Стивен Кинг – Талiсман (страница 77)

— Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, — заговорив низьким, задумливим голосом Сонячний Ґарднер.

Не май заздрости до беззаконних,

бо вони, як трава, будуть скоро покошені, і, мов та зелена билина, пов’януть!

Надійся на Господа й добре чини,

замешкуй Території…[181]

(Джек відчув, як огидно підскочило в грудях серце.)

та правди дотримуй!

Хай Господь буде розкіш твоя,

і Він сповнить тобі твого серця бажання!

На Господа здай дорогу свою,

і на Нього надію клади,

і Він зробить…

Утримайсь від гніву й покинь пересердя,

не розпалюйся лютістю, щоб чинити лиш зло,

бо витяті будуть злочинці,

а ті, хто вповає на Господа, вспадкують Територію.

Сонячний Ґарднер згорнув книгу.

— Хай Господь додасть Його Благословення читанню Його Святих Слів.

Довго-довго він дивився на свої руки. У скляній кабіні Кейсі оберталися бобіни. А коли чоловік підвів погляд, Джек раптом почув, як він закричав:

Часом не з Кінґсленда? Ти ж не хочеш сказати, що перевернув цілий фургон Кінґслендського Елю, дурний цапиний хере? Ти ж не це хочеш сказати мені, прааааавда ж?

Сонячний Ґарднер пильно і переконливо вдивлявся у свою паству. Їхні обличчя були звернені до нього — круглі, витягнуті, побиті, прищаві, лукаві, чисті, юні, сповнені любові.

— Що це означає, хлопчики? Ви розумієте тридцять сьомий псалом? Ви розумієте цю повну любові пісню?

«Ні, — промовляли їхні обличчя — потайні і відкриті, чисті і спітнілі, вкриті прищами. — Не дуже, ми ж бо вчилися лише до п’ятого класу, а тоді брели дорогами… нас ловили… ми потрапляли в халепи… розкажи нам… розкажи нам…»

Раптово Ґарднер шокуюче загорлав у мікрофон:

— Це означає: НЕ ПАРСЯ!

Вовк відсахнувся і застогнав.

— Тепер Ви знаєте, що це означає, так? Ви, хлопчики, це вже чули, хіба ні?

— Так! — закричав хтось позаду Джека.

— О ТАК! — сяючи, луною повторив Ґарднер. — Не ПАРСЯ! НІЯКОГО ПОТУ! Це гарні слова, так, хлопчики? Це дуже гаааааааааааааарні слова, О ТАК!

— Так!.. ТАК!

— Псалом каже, щоб ви не ПЕРЕЙМАЛИСЯ злочинцями. НЕ ПАРСЯ! О ТАК! Каже, щоб ви не ПЕРЕЙМАЛИСЯ беззаконними. НІЯКОГО ПОТУ! Псалом каже, якщо ви ЙДЕТЕ до Бога і говорите з Богом, усе буде круто! Ви розумієте, хлопчики? Розумієте про що я?

— Так!

— Алілуя! — радісно щирячись, загорлав Гек Баст.

— Амінь! — закричав хлопчик із великими сонними очима за величезними лінзами окулярів.

Сонячний Ґарднер легко схопив мікрофон, знову нагадавши Джеку телепроповідника з Лас-Вегаса, і почав нервово та швидко ходити сценою. Час від часу він пританцьовував у чистих білих шкіряних черевиках; то ставав Діззі Ґілеспі, то Джеррі Лі Льюсісом, то Стеном Кентоном, то Джен Вінсент; його крутило в джайвовій лихоманці божественного одкровення.

— Тепер ви не повинні боятися! Так! Ви не повинні боятися тієї дитини, що захоче показати вам брудні картинки. Ви не повинні боятися того хлопця, що скаже, буцімто один косяк не нашкодить і ви будете боягузом, якщо не спробуєте! Так! Бо, коли Господь із вами, ви йдете з Господом. Правду я кажу?

— Так!!!

— О так! І коли ви йдете з Господом, ви говорите з Господом. Правду я кажу?

— Так!

— Я вас не чую. Правду я кажу?

— Так!!! — горлали вони на весь голос, а дехто ніби в трансі хитався вперед-назад.

— Якщо я кажу правду — алілуя!

— Алілуя!

— Якщо я кажу правду, скажіть «Так»!

— Так.

Вони хиталися вперед-назад, і Джек з Вовком безпорадно хиталися разом із ними. Джек бачив, що деякі хлопчики плакали.

— Чи є місце злочинцям у «Домі Сонця»? Є? Як ви гадаєте?

— Ні, сер! — закричав тонкий хлопчик із кривими зубами.

— Правильно! — Сонячний Ґарднер знову підійшов до кафедри. Професійним жестом висмикнув у себе з-під ніг дріт мікрофона і повернув його в затискач. — Це головне! Немає місця тут беззаконним, скажіть «Алілуя».

— Алілуя, — повторили хлопчики.

— Амінь, — погодився Ґарднер. — Господь сказав — він каже у книзі пророка Ісаї — що, як обіпретеся на Господа, ви підніметеся на небо — о так! з крилами орла, і ваша сила дорівнюватиме силі десятьох, і я скажу Вам, хлопчики, що «Дім Сонця» — гніздо для орлів. Можете сказати «О так!».

— О так!

Іще одна цезура. Сонячний Ґарднер схопився за краї кафедри, схилив голову, як у молитві, і розкішне сиве волосся струменіло по його плечах правильними хвилями. Коли він заговорив знову, голос його був тихим і замисленим. Він не підводив очей. Затамувавши подих, хлопчики слухали.

— Але в нас є вороги, — зрештою сказав Ґарднер. Це був шепіт, але мікрофон уловив його і точно передав.

Хлопчики зітхнули — шурхіт вітру в осінньому листі. Гек Баст, оскаженіло обертаючи очима, роззирався навколо; прищі стали настільки червоними, що він уже скидався на хлопчика, що підхопив тропічну лихоманку. «Покажіть мені цього ворога, — промовляло обличчя Гека Баста. — О так, давайте, покажіть мені ворога і просто… подивіться, що з ним трапиться!»

Ґарднер підвів погляд. Тепер його божевільні очі заповнилися слізьми.

— Так, ми маємо ворогів, — повторив він. — Двічі штат Індіана намагався мене прикрити. Ви знали про це? Радикальні гуманісти не можуть стерпіти, що я тут, у «Домі Сонця», вчу моїх хлопчиків любити Ісуса та їхню країну. Вони через це казяться, і хочете, я вам щось скажу, хлопчики? Ви хочете почути глибоко заховану, давню, темну таємницю?

Вони нахилилися вперед, не відводячи погляду від Ґарднера.

— Ми не просто казимо їх, — хрипло, по-змовницьки прошепотів Ґарднер. — Ми їх лякааааааааааааємо.

— Алілуя!

— О, так!

— Амінь!

В одну мить Сонячний Ґарднер знову схопив мікрофон і зірвався з місця. Вгору-вниз, назад-вперед! Часом він виконував тустеп[182] не менш вдало, ніж якийсь актор менестрель-шоу в кейквоці[183] 1910 року! Ритмічно кидав словами в натовп, простягаючи руку спершу до хлопчиків, а тоді до неба, де Бог уже, ймовірно, підсунув крісло поближче, щоб послухати.

— Ми лякаємо їх, о так! Лякаємо їх так сильно, що вони повинні випити ще один коктейль, або викурити ще один косяк, або нюхнути ще одну доріжку кокаїну! Ми лякаємо їх, бо навіть розумні старі радикальні гуманісти, що заперечують Бога і ненавидять Ісуса, відчувають правду і любов Господа, а коли вони відчувають, то відчувають і запах сірки, що здіймається з їхніх власних пор, і їм цей запах не подобається, о ні! Тож вони і посилають сюди додаткових інспекторів, аби ті підкинули сміття під кухонні стільниці чи пустили гуляти підлогою кількох тарганів! Вони розпускають брудні чутки про те, як б’ють моїх хлопчиків! Вас б’ють?

— НІ! — обурено заревли вони, і Джек приголомшено помітив, що Мортон кричить із тим самим ентузіазмом, що і решта, хоча на його щоці вже почав розпливатися синець.