Сюзанна Кларк – Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл (страница 4)
М-р Сеґундус зняв із полиці «Настанови» Беласіса і, незважаючи на погану думку м-ра Норрелла про них, вмить знайшов два неперевершені абзаци[15]. Потім, зауваживши химерний і похмурий погляд повіреного, який от уже яку хвилину спостерігав за ним, розгорнув «Штуку юдео-християнської маґіки». М-р Сеґундус очікував на стародрук, а побачив манускрипт, писаний нашвидкуруч на звороті зшитих папірців найрізноманітнішого походження, більшість із яких виявилася рахунками з пивниць. Зі сторінок перед очима м-ра Сеґундуса постали дивовижні пригоди, що їх зазнав у сімнадцятім столітті маг, який воював проти сил могутніх і дужих, користаючись своїми небагатими вміннями. До такого бою не мав ставати жоден із магів роду людського, і в поквапливих цидулках віддзеркалювалася фрагментарна історія перемог, яку писав оточений усе ближчими ворогами автор. Складаючи свій рукопис, він чудово розумів, що його час минає з кожною хвилиною і смерть — його найліпше сподівання.
У кімнаті темніло. І крива старожитня писанина тьмянішала на сторінках зшитка. Зайшло двоє лакеїв і під поглядом повіреного, котрому сам м-р Сеґундус ніколи нічого не довірив би, запалили свічки, запнули штори на вікнах та підкинули свіжого вугілля в камін. Тут м-р Сеґундус подумав, що час нагадати м-ру Ганіфуту про мету їхнього візиту до м-ра Норрелла.
На виході з бібліотеки м-р Сеґундус помітив одну дуже дивну, на його думку, річ. Біля каміна стояло крісло, а поруч із ним невеличкий столик. На столику лежали шкіряна палітурка дуже старої книги, пара ножиць і замашний суворий ніж, яким би садівник міг обрізати гілки на кущах. От тільки сторінок цієї книги ніде не було видно. Можливо, подумалося м-рові Сеґундусу, їх відіслали майстрові з переплетення книг. З іншого боку, стара палітурка все ще виглядала міцною, тож навіщо м-ру Норреллу було би відділяти старий книжковий блок, ризикуючи завдати шкоди сторінкам? Цим мав би займатися вправний палітурник.
Знову розмістившись у вітальні, м-р Ганіфут звернувся до м-ра Норрелла:
— Сер, те, що сьогодні постало перед моїми очима, переконує мене, що ми звернулися по допомогу до найпотрібнішої людини. Нам із містером Сеґундусом здається, сучасні маги пішли хибним шляхом. Вони марнують сили по дрібничках. Ви згодні з цим, сер?
— Аякже! — погодився м-р Норрелл.
— Ми хотіли спитати, — правив далі м-р Ганіфут, — чому занепала магія, колись така могутня в нашій державі? Ми хотіли спитати, сер, чому в Англії більше немає магії?
Погляд дрібних блакитних очей м-ра Норрелла раптом став твердіший і ясніший, він стулив губи, немов намагався придушити якусь велику потаємну радість. М-ру Сеґундусу здалося, ніби хазяїн багато років чекав, коли його нарешті про це запитають і вже давним-давно підготував відповідь.
— Ніяк не можу допомогти вам із цим питанням, сер, — відказав м-р Норрелл, — бо не розумію його. Ви, сер, неправильно його ставите. В Англії магія все ще існує. Я й сам цілком пристойний практик магії.
2
У заїзді «Старої зорі»
Коли карета виїхала за ворота м-ра Норрелла, м-р Ганіфут вигукнув:
— Практик-маг у Англії! Ще й де — в Йоркширі! Як же нам пощастило! Ох, містере Сеґундусе, за це мусимо дякувати тільки вам. Ви зорили в цій ночі, поки ми всі спали. Якби не ваше завзяття, може й ніколи не знати би нам містера Норрелла. І я чомусь певний, що сам би він нас ніколи не шукав. Отака він стримана людина. Містер Норрелл нам нічого не розказав про свої вміння, тільки згадав, що мав успіх на цім поприщі. Гадаю, це знак його скромної вдачі. Містере Сеґундусе, мабуть, ви розумієте, що наше завдання ясне. Саме нам випало подолати природну сором’язливість містера Норрелла, його відразу похвалі, і тріумфально представити його широкій публіці!
— Напевно, — зітхнув із сумнівом м-р Сеґундус.
— Ніхто не каже, що перед нами легке завдання, — правив далі м-р Ганіфут. — Він небагатослівний і цурається товариства. Та він повинен розуміти, що заради рідної країни має поділитися своїми знаннями. Містер Норрелл — джентльмен, йому відоме почуття обов’язку; я переконаний, він від нього не відступить, Ах, містере Сеґундусе! Ви заслуговуєте на щиру вдячність кожного мага в цій країні.
Та на що б там не заслуговував м-р Сеґундус, а маги в Англії, на жаль, мають славу особливо невдячних людей. Може, м-р Ганіфут із м-ром Сеґундусом і зробили найзначніше відкриття в магічній науці за останні триста років? То й що? В Йоркськім товаристві, мабуть, не знайшлося нікого, хто би, дізнавшись про новину, не був певен, що особисто в нього все вийшло би куди краще, тож коли наступного вівторка Вчене товариство магів Йорка зібралося на позачергове засідання, мало хто був ладен утриматися від подібних заяв.
О сьомій годині вечора у вівторок горішня зала заїзду «Стара зоря» на вулиці Стоунґейт ломилася від присутніх[16]. Складалося враження, ніби обговорити відомості, що їх принесли м-р Ганіфут і м-р Сеґундус, злетілися чи не всі місцеві джентльмени, яким щастило бодай раз зазирнути в книгу магії. А Йорк усе ж — одне з найбільш магічних міст Англії, і хіба що королівське місто Ньюкасл може похвалитися більшим числом магів.
Наразі в кімнаті не було де голки встромити, багатьом довелося стояти, хоча служки постійно підносили нагору нові стільці. От д-рові Фокскаслу дістався чудовий екземпляр — чорний, з високою спинкою та хитромудрим різьбленням, радше схожий на трон, всівшись на який (ще й на тлі червоних оксамитових завіс), він по-панськи склав руки на великім круглім животі — справдешній образ величі.
Добрячий вогонь у каміні заїзду «Стара зоря» розігнав холод січневого вечора і зібрав у кріслах навколо старезних магів, народжених ледь не за королювання Ґеорґа II[17], загорнутих у картаті пледи і з жовтуватими обличчями, обліпленими павутинням зморшок, їм прислуговували такі самі древні челядники, по кишенях яких розпихано було пляшечки з ліками.
— Як ся маєте, містере Ептрі? — привітався з ними м-р Ганіфут. — Як ся маєте, містере Ґрейшипп? Сподіваюсь, ви при доброму здоров'ї, містере Танстолл? Дуже радий всіх вас бачити тут, джентльмени! Маю надію розділити з вами сьогодні нашу спільну радість, адже дні, що ми їх проводимо в спорохнявілому забутті, добігли свого кінця. Ах, кому як не вам, містере Ептрі чи містере Ґрейшипп, знати, які це були роки. Вам їх випало так багато. Відсьогодні магія знову на сторожі Британії! Її порадниця та оборониця. А французи, містере Танстолл?! Уявляю, що відчують французи, коли дізнаються про це! Леле! Не здивуюсь, якщо вони вмить капітулюють перед нами.
М-р Ганіфут ще довго збирався говорити у такому роді. Він підготував промову, у якій мав намір геть усім доповісти про дивовижні здобутки, якими мала примножитися Британія завдяки його відкриттю. Однак більше кількох речень йому сказати не дали, бо здавалося буквально кожен джентльмен у кімнаті просто не міг утриматися від того, щоб негайно ж не висловити свою опінію з цієї теми джентльменові по сусідству. Першим м-ра Ганіфута перебив д-р Фокскасл, звернувшись до нього з висоти свого велетенського чорного трону:
— Дуже прикро мені бачити, як ви, сер, знаний і щирий шанувальник магії, фантастичними балачками й дикими вигадками накликаєте на неї лиш лиху славу. Містере Сеґундусе, — д-р Фокскасл озвався до джентльмена, котрого вважав винним у зчиненій веремії, — я не знаю звичаїв вашого рідного краю, але тут, у Йоркширі, ми не шануємо людей, хто будує свою репутація за рахунок чужого душевного спокою.
Решта слів д-ра Фокскасла потонула в гучнім та гнівнім лементі прихильників м-ра Ганіфута й м-ра Сеґундуса. Наступний джентльмен, котрий спромігся перекричати галас, поцікавився, що ж так підкупило м-ра Сеґундуса та м-ра Ганіфута. Адже зрозуміло, що Норрелл несповна розуму, нічим не краще від будь-якого склистоокого шаленця, що стовбичить на розі вулиць і горлає, нібито він Король Крук.
Перезбуджений джентльмен із пісочного кольору чуприною заявив, що м-р Ганіфут і м-р Сеґундус мали би вмовити м-ра Норрелла негайно покинути дім й тріумфально прибути в Йорк у відкритому (січень надворі!) екіпажі, так щоб джентльмен із пісочною чуприною міг услати його шлях плющовим листям[18]; а ще один дід з-під каміна пристрасно щось говорив, та його старечий голос виявився слабкий, і ніхто не мав снаги до нього дослухатися.
Поміж інших був і високий розважливий чоловік на прізвище Торп. Цей джентльмен дуже кепсько знався на магії, та міг похвалитися здоровим глуздом, що не часто траплялося серед магів. Йому завжди здавалося, що м-ра Сеґундуса слід заохочувати в його пошуках, куди подівалася практична магія з Англії, хоча, як і решта, м-р Торп не сподівався, що м-р Сеґундус так швидко знайде відповідь на своє запитання. Та коли вони вже мали відповідь, м-р Торп вважав, що від неї не можна просто взяти й відмахнутися.
— Джентльмени! За словами містера Норрелла, він практикує магію. От і добре. Про Норрелла ми знаємо мало, хіба що про рідкісні тексти, які нібито в нього є, і хоча би через це не варто зневажати його твердження, належно їх не обдумавши. На його користь говорять такі аргументи: двоє з нашого числа — обоє виважені вчені — бачили Норрелла на власні очі, відтак приїхали переконані. Ви вірите в цю людину, — повернувся він до м-ра Ганіфута. — Це можна прочитати на вашому обличчі. Значить, побачили щось, що вас переконало. Чи не зволите нам про це розповісти?