Сюзанна Кларк – Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл (страница 89)
На третій день після візиту Стрейнджа до місис Буллворт Ласеллз сидів у бібліотеці та працював у поті чола над новим випуском «Друзів англійської магії». І хоча полудень уже минув, Ласеллз так і не знайшов часу поголитися чи переодягтися, а тому нидів у домашньому халаті серед купи книжок, паперів, тарілок і чашок з-під кави. Потрібного листа бракувало, а тому Ласеллз вирушив на його пошуки. Зайшовши до вітальні, він виявив, що там хтось є.
— О, — промовив господар. — Це ви.
Нікчемне створіння, що скоцюрбилося у кріслі біля каміну, підвело голову й мовило:
— Слуга пішов вас шукати й повідомити про мій прихід.
— А! — вигукнув Ласеллз і змовк, вочевидь, не знаючи, що сказати далі. Він сів у крісло навпроти, сперся підборіддям на кулак і замислено поглянув на Дролайта.
Обличчя Дролайта зблідло, а очі, здавалося, запали. Сурдут вкрився пилом, черевики були начищені недбало, і навіть сорочка мала неохайний вигляд.
— Як на мене, дуже нелюб’язно з вашого боку, — мовив нарешті Ласеллз, — брати гроші за те, щоб я збанкрутував, скалічився і збожеволів. І ще з кого — з Марії Буллворт![242] Не збагну, чому вона так на мене розгнівалася! Її провина не менша за мою. Я ж не змушував її виходити заміж за Буллворта. Лише запропонував вихід, коли вона більше не могла терпіти свого чоловіка. Це правда, що вона хотіла, аби Стрейндж наслав на мене проказу?
— О, можливо, — зітхнув Дролайт. — Я справді не знаю. Ніколи в світі вам нічого по-справжньому не загрожувало. Ви сидите тут, у багатстві, здоров’ї і затишку, як і завжди, а я став найжалюгіднішим створінням у Лондоні. Я три дні не спав. Уранці руки в мене трусилися так, що я ледве зміг зав’язати краватку. Ви й гадки не маєте, як принизливо для мене з’являтися перед людьми у такому нікчемному вигляді. Хоча яка різниця, коли ніхто й так мене не приймає? Переді мною зачинилися усі двері Лондона. Мене впустили тільки у ваш дім. — Він змовк. — Мабуть, не варто було вам про це казати.
Ласеллз знизав плечима і відповів:
— А от чого мені не збагнути: як ви сподівалися досягнути успіху з такою нісенітною схемою.
— Чого ж нісенітною? Навпаки: я дуже ретельно добирав… клієнтів. Марія Буллворт живе усамітнено від поспільства. Ґеткоум і Тентоні — броварі! З Ноттінґемширу! Хіба можна було передбачити, що вони зі Стрейнджем узагалі стрінуться?
— А як же міс Ґрей? Арабелла Стрейндж познайомилася з нею в домі леді Вестбі на Бедфорд-сквер.
Дролайт зітхнув.
— Міс Ґрей — усього вісімнадцять років, і вона мешкала зі своїми опікунами у Вітбі. За батьковим заповітом, вона мусила в усьому покладатися на їхні побажання, поки не досягне тридцяти шести літ. А опікуни ненавиділи Лондон і затялися ніколи не полишати Вітбі. На жаль, обоє підхопили застуду і раптово померли два місяці тому, а нікчемне дівчисько одразу ж чкурнуло до столиці. — Дролайт змовк і нервово облизав губи. — Норрелл дуже гнівається?
— Зроду його таким не бачив, — тихо відказав Ласеллз.
Дролайт іще більше втиснувся у крісло:
— Що вони зі мною зроблять?
— Не знаю. Відколи стало відомо про вашу маленьку пригоду, я вирішив, що краще буде певний час не навідуватися на Гановер-сквер. Я чув від адмірала Саммергейза, що Стрейндж хотів викликати вас на поєдинок…
У Дролайта вирвався переляканий зойк.
— …Але Арабелла не схвалює дуелі, тому з цього нічого не вийшло.
— Норрелл не має права гніватися на мене! — раптом заявив Дролайт. — Він усім завдячує мені! Магічні штучки — це дуже добре, але, якби я не взявся за нього й не почав усім показувати, ніхто б про того чарівника й не чув. Він не міг обійтися без мене тоді, не обійдеться і зараз.
— Гадаєте?
Темні очі Дролайта розширилися, як ніколи. Він засунув пальця до рота, неначе хотів погризти ніготь, аби заспокоїтись, але, виявивши, що досі не зняв рукавички, швидко витягнув його.
— Я знову зайду до вас увечері, — мовив він. — Ви будете вдома?
— Імовірно! Я майже пообіцяв леді Блессінґтон завітати до її салону, але сумніваюся, що піду туди. Ми дуже відстаємо з номером «Друзів». Норрелл закидає нас суперечливими інструкціями.
— Стільки роботи! Мій сердешний Ласеллзе! Вам це нітрохи не пасує! Старий вас просто запроторив у рабство!
Щойно Дролайт пішов, Ласеллз викликав слугу:
— Емерсоне, за годину я вийду в місто. Скажи, хай Волліс підготує мені вбрання… О, Емерсоне, ще одне! Містер Дролайт висловив намір повернутися сюди пізніше, увечері. Коли він прийде, за жодних обставин не приймайте його.
У той самий час, коли відбувалася викладена повище розмова, м-р Норрелл, м-р Стрейндж і Джон Чилдермасс зібралися в бібліотеці на Гановер-сквер, аби обговорити Дролайтове віроломство. М-р Норрелл мовчки сидів і дивився на вогонь, доки Чилдермасс розповідав Стрейнджеві, як виявив іще одну жертву шахрайства — підстаркуватого джентльмена з Твікенема на прізвище Пелґрейв, який заплатив Дролайтові двісті гіней, аби його життя подовжилося ще на вісімдесят років і повернулася молодість.
— Я не певен, — правив далі Чилдермасс, — що ми коли-небудь дізнаємося напевне, скільки людей платили Дролайтові, гадаючи, що замовляють вам чорну магію. Містерові Тентоні і міс Ґрей обіцяли у майбутньому якесь впливове становище в ієрархії магів, яка, за словами Дролайта, ось-ось має постати. Не вдаватиму, буцімто добре розумію, про що йдеться.
Стрейндж зітхнув.
— Навіть не знаю, як ми зможемо переконати людей, що непричетні до всього цього. Щось потрібно робити, але щиро зізнаюся: гадки не маю, що саме.
Раптом м-р Норрелл сказав:
— Останні два дні я ретельно обмірковував цю справу — власне, ні про що інше я не міг думати — і прийшов до висновку, що нам слід повернути
Ненадовго запала тиша, а тоді Стрейндж промовив:
— Даруйте, сер. Ви сказали «
М-р Норрелл кивнув.
— Ясна річ, такого лиходія мають судити
— Старий середньовічний закон, — осміхнувся Чилдермасс, — передбачав, що в суді
— Ми пошукаємо інших, — запропонував м-р Норрелл.
Стрейндж і Чилдермасс приголомшено глянули на нього.
М-р Норрелл зволив трохи збентежитися — зрештою, він суперечив усьому, що обстоював протягом семи років, — але все одно продовжив:
— Є ще лорд Портісгед і той чорнявий молодик із Йорка, що не підписав угоду. Ось іще двоє і, смію припустити, — тут він поглянув на Чилдермасса, — ви знайдете ще декого, якщо добре подумаєте.
Чилдермасс розкрив рота, ймовірно, аби сказати, що всі маги, котрих він знаходив для м-ра Норрелла, припинили бути магами, адже сам м-р Норрелл або заволодів їхніми книгами, або викинув з професії, або змусив підписати принизливі угоди, або знищив якимось іншим чином.
— Даруйте, містере Норрелле, — втрутився Стрейндж, — але коли я казав, що потрібно щось зробити, то мав на увазі оголошення в газету чи щось таке. Дуже сумніваюся, що лорд Ліверпуль і міністри дозволять нам заради покарання однієї людини відновлювати цілу гілку англійського права, яка перервалася понад дві сотні років тому. І навіть якщо вони зроблять нам таку ласку і дозволять це, ми мусимо визнати, що «дванадцять магів» означає «дванадцять магів-практиків». Лорд Портісгед і Джон Сеґундус — лише теоретики. Окрім того, цілком імовірно, що невдовзі Дролайта притягнуть до суду за шахрайство, фальшування, крадіжку і бозна за що іще. Я щиро не розумію, які переваги
— Справедливість судів загального права геть непередбачувана! Судді зовсім не знаються на магії, а тому не зможуть осягнути розмах злочинів. Я говорю про Дролайтові злочини проти англійської магії, проти
— Повісять!
— О так. Я маю твердий намір спровадити його на шибеницю. Я гадав, що саме про це ми й говорили.
Норрелл швидко заблимав дрібними очима.
— Містере Норрелле, — відказав Стрейндж. — Я гніваюся на нього не менше, ніж ви. Він безпринципний. Він віроломний. Він утілює все, що я зневажаю. Але я не стану причиною будь-чиєї смерті. Я був на Півострові, сер. І бачив достатньо смертей.
— Але ж два дні тому ви хотіли викликати його на дуель!
Стрейндж сердито зиркнув на наставника:
— Це зовсім інша справа!
— У будь-якому разі, — продовжив м-р Норрелл, — ви самі винні не менше за Дролайта!
— Я? — вражено закричав Стрейндж. — Чому? Що ж я зробив такого?
— О, ви чудово розумієте, про що я! Заради Бога, що штовхнуло вас на Королівські Шляхи? Сам-один, без підготовки! Невже ви могли подумати, що я схвалю таку дику авантюру? Ваш учинок шкодить справі магії не менше, ніж скоєне Дролайтом. Ні, навіть більше! Ніхто й ніколи не був гарної думки про Крістофера Дролайта. Тож ніхто й не здивується, що він виявився лиходієм. Але ж вас усі знають як мого учня! Ви Другий Маг королівства! Люди вважатимуть, ніби я схвалюю ваші вчинки. Вони гадатимуть, що це частина мого плану з відновлення англійської магії!
Стрейндж поглянув на вчителя.
— Містере Норрелле, боронь Боже, щоби бодай котрийсь мій вчинок кидав тінь на вашу репутацію. Запевняю вас, я ніколи й близько не мав такого наміру. Але справі легко зарадити. Сер, якщо ми з вами підемо різними шляхами, кожен зможе діяти самостійно. Світ судитиме наші дії окремо, не пов’язуючи одного з іншим.