, як він спромігся на таке? Вам усе пояснить одне слово. Цього буде цілком достатньо. Отрута.
Фіней крок за кроком описував політичне сходження президента Снігоу, про яке
Отрута. Ідеальна зброя для змії.
Оскільки моя думка про Капітолій і його шляхетного президента й так була низькою — далі нікуди, заява Фінея зовсім не вразила мене. Вона куди сильніше вплинула на капітолійців, таких як моя підготовча команда та Фульвія, і навіть Плутарх не приховував подиву — його, схоже, турбувало те, що такі пікантні подробиці вислизнули з його уваги. Коли Фіней закінчив, ніхто не наважувався вимкнути камери, аж поки він сам не сказав: