Сюзанна Кларк – Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл (страница 142)

Стівен дивився на нього зі змішаним почуттям жалю й жаху.

— І все одно він не такий самотній, як мені б того хотілося, — невдоволено зауважив джентльмен. — З ним хтось є.

І справді, хтось таки був. Невисокий чорнявий чоловік у дорогому одязі притулився до маленької фарбованої шафки і позирав на Стрейнджа зі щирим зацікавленням і захватом. Час від часу він витягував маленький нотатник і щось туди писав.

— Це лорд Байрон, — відповів Стівен.

— Хто такий?

— Дуже лихий джентльмен, сер. Поет. Він посварився зі своєю дружиною і спокусив власну сестру.

— Справді? Можливо, я його вб’ю.

— О, сер, не робіть цього! Його гріхи воістину великі, і саме через них він змушений був залишити Англію, але все одно…

— Та мені байдуже до його злочинів проти інших людей! Важать тільки його злочини проти мене! Його б не мало бути тут. О, Стівене, Стівене! Чого ти такий приголомшений? Яка тобі різниця, що трапиться з якимось лихим англійцем? Ось як я вчиню: тільки з великої любові до тебе, Стівене, зараз його не вбиватиму. Нехай у нього лишиться іще, скажімо, п’ять років життя! Але як цей час збіжить, він мусить померти![363]

— Дякую, сер, — щиро мовив Стівен. — Ваша щедрість не знає меж.

Раптом Стрейндж підняв голову і крикнув:

— Я знаю, що ви тут! Ви можете ховатися від мене, якщо хочете, але вже запізно! Я знаю, що ви тут!

— З ким ви розмовляєте? — запитав Байрон.

Стрейндж насупився.

— За мною стежать. Шпигують.

— Невже? А ви знаєте, хто?

— Фейрі та дворецький!

— Дворецький? — засміявся його милість. — Справді, що там не кажи про чортів і гоблінів, але дворецькі — то найгірша нечисть!

— А? — перепитав Стрейндж.

Джентльмен із будяковим волоссям стривожено роззирався кімнатою.

— Стівене! Ти ніде не бачиш моєї маленької коробочки?

— Маленької коробочки, сер?

— Так, так! Ти знаєш, про що я! Маленької коробочки, де лежить палець нашої любої леді Поул!

— Ні, сер, не бачу. Але ж, певна річ, та коробочка тепер не має значення? Тепер, коли ви здолали мага?

— А, ось де вона! — вигукнув джентльмен. — Бачиш? Ти поклав руку на стіл і випадково сховав її від мого погляду.

Стівен прибрав руку, а за мить сказав:

— Сер, але ж ви її не забираєте.

Джентльмен нічого не відповів на цю заувагу. Натомість він знову заходився принижувати мага і звеличувати свою перемогу.

«Вона йому більше не належить! — схвильовано подумав Стівен. — Він не може її забрати! Тепер коробочка належить магові! Можливо, йому якось вдасться звільнити леді Поул!» Стівен чекав і дивився, що ж робитиме маг. Але за пів години він мусив визнати, що причин сподіватися на краще майже немає. Стрейндж міряв кроками кімнату, бурмотів закляття собі під ніс і мав цілком божевільний вигляд; лорд Байрон розпитував мага, що той робить, а Стрейндж давав йому дикі, нерозбірливі відповіді (які, втім, прийшлися до смаку лорду Байрону). А на маленьку коробочку Стрейндж навіть жодного разу не глянув. З усього, що бачив Стівен, випливало, що маг цілковито про неї забув.

58

Візит Генрі Вудгоупа

— Ви правильно вчинили, що приїхали до мене, містере Вудгоупе. Я ретельно переглянув венеційську кореспонденцію від містера Стрейнджа і, як не рахувати назагал жахливих обставин, про які ви розповіли, ці листи містять чимало відомостей, прихованих од пересічної людини. Наразі, скажу без зайвого марнославства, я — єдина людина, здатна їх зрозуміти.

Надворі сутеніло, до Різдва лишалося три дні. В бібліотеці на Гановер-сквер іще не світили ламп та свічок. Це була дивна пора доби, коли небо яскраве й сповнене барв, а вулиці вже занурені в півморок і тінь. На столі стояла ваза з квітами, але в присмерку здавалося, що то чорний букет у чорнім сосуді.

М-р Норрелл сидів край вікна, тримаючи листи Стрейнджа. Ласеллз вмостився біля каміна й холодно розглядав Генрі Вудгоупа.

— Зізнаюся, від найпершого листа я геть розгублений, — сказав Генрі Вудгоуп м-ру Норреллу. — Я не знав, до кого звернутись по допомогу. Щиро кажучи, магія мене не цікавить. Я не стежив за модними суперечками в цій царині. Та всі говорять, ви найвеличніший маг у цілій Англії і колись були наставником Стрейнджа. Тому, сер, я буду вам неабияк вдячний за будь-яку пораду.

— Не винуватьте містера Стрейнджа, — кивнув м-р Норрелл. — Заняття мага небезпечне. І найбільше від усіх інших лишає людину перед загрозами марнославства. В порівнянні з нею мистецтва політики та права — абсолютно безпечні заняття. Зрозумійте ж, містере Вудгоупе, що я доклав усіх зусиль, намагаючись утримати Стрейнджа біля себе, вести його за собою. Та його геній, що викликає в нас усіх такий щирий захват, — саме геній веде його на манівці подалі від здорового глузду. І ці листи свідчать, що тими манівцями він забрів набагато далі, ніж я міг припустити.

— Манівці? Отже, ви не вірите його чудернацькій розповіді про те, що моя сестра жива?

— Ні слову, сер, жоднісінькому слову не вірю. Це все витвір його безталанної уяви.

— О! — Генрі Вудгоуп якийсь час тихенько сидів, немовби намагався вирішити, чого більше йому принесла ця звістка: розчарування чи полегшення. — А ця його кумедна скарга — мовляв, сам Час спинився? Ви щось у цьому розумієте? — запитав він.

Натомість відповів Ласеллз:

— Наші кореспонденти в Італії повідомляють, що от уже кілька тижнів містер Стрейндж оточений Довічною Темрявою. Нам не відомо, викликав він її сам, чи в нього не вийшло якесь закляття. Існує також імовірність, що він завдав кривди котрійсь із Великих Сил, наслідок чого ми й спостерігаємо. Безсумнівно лиш одне: якась дія містера Стрейнджа порушила Природний Порядок Речей.

— Зрозуміло, — проказав Генрі Вудгоуп.

Ласеллз суворо поглянув на нього:

— Саме цього містер Норрелл усе своє життя всіма силами уникає.

— О! — зітхнув Генрі й повернувся до мага: — То що ж мені робити, сер? Варто вирушити до нього, як він просить?

М-р Норрелл пхикнув.

— Гадаю, питання в іншому: як повернути Стрейнджа до Англії, де про нього подбають друзі та негайно розвіють ілюзії, що обсіли його.

— Можливо, якби ви йому погодились написати, сер?..

— О, ні. Боюся, моя скромна здатність впливати на нього вичерпалася ще кілька років тому. Найбільшої шкоди завдала війна в Іспанії. До того, як Стрейндж вирушив на Півострів, він радо перебував поруч зі мною та вчився всьому, чому я міг його навчити. А от уже потім… — М-р Норрелл зітхнув. — Ні, доведеться покладатися лише на вас, містере Вудгоупе. Ви мусите забрати його додому. Проте я маю підозри, що ваш візит у Венецію лише подовжить Стрейнджеве перебування в тім місті — бо ж він переконається, що принаймні одна людина дослуховується до його вигадок. Тому я мушу якнайкатегоричніше закликати вас нікуди не їхати.

— Що ж, сер, маю зізнатися, мені радісно це чути. Я саме так і зроблю. Поверніть, будь ласка, мої листи, і я вас більше не турбуватиму.

— Містере Вудгоупе, — озвався раптом Ласеллз, — не кваптеся так, будьте ласкаві! Нашу розмову ще не завершено. Містер Норрелл від чистого серця й нічого не приховуючи відповів на всі ваші запитання. Настала ваша черга виявити нам таку честь.

Генрі Вудгоуп спантеличено насупився.

— Містер Норрелл майже розвіяв мої хвилювання. Якщо я можу якось послужити містерові Норреллу, то, звісно же, буду радий. Але я не зовсім розумію…

— Певно, я неясно висловився, — знову проказав Ласеллз. — Звичайно же, я мав на увазі, що містер Норрелл потребує вашої допомоги, щоби допомогти містерові Стрейнджу. Ви знаєте ще що-небудь про італійську подорож містера Стрейнджа? Як йому велося до того, як він потрапив у цей прикрий стан? Чи перебував він у доброму гуморі?

— Ні! — обурився Генрі, неначе подумавши, що в питанні затаєно якусь образу. — Смерть моєї сестри завдала йому тяжкого удару! Принаймні спершу. Спочатку він був украй нещасливим. Але в Ґенуї все перемінилося. — Він замовк на хвильку. — Зараз він про це не згадує ні словом, але тоді його листи були сповнені похвал одній юній леді: вона та її рідня складали його товариство у мандрах. Мене аж посіла думка, що він знову надумав одружитися.

— Одружитися вдруге! — вигукнув Ласеллз. — Так скоро після смерті вашої сестри? Леле! Оце так приголомшлива звістка! І така печальна для вас.

Генрі нещасно кивнув.

Після невеликої паузи Ласеллз повів далі:

— Сподіваюся, раніше він не подавав ніяких знаків захоплення товариством інших жінок? Ще за життя місис Стрейндж, я мав на увазі. Це принесло би їй багато горя.

— Ні! Звісно же, ні! — вигукнув Генрі.

— Перепрошую, не хотів вас образити. І тим паче, повірте, я жодним чином не мав наміру виявити неповагу до вашої сестри — якнайприємнішої жінки. Просто ви маєте знати, що такі речі трапляються нерідко. Особливо серед молодих людей з особливим складом розуму.

Ласеллз потягнувся до столу, на якому лежали Стрейнджеві листи до Генрі Вудгоупа. Одним пальцем він їх пересовував, поки не знайшов потрібний.

— У цьому листі, — сказав Ласеллз, іще раз пробігшись по ньому очима, — містер Стрейндж написав: «Джеремі каже, ти не зробив того, про що я просив. Тепер це не має значення, бо це зробив сам Джеремі, і результат саме такий, як я і передбачав».

Ласеллз поклав листа і мило всміхнувся до м-ра Вудгоупа:

— Що просив містер Стрейндж? Чого ви не зробили? Хто такий Джеремі, і про який результат ідеться?