Стивен Кинг – Талiсман (страница 64)

Він заснув, не закінчивши речення. Коли Джек прокинувся, вже був вечір, і Мансі залишився далеко позаду. Вовк зійшов із головної дороги і брів павутиною сільських стежок і брудних шляхів. Його не збивали з пантелику ані відсутність знаків, ані надмір можливих напрямків. Вовк продовжував іти на захід; його вів інстинкт перелітного птаха.

Ніч вони провели в порожньому будинку на північ від Каммака, і вранці Джеку здалося, що температура в нього трохи спала.

Була середина ранку — середина ранку двадцять восьмого жовтня, — коли Джек збагнув, що на долонях Вовка знову з’явилася шерсть.

Розділ дев’ятнадцятий

Джек у хліві

Ту ніч вони провели в руїнах спаленого будинку з широким полем по один бік і гаєм — по інший. На далекому краю поля розташовувалася ферма, але Джек подумав, що тут вони з Вовком будуть у безпеці, якщо поводитимуться тихо й не дуже вовтузитимуться. Коли сонце зайшло, Вовк пішов у ліс. Він рухався повільно, нахиливши обличчя до самої землі. Перш ніж Вовк зник із Джекового поля зору, хлопчик подумав, що його приятель схожий на короткозору людину, що загубила окуляри і тепер шукає їх. Джек почав нервувати (до нього приходили видіння, як Вовк потрапляє в пастку зі сталевими зубами, як пійманий Вовк похмуро стримує стогони, відгризаючи собі ногу…), аж доки Вовк не повернувся, прямуючи цього разу майже прямо і тримаючи в руках якісь рослини, корені яких вільно звисали зі стиснутих кулаків.

— Що в тебе там, Вовку? — запитав Джек.

— Ліки, — відповів Вовк похмуро. — Та вони не дуже хороші, Джеку. Вовк! Нічого нема дуже хорошого в твоєму світі!

— Ліки? Що ти маєш на увазі?

Але Вовк не промовив більше нічого. Він дістав два дерев’яних сірники з нагрудної кишені комбінезона, розпалив вогонь і запитав у Джека, чи може той роздобути банку. У канаві Джек знайшов банку з-під пива. Вовк понюхав її і зморщив ніс.

— Знову погані запахи. Треба води, Джеку. Чистої води. Я сходжу, якщо ти дуже втомився.

— Вовку, я хочу знати, що ти надумав.

— Я піду, — сказав Вовк. — Прямо через поле є ферма. Вовк! Там точно знайдеться вода. Ти сиди.

Джек уявив собі, як фермерова дружина, готуючи вечерю, визирає у вікно і бачить Вовка, котрий гасає двором з банкою з-під пива в одній волохатій лапі й оберемком трав і корінців у другій.

— Піду я, — сказав він.

Ферма розташувалася всього за п’ятсот футів від місця їхньої ночівлі: теплі жовті вогні ясно осявали поле. Джек пішов, без пригод наповнив банку водою з-під крану під дашком і рушив назад. На півдорозі через поле він збагнув, що бачить власну тінь, а тоді зиркнув на небо.

Майже повний місяць зійшов над східним небокраєм.

Стривожений Джек повернувся до Вовка і віддав йому бляшанку з водою. Вовк нюхнув, знову поморщився, але промовчав. Він поставив банку на вогонь і взявся запихати крізь маленьку дірочку подрібнені шматочки зібраних рослин. Хвилин за п’ять чи трохи згодом вчувся жахливий запах — якщо бути зовсім чесними, то над банкою почав здійматися справжній сморід. Джек скривився. Він не сумнівався, що Вовк захоче, аби він випив цю бридоту, і точно знав, що трунок його вб’є. Певно, повільно і болісно.

Він заплющив очі й почав гучно, театрально хропти. Якщо Вовк подумає, що Джек заснув, то не будитиме його. Ніхто ж не будить хворих людей, правда? А Джек хворів; з приходом темряви температура повернулася — лютувала в його тілі, караючи холодом попри те, що піт виходив через кожну пору.

Підглядаючи крізь вії, Джек побачив, як Вовк відставив банку вбік остигати. Вовк сів на місце і поглянув у небо, склавши волохаті руки на колінах. Його обличчя було мрійливим і навіть прекрасним.

«Він дивиться на Місяць», — подумав Джек і відчув щось схоже на страх.

Ми не ходимо біля стада, коли змінюємося. Добрий Джейсоне, ні! Ми б з’їли худобу!

Вовку, скажи мені дещо: я тепер стадо?

Джек затремтів.

П’ять хвилин по тому — до того часу Джек уже майже заснув — Вовк нахилився над банкою, понюхав, кивнув, підняв її та підійшов до Джека, що притулився до почорнілої від вогню похиленої балки, підібгавши під шию додаткову сорочку, щоб зручніше покласти голову. Джек міцно заплющив очі і знову захропів.

— Ну ж бо, Джеку, — весело сказав Вовк. — Я знаю, що ти не спиш. Ти не можеш надурити Вовка.

Джек розплющив очі і глянув на Вовка із сонним обуренням:

— Як ти дізнався?

— У людей буває запах сну і запах пробудження, — сказав Вовк. — Навіть Чужинці мають знати це, хіба ні?

— Гадаю, нам це невідомо, — відповів Джек.

— У будь-якому разі, ти маєш випити це. Це ліки. Випий, Джеку, просто тут і просто зараз.

— Я не хочу, — заперечив Джек. З банки віяло болотяним і гірким сморідом.

— Джеку, — сказав Вовк. — Від тебе ще й хворобою пахне.

Джек мовчки поглянув на нього.

— Так, — сказав Вовк. — І тобі стає гірше. Зараз іще не дуже погано, поки що ні, але — Вовк! — точно буде погано, якщо ти не приймеш якихось ліків.

— Вовку, я не сумніваюся, що ти чудово винюхуєш трави й інші штуки на Територіях, але ж це Країна Поганих Запахів, пам’ятаєш? Певно, у тебе там амброзія, отруйний дуб, мишачий горошок і…

— Там хороші рослини, — сказав Вовк. — От тільки не дуже сильні, забий їх Бог. — Вовк виглядав сумним. — Не все тут погано пахне, Джеку. Є також і хороші запахи. Але хороші запахи — як лікарські рослини. Слабкі. Гадаю, колись вони були сильнішими.

Вовк знову замріяно поглянув на небо, і Джек відчув, як колишня тривога повертається до нього.

— Закладаюся, колись це місце було хорошим, — сказав Вовк. — Чистим і сповненим сили…

— Вовку? — тихо запитав Джек. — Вовку, на твоїх долонях знову з’являється волосся.

Вовк здригнувся і поглянув на Джека. Якусь мить — мабуть, насправді то була лише гарячкова уява, а якщо й ні, це тривало не більше за секунду — Вовк зиркнув на Джека з відвертим, жадібним голодом. Тоді він, здавалося, струсив із себе страшне марево.

— Так, — відповів він. — Але я не хочу говорити про це і не хочу, аби ти про це говорив. Це не має значення, ще ні. Вовк! Просто випий свої ліки, Джеку, це все, що тобі треба зробити. — Вочевидь, Вовк не збирався брати до уваги жодних заперечень. І якщо Джек не вип’є ліки сам, то Вовк може відчути, що він просто-таки зобов’язаний розтулити Джекові рота і влити трунок йому в горлянку.

— Пам’ятай, якщо це мене вб’є, ти залишися сам, — похмуро сказав Джек, беручи у руки банку.

Вона досі лишалася теплою.

Вираз жахливого страждання з’явився на Вовковому обличчі. Він натягнув на ніс круглі окуляри.

— Не хочу завдавати тобі шкоди, Джеку, — Вовк ніколи не зробить Джеку боляче. — Вираз його обличчя був настільки переконливим і сповненим глибокого нещастя, що він міг би здатися безглуздим, якби не був таким щирим.

Джек піддався і випив напій із банки. Він просто не міг встояти перед цим виразом болісного страху. Смак виявився таким жахливим, як Джек і уявляв… і чи не захитався на секунду світ? Чи не захитався він, як буває, коли Джек ось-ось перенесеться на Території?

— Вовку! — крикнув він. — Вовку, хапай мене за руку!

Вовк, водночас зосереджений і схвильований, послухався.

— Джекі? Джекі? Що з тобою?

Смак ліків почав танути в роті. У той же час м’яке тепло — схоже на те, яке дарував маленький ковток бренді, який мама дозволяла йому в рідкісних випадках — почало наповнювати його живіт. І світ навколо знову став твердим. Коротке тремтіння могло бути просто грою уяви… але Джек так не вважав.

Ми майже перенеслися. На мить той світ опинився дуже близько. Імовірно, я можу робити це і без магічного соку… певно, я можу!

— Джеку? Що з тобою?

— Мені вже краще, — відповів він і навіть зміг усміхнутися. — Мені вже краще, ось і все. — Він раптом з’ясував, що так і є.

— Ти й пахнеш тепер краще, — бадьоро сказав Вовк. — Вовк! Вовк!

Наступного дня Джеків стан покращувався, та слабкість залишалася. Вовк віз його «наче коник», тож на захід вони рухалися дуже повільно. Із сутінками почали шукати місце для ночівлі. Джек звернув увагу на дерев’яний хлів у брудному маленькому вибалку. Навколо валялося сміття і лисі шини. Вовк погодився без зайвих обговорень. Весь день він був тихим і похмурим.

Джек заснув практично миттєво і прокинувся близько одинадцятої, щоб відлити. Він роззирнувся і побачив, що Вовкове місце — порожнє. Джек подумав, що приятель, певно, пішов на пошуки додаткової порції трави, аби запропонувати йому еквівалент бустер-ін’єкції[166]. Джек поморщив ніс, але знав, що коли Вовк захоче напоїти його своїм трунком, то він не відіб’ється. Поза сумнівом, після першого прийому йому стало набагато краще.

Джек обійшов хлів збоку — високий стрункий хлопчина в боксерках «Джокі», незашнурованих кросівках і розстібнутій сорочці. Він сцяв, як йому здалося, дуже довго і в процесі дивився на небо. Це була одна з тих оманливих ночей, які часом бувають на Середньому Заході наприкінці жовтня й на початку листопада, незадовго до того, як зима візьме світ у жорстокі залізні лабети. Ніч була мало не по-тропічному теплою, і м’який бриз скидався на пестощі.

У вишині плавав білий круглий і красивий Місяць. Оманливо й навіть моторошно ясно він освітлював усе навколо. І здавалося, ніби він водночас осяває і потьмарює цю ніч. Джек витріщався на Місяць, розуміючи, що його загіпнотизовано, але не надто переймаючись цим.