Сьюзен Коллинз – Голодні ігри (страница 21)

Коли двері ліфта відчинилися, я побачила інших трибутів, вишикуваних у чергу і готових до виходу на сцену. Усі двадцять чотири трибути мають сидіти на сцені у великій ніші та слухати всі інтерв’ю від першого до останнього. Я буду останньою, тобто передостанньою, оскільки з кожного округу спочатку виступає дівчина-трибут, а тоді хлопець. Як мені хотілося виступити першою і скинути тягар із пліч! А натомість мені доведеться вислухати безліч дотепних, смішних, скромних, лютих і чарівних відповідей інших трибутів. До того ж публіці все набридне, точно як і продюсерам. От тільки я не зможу пустити стрілу в натовп, щоб привернути увагу.

За мить перед нашим із Пітою виходом на сцену до нас наблизився Геймітч і буркнув:

— Пам’ятайте, ви досі — щаслива пара. Тож поводьтеся відповідно.

Що? Я гадала, ми покінчили з цією комедією, коли Піта попросив тренувати його окремо. Але, мабуть, для публіки нічого не змінилося. Добре хоч, що на сцені у нас не буде часу для спілкування, та й виходитимемо ми по одному.

Щойно я ступила на сцену, як дихання пришвидшилося, а у скронях закалатало. Я полегшено опустилася на крісло: на щастя, мої тремтячі ноги на високих підборах донесли мене до нього. Хоча надворі згущувалися сутінки, на площі було ясно, немов сонячної літньої днини. Посеред глядацької зали на підвищенні сиділи важливі гості, а також стилісти. Камери почергово зупинялися на кожному з них, коли зал реагував на витвір їхніх рук. Місця праворуч на великому балконі були зарезервовані для продюсерів. Всі інші балкони окупували знімальні групи. Але площа і прилеглі до неї вулиці були напхом напхані простими людьми, яким доводилося вдоволь-нятися стоячими місцями. В такі дні, як сьогодні, уся країна і кожен її житель сидять перед телевізором і спостерігають за перебігом шоу. Сьогодні ніде не буде перебоїв з електроенергією.

На сцену стрибнув Цезар Флікермен, який ось уже сорок років проводить інтерв’ю. Було якось моторошно дивитися на нього: за всі ці роки його зовнішність зовсім не змінилася. Попід густим шаром блідої пудри та іншої косметики — те саме обличчя. Незмінною залишалася і зачіска, от тільки волосся він перефарбовував щороку до кожних Голодних ігор. Той самий парадний костюм темно-синього кольору, всіяний тисячами маленьких електричних лампочок, які миготіли, немов зірочки. Він витримав не одну пластичну операцію, щоб здаватися таким молодим і струнким. В Окрузі 12 старість цінується як великий набуток, бо далеко не кожному щастить дожити до неї. Коли тобі зустрічається літня людина, кортить привітати її, запитати про секрет довголіття. И огрядним завжди заздрять, адже вони не голодують так, як інші. Але в Капітолії все інакше: зморшкувата шкіра тут небажана, а кругленький животик не вважається за ознаку успіху.

Цього року волосся Цезаря було пофарбоване у блакитний колір, повіки й губи — такого самого відтінку. Він мав придуркуватий вигляд, але все одно не такий моторошний, як минулого року, коли обрав багряний колір. Тоді здавалося, що голова його в крові… Спочатку Цезар кинув кілька жартів, щоб підігріти публіку, а далі взявся до справи.

Дівчина з Округу 1 у своїй золотистій напівпрозорій сукні була дуже спокусливою. Вона вийшла на середину сцени і приєдналася до Цезаря. Я впевнена, що у її ментора не було з нею жодних проблем. Висока струнка білявка зі смарагдово-зеленими очима… вона була сексуальна від природні

Кожне інтерв’ю тривало всього три хвилини. Тоді лунав гонг — і на сцену запрошували наступного трибута. Мушу визнати, що Цезар справлявся зі своїм завданням блискуче. З кожним трибутом він говорив дружнім тонсім, намагався заспокоїти, сміявся із невдалих жартів і своєю реакцією кожну непримітну відповідь міг перетворити на незабутню.

Я сиділа, як справжня леді, саме так, як вчила мене Еффі, а округи проминали один по одному. Другий, третій, четвертий. Здавалося, що кожен трибут грає якусь обрану ним роль. Велетенський хлопець з Округу 2 — ніщо як машина для вбивств… Підступна дівчина з Округу 5… її хитре обличчя чимось нагадувало мені морду лисиці… Я одразу ж відшукала в натовпі Цинну, але навіть його присутність не могла мене заспокоїти. Восьмий, дев’ятий, десятий округи. Кульгавий хлопчина з Округу 10 тримався дуже тихо і непримітно… Мої долоні змокли, і сукня з коштовностей тільки дратувала: долоні марно ковзали нею… Одинадцятий округ.

и

Рута, одягнена в легеньку сукню, тріпочучи прозорими крилами, наблизилася до Цезаря. Побачивши такого маленького чарівного ельфа, публіка заахкала й заохкала. Цезар розмовляв із Рутою дуже привітно, похвалив за сім балів, отримані на показовому виступі. Зовсім не погано, як на таку маленьку дівчинку. Коли він запитав Руту, в чому її основна перевага на арені, вона, ні на хвилину не замислюючись, відповіла:

— Мене дуже важко зловити. А якщо мене не зможуть зловити, значить, не зможуть убити. Тож не скидайте мене з рахунку.

— А ніхто й не збирається, — сказав Цезар підбадьорливо.

У хлопця-трибута з Округу 11, Трача, була така сама смаглява шкіра, як і в Рути, але це, мабуть, єдина їхня схожість. Він був просто велетенський, заввишки не менш як шість із половиною футів, і дужий як буйвіл. Я зауважила, що він не прийняв запрошення кар’єристів і завжди тримався осторонь. Він був самітником, ні з ким не говорив і не виявляв жодного інтересу до тренувань. Ба більше, він отримав десять балів за показовий виступ, і було зовсім не важко здогадатися, що він чимось вразив продюсерів. Він абсолютно ігнорував добродушне кепкування Цезаря і відповідав коротко «так» або «ні», а здебільшого взагалі мовчав.

Якби я була такого розміру, як він, то роль похмурого лютого трибута була б мені до лиця! Готова битися об заклад, що половина спонсорів стануть на його бік. Якби у мене були бодай якісь заощадження, я б і сама поставила на нього.

Раптом оголосили Катніс Евердін, і я, немов уві сні, підвелася й рушила на середину сцени. Мовчки потиснула простягнуту руку Цезаря і побачила, як він непомітно витер долоню об костюм.

— Що ж, Катніс, мабуть, Капітолій сильно відрізняється від Округу 12? Що вразило тебе тут найбільше? — запитав Цезар.

Що? Що він сказав? Я нічого не втямила.

У роті пересохло, немов там повно тирси. Я швидко відшукала Цинну в натовпі й у відчаї подивилася на нього. Я уявила, ніби це він поставив мені запитання: «Що вразило тебе тут найбільше?» Я напружено міркувала над тим, що мене тут радувало. «Будь відвертою, — подумала я. — Кажи правду».

— Тушкована ягнятина, — вичавила я з себе.

У відповідь Цезар засміявся, і мені здалося, що залою також прокотився сміх.

— Із чорносливом? — запитав Цезар, і я кивнула у відповідь. — Ох, я поїдаю її відрами, — з цими словами він обернувся до публіки і погладив живіт, — а по мені й не скажеш, правда?

Із зали пролунали ствердні вигуки й гучні оплески. Ось що я мала на увазі, сказавши, що Цезар завжди намагається допомогти.

— А тепер, Катніс, — прошепотів він, ніби по секрету, — на церемонії відкриття, коли ти виїхала на своїй колісниці, моє серце мало не зупинилося. Що ти думаєш про свій костюм?

Цинна вигнув одну брову. Будь відвертою.

— Ви маєте на увазі, що я почала про нього думати, подолавши страх згоріти живцем? — запитала я.

Публіка захлиснулася від сміху.

— Так, саме тоді,— провадив Цезар.

Цинна — мій друг, і я повинна йому зізнатися.

— Я думаю, Цинна перевершив сам себе: це був най-розкішніший костюм у моєму житті, і я ще й досі не можу повірити, що таки вбирала його. Мені важко також повірити, що зараз я одягнена в цю сукню, — з цими словами я трохи задерла спідницю і розправила її.— Тільки подивіться на неї!

Поки публіка охкала й ахкала, я побачила, як Цинна зробив ледь помітний круговий жест пальцем. Але я одразу зрозуміла, що він має на увазі. «Покрутись для мене».

Я крутнулася раз — і реакція не забарилася.

— О, зроби це ще раз! — вигукнув Цезар, тож я підняла руки й крутнулася знову і знову, дозволивши сукні то злітати вгору, то падати вниз, охоплюючи мене полум’ям. Публіка аплодувала й кричала «Ура!». Я ледве зупинилася й одразу ж ухопилася за руку Цезаря.

— Не припиняй! — мовив Цезар.

— Більше не можу, в мене у голові паморочиться!

Дивно, але далі я зробила щось таке, чого раніше

ніколи не робила, — я також захихикала. Мабуть, то просто нерви.

Цезар підтримав мене.

— Не хвилюйся. Я тебе тримаю. З тобою не станеться так, як із твоїм ментором.

Натовп почав свистіти, і всі оператори спрямували камери на Геймітча, який уславився завдяки мертвій петлі на церемонії жеребкування. Проте Геймітч зовсім не образився на таку реакцію публіки, він тільки добродушно махнув рукою і кивнув у мій бік.

— Усе гаразд, — запевнив Цезар публіку. — Зі мною вона в безпеці. А тепер розкажи нам, як ти отримала такий високий бал за показовий виступ. О-ди-на-дцять. Бодай натякни, що там сталося?

Я крадькома зиркнула на продюсерів, які злегка напружилися, й прикусила губу.

— Гм… гадаю, таке сталося вперше. Це все, що я можу вам сказати.

Камери одразу ж спрямували на продюсерів, які хихикали та вдоволено кивали.

— Ти просто мучиш нас, — у голосі Цезаря лунали нотки болю. — Ми прагнемо подробиць. Подробиць.

Я обернулася лицем до балкона.