Сюзанна Кларк – Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл (страница 54)
— Не розумію, — відказала Арабелла. — Нащо він так дивно собі суперечив?
— О, він має твердий намір дещо приховати від мене. Це вже очевидно. Утім, він не завжди пам’ятає, що має лишатися таємницею, а що — ні. Пригадуєш, я розповідав тобі, що між книжками у його бібліотеці є прогалини? Прийнявши мене в учні, він ледь не того ж дня наказав позабирати книжки з п’яти полиць і відправити їх назад у Йоркшир, бо мені, мовляв, їх читати надто небезпечно.
— Боже правий! Як ти взагалі про це довідався? — здивовано запитала Арабелла.
— Дролайт і Ласеллз самі розповіли мені. З величезною втіхою.
— Бридкі негідники!
М-р Норрелл був прикро вражений, дізнавшись, що Стрейнджеву науку потрібно перервати на день чи два, поки вони з Арабеллою підшукають собі помешкання.
— Його дружина. Ось у чому справа, — зітхнувши, пояснив м-р Норрелл Дролайту. — Коли б він був неодружений, то, смію припустити, погодився би переїхати жити сюди до мене.
Дролайт неабияк стривожився, почувши, що м-р Норрелл обмірковує таку думку, тож про всяк випадок — раптом ця ідея знову зрине — обережно заперечив:
— Але ж, сер! Тільки подумайте про всю важливу й таємну роботу, яку ви виконуєте для Адміралтейства і Військового міністерства! Присутність іще однієї людини в домі вельми б їй заважала.
— Але містер Стрейндж допомагатиме мені зі справами! — відказав м-р Норрелл. — Було б вельми непорядно з мого боку позбавляти нашу країну талантів містера Стрейнджа. Минулого четверга ми з містером Стрейнджем ходили до Адміралтейства на зустріч із лордом Малґрейвом. Гадаю, спершу той не дуже зрадів, побачивши, що я привів містера Стрейнджа…
— Бо його милість звик до вашої довершеної магії! Смію припустити, що, на його думку, звичайний аматор — хай навіть і здібний — не має втручатися у справи Адміралтейства.
— …проте, зачувши ідеї містера Стрейнджа про те, як за допомогою магії перемогти француза, він повернувся до мене з широкою усмішкою і промовив: «Ми з вами, містере Норрелле, відстали від життя. Ось вона, свіжа кров, яка нас збадьорить, правда ж?»
— Лорд Малґрейв справді сказав
— А? — м-ра Норрелла так захопила розповідь, що він і не зважав на слова м-ра Дролайта. — Я сказав йому: «Мілорде, я цілковито поділяю вашу думку. Та ви лишень зачекайте — і дізнаєтеся, що далі розповість містер Стрейндж. Ви ж іще й половини не чули!»
Появі Джонатана Стрейнджа зраділи не тільки в Адміралтействі, а й у Військовому міністерстві, та й в усіх інших урядових установах. Ураз чимало речей, які раніше складно було втілити, зробилися геть простими. Міністри короля віддавна плекали план наслати на ворогів Британії нічні страхіття. Уперше міністр закордонних справ висунув таку пропозицію ще в січні 1808 року, й відтоді понад рік м-р Норрелл щоночі старанно насилав на імператора Наполеона Буонапарте погані сни — щоправда, без жодних наслідків. Імперія Буонапарте не захиталась, а сам імператор виїжджав на бій таким же спокійним, як і завжди. Невдовзі м-р Норрелл отримав наказ припинити цю справу. Між собою сер Волтер і м-р Кеннінґ дійшли думки, що план провалився, бо м-р Норрелл не мав хисту вигадувати страхіття. М-р Кеннінґ скаржився, що страхіття, які м-р Норрелл насилав на імператора (переважно — сни про капітана драгунів, який сховався у Бонапартовій шафі) навряд чи налякали б навіть гувернантку його дітей, не те що завойовника половини Європи. Якийсь час він намагався переконати інших міністрів найняти м-ра Бекфорда, м-ра Льюїса та місис Редкліфф, аби вони вигадали справдешні страхіття[150], а м-р Норрелл просто упхав їх Буонапарте в голову. Проте міністри вирішили, що наймати мага — то одна річ, а романістів — геть інше, і не личить їм таке чинити.
З появою Стрейнджа план відновили. Стрейндж і м-р Кеннінґ підозрювали, що лихого французького імператора годі було налякати таким ефемерами, як погані сни, тому цього разу вони вирішили взятися за його союзника, російського імператора Олександра. Тут вони мали перевагу, адже при дворі Олександра вистачало друзів Англії — російських дворян, які заробляли непогані гроші, продаючи Британії деревину, і воліли й надалі вести свої справи; крім того, дружиною Олександрового камердинера була одна смілива та винахідлива шотландка.
Дізнавшися, що Олександр був на диво вразливою людиною, схильною до релігійного містицизму, Стрейндж вирішив наслати на нього сон, сповнений лихих знамень і символів. Сім ночей поспіль Олександр бачив, як він затишно вечеряє з Наполеоном Буонапарте, смакуючи прекрасний суп з оленини. Тільки-но скуштувавши цю страву, французький імператор підскочив і вигукнув: «
— Нема нічого негідного в тому, щоб наслати йому сон із пересторогою, що не варто довіряти Буонапарте і що Буонапарте зрештою зрадить його, — пояснив Стрейндж Арабеллі. — Так само я міг би надіслати йому листа з тими ж вістями. Він справді помиляється, і я більш ніж певен, що врешті-решт Буонапарте таки зрадить його.
Невдовзі надійшла звістка від шотландки: російського імператора вельми тривожать сни, тому він, наче біблійний цар Навуходоносор, покликав астрологів і віщунів, аби ті витлумачили його сон — що вони невдовзі й зробили.
Потім Стрейндж наслав іще кілька снів на російського імператора.
— Я послухався вашої поради, — повідомив він м-ру Кеннінґу, — й вигадав заплутаніші сни, щоб їх складніше було тлумачити й імператорові ворожбити не сиділи без діла.
Невтомна місис Дженет Арчибальдівна Барсукова скоро повідомила втішні новини: Олександр і думати забув про справи державні чи воєнні; він сидить цілий день, міркуючи про свої сни й обговорюючи їх із астрологами й ворожбитами; а якщо надходить лист від імператора Наполеона Буонапарте, він щораз полотніє і здригається.
26
Корона, скіпетр і держава
Щоночі неухильно тужливий дзвін гукав леді Поул та Стівена Блека на бал у тінистих палатах Покинь-Надії. Якщо говорити про моду й красу, то, безперечно, кращих залів Стівен Блек ніколи не бачив, але прекрасний одяг танцювальників та їхні зграбні постави навдивовижу контрастували із самим замком, зубожілим та занепалим. Завжди грала одна й та сама музика. Та сама жменька мелодій, видряпуваних однісінькою скрипкою й висвистуваних одненькою дудкою. Масні лойові свічки — добре навчене око дворецького не могло не спостерегти, що їх одчайдушно бракувало в такім великім приміщенні, — відкидали химерні тіні, що крутилися на стінах, поки учасники балу виконували свої фігури та па.
Подекуди леді Поул і Стівен Блек брали участь у довгих процесіях, під час яких запиленими та погано освітленими коридорами замку носили різні стяги (джентльмен із будяковим волоссям кохався на таких церемоніях). Деякі стяги мали древній вигляд і лопотіли драними, рясно гаптованими полотнищами; інші — вславлювали перемоги джентльмена над ворогами і, власне, були жовтими висушеними шкурами цих ворогів, на яких джентльменові родички були повишивали їх вуста, очі, чуприни й одяг. Джентльмен із будяковим волоссям ніколи не знав утоми від таких розваг і нізащо би навіть на мить не припустив, що Стівен і леді Поул у меншому захваті від них.
Мінливий в усьому, він не зраджував двом речам: замилуванню її милістю та приязні до Стівена Блека. Останню джентльмен виявляв, приносячи дворецькому чудні подарунки та присилаючи дивні коштовні речі. Дещо, як от раніше, він підносив місис Бренді задля Стівена, решту ж відсилав йому безпосередньо, радісно примовляючи:
— Твій лихий ворог нічого про це не знатиме! — (Йшлося, звісно, про сера Волтера.) — Я дуже хитро засліпив його своєю магією, тож він ніколи про це навіть не замислиться. Овва! Тебе можна хоч завтра постановити архієпископом Кентерберійським, і він нічого про це не знатиме! Ніхто не знатиме! — Раптом його осінило: — Хочеш стати архієпископом Кентерберійським уже взавтра, Стівене?
— Ні, дякую, сер.
— Точно? Це насправді нічого не варте, і якщо тебе хоч трохи вабить Церква, то…
— Повірте мені, сер, анітрохи не вабить.
— Твій бездоганний смак, як і завжди, робить тобі честь. Митра до бридкого незручна й геть не личитиме тобі.
Сердешного Стівена обсіли чудеса. Щокілька днів із ним обов’язково траплялися дивовижні речі. Інколи йому діставалося щось зовсім дешеве, вартістю всього в пару шилінгів, — але з’являлося оте «щось» завжди по-чудернацьки. Одного разу Стівена відвідав економ якогось господарства на селі. За його словами, кілька років тому вони познайомилися на півнячих боях під Ричмондом у Північному Йоркширі, де Стівен побився з ним об заклад, що принц Вельський одного дня зганьбить батьківщину[152]. Тепер же, коли це нарешті сталося (а економ посилався на те, що принц покинув дружину в найганебніший спосіб), економ диліжансом прибув у Лондон, щоб оддати Стівенові двадцять сім шилінгів і шість пенсів. За його словами, саме на таку суму вони тоді закладалися. І марно Стівен йому втовкмачував, що ніколи не був на півнячих боях, поготів у йоркширському Ричмонді; економ був невблаганний і нікуди не йшов, поки Стівен не взяв гроші.