Стивен Кинг – Сяйво (страница 1)

ББК 84(7СПО)

К41

STEPHEN KING THE SHINING

Перекладено за виданням:

King S. The Shining. — New York: Simon and Schuster, 2001

Переклад з англійської

Переклад з російської І.М. Аидрусяка (5%) і Google Translate (95%)

Художник-оформлювач Є. В. Вдовиченко

Цей переклад видано за узгодженням з видавничою групою “The Doubleday Broadway Publishing Group”, підрозділом компанії “Random House, Inc.”

Copyright © Stephen King, 2001

© I. M. Андрусяк, переклад українською, 2009 © Є. В. Вдовиченко, художнє ISBN 978-966-03-4523-2 оформлення, 2009

Присвячується Джо Гіллу Кінґу, який так і сяє.

Редактором цієї книжки, як і двох попередніх, був містер ВільямДж. Томпсон, людина мудра і розсудлива. Його вкладу цю книгу великий, і я вдячний йому за це.

С К.

У Колорадо — кілька найкращих курортних готелів у світі, але описаний на цих сторінках готель не має до них жодного стосунку. «Оверлук» і пов'язані з ним люди існують винятково в уяві автора.

...А ще в цій кімнаті... стояв гігантський годинник в оправі з чорного дерева. Його важкий маятник гойдався з монотонним приглушеним звуком, і коли... був нас вибити годину, з його мідних легенів виривався звук виразний і голосний, проникливий і на диво музичний, настільки незвичний за силою й тембром, що оркестранти змушені були... зупинятися, щоби прислухатися до нього.

Тоді пари мимоволі переставали кружляти у вальсі, компанія веселунів на мить ніяково завмирала, і поки годинник відбивав удари, блідли обличчя навіть найменш тямущих, а старші й розсудливіші мимоволі проводили рукою по лобі, відганяючи якусь невиразну думку. Але ось бій замовкав — і одразу ж веселий сміх наповнював кімнату; музиканти з посмішкою переглядалися, немов підсміюючись зі свого незбагненного переляку, і кожен тихенько клявся іншому, що наступного разу його вже не заскочать ці звуки. А коли збігали шістдесят хвилин... і годинник знову починав бити, знову було замішання і знову присутніх огортали сумяття й тривога.

І все-таки це було чудове й веселе свято...

Е. А. По, «Маскг Червоної смерті»

Сон розуму породжує чудовиськ. Ґойя

Коли сяє, то сяяти й буде. Приказка

ЧАСТИНА ПЕРША ПОПЕРЕДНІ ЗАПИТАННЯ

1. Співбесіда

Джек Торренс подумав: «Але ж і настирний цей курду-пель».

Уллман був заввишки п’ять футів і п'ять дюймів¹, а рухаючись, він метушився так, як зазвичай метушаться товстуни невисокого зросту. Акуратний проділ у волоссі, строгий темний костюм, який вселяв довіру. «Ось той, до кого ви можете прийти зі своїми проблемами», — промовляв костюм грошовитому клієнтові. А штатному персоналу повідомляв більш уривчасто й грубо: «Гей, ти, краще без фокусів». До петлиці була приколота червона гвоздика — може, для того, щоб ніхто з перехожих помилково не сприйняв Стюарта Уллмана за місцевого трунаря.

Слухаючи, що каже Уллман, Джек для себе вирішив, що за таких обставин, імовірно, не симпатизував би нікому, хто опинився б на його місці.

Уллман про щось запитав, але Джек пропустив це повз вуха. Вийшло недобре. Уллман належав до того типу людей, які фіксують такі промахи в уявному «Ролодексі» для пізнішого розгляду.

— Даруйте?

— Я питаю, чи ваша дружина розуміє, які обов’язки ви тут маєте виконувати. І звичайно, ваш син.

Погляд Уллмана ковзнув по резюме, що лежало перед ним.

— Деніел. Ваша дружина цим анітрохи не переймається?

— Венді — незвичайна жінка.

— І син у вас теж незвичайьий?

Джек зобразив широку р жламну посмішку.

— Принаймні ми воліли 6 так думати. Як на п’ятирічного він цілком самостійний.

Уллман не посміхнувся у відповідь. Він тицьнув Джекове резюме назад у папку. А папку — в шухляду. Тепер на столі не було нічого, крім прес-пап’є, телефону, лампи «Тензор» і бювару із заглибинами для вхідних і вихідних паперів. Обидві вони теж були порожні.

Уллман підвівся й пройшов у куток, до стелажу

— Будь ласка, обійдіть стіл, містере Торренсе. Поглянемо на плани поверхів.

Він повернувся з п’ятьма великими аркушами й розклав їх на блискучій рівній стільниці з горіха. Джек став у нього за плечима, відчуваючи, як гостро пахне від Уллмана одеколоном. Усі мої люди пахнуть «Англійською шкірою» або не пахнуть зовсім, — раптом ні з того ні з сього спало йому на гадку, і щоб стримати різкий неприємний смішок, Джекові довелося прикусити язика. За стіною слабко шуміла кухня готелю «Оверлук» — вона вже стихала після ленчу.

— Останній поверх, — уривчасто мовив Уллман, — горище. Суцільний мотлох, нічого більше. Із часів Другої світової війни «Оверлук» кілька разів міняв господарів, і, схоже, кожен наступний управляючий увесь непотріб відправляв на горище. Я хочу, щоб там усюди розкидали отруту й розставили пастки на щурів. Покоївки з четвертого поверху казали, що чутно шерехи. У це я, звісно, не повірив, але не повинно бути навіть одного шансу з тисячі, що в «Оверлуку» заведеться бодай однісінький пацюк.

Джек, котрий підозрював, що в будь-якому готелі світу знайдеться бодай один пацюк, стримався.

— Зрозуміло, в жодному разі не слід дозволяти дитині підніматися на горище.

— Звичайно, — сказав Джек, знову блиснувши найшир-шою рекламною посмішкою. Невже цей недолугий бюрократ і справді гадає, начебто він дозволить синові товктися на горищі, де повно пасток на щурів, усякого непотребу і бозна чого ще?

Зсунувши вбік план горища, Уллман поклав його під низ стопки.

— В «Оверлуку» сто десять номерів, — сказав він тоном шкільного вчителя. — Тридцять номерів, усі люкс, тут, на четвертому поверсі. Десять у західному крилі (президентський у тому числі), десять у центральній частині, і ще десять у східному крилі. Краєвиди з усіх вікон відкриваються чудові.

Принаймні без реклами ти можеш обійтися?

Але він мовчав. Йому потрібна була робота.

Уллман засунув четвертий поверх під низ стопки, і вони заходилися вивчати третій.

— Сорок номерів, — сказав Уллман, — тридцять двомісних і десять одномісних. А на другому поверсі — по десятку одних та інших. Плюс на кожному поверсі по три білизняні й комори: на третьому — у кінці східного крила готелю, на другому — у кінці західного крила. Питання є?

Джек похитав головою. Уллман відправив під низ третій і другий поверхи.

— Тепер — перший поверх. Отут, у центрі, стійка адміністратора. За нею — службові приміщення. Від стійки адміністратора на вісімдесят футів в обидва боки тягнеться вестибюль. Ось тут, у західному крилі, їдальня «Оверлука» і бар «Колорадо». Банкетна і бальна зали — у східному крилі. Питання?

— Тільки щодо підвалу, — сказав Джек. — Для доглядача на зимовий сезон це — найважливіший поверх. Де, так би мовити, розгортається дія.

— Усе це вам покаже Ватсон. План підвалу — на стіні котельні. — Він поважно насупився, можливо, бажаючи показати, що такі непарадні аспекти життєдіяльності «Оверлука», як котел і водопровід, не є клопотом управляючого. — Може, варто було б і там настановити кілька пасток на щурів. Хвилиночку...

Він дістав із внутрішньої кишені піджака блокнот, написав записку (на кожному аркушику чітким почерком, чорним чорнилом було виведено: Зі стола Стюарта Уллмана) і, відірвавши листок, поклав у відділення для вихідних паперів. Блокнот знову зник у кишені піджака Уллмана, немов завершуючи чарівний фокус: ось він є, маленький Джекі, а ось його вже нема. А він, бач, і справді неабищо.

Вони сіли, як сиділи: Уллман — за столом, Джек — перед ним; той, хто задає питання, і той, хто на них відповідає; прохач і впертий господар. Уллман склав акуратні долоньки на прес-пап’є і впритул глянув на Джека — лисіючий низенький чоловічок у костюмі банкіра й однотонній сірій краватці. Гвоздика в петлиці врівноважувалася маленьким значком на іншому лацкякі. Там золотими літерками було виведене лише одне слово: Співробітник.

— Містере Торренсе, я буду з вами гранично відвертим. Елберт Шоклі — людина впливова, він багато вклав в «Овер-лук», який у цьому сезоні вперше за свою історію приніс прибуток. Крім того, містер Шоклі засідає в Раді директорів, але на готелях не вельми розуміється і першим це визнає. Однак щодо доглядача він цілком виразно дав зрозуміти, чого хоче. А хоче він, щоб ми найняли вас. Я так і зроблю. Але якби в цьому питанні мені дали свободу дій, я б волів вас не брати.

Джек стиснув пітні руки на колінах, ламаючи пальці. Настирний цей курдупель, настирний цей...

— Не думаю, що вас аж так цікавить моя думка, містере Торренсе. Мені...

...курдупель, настирний цей...

— ...це байдуже. Зрозуміло, ваші почуття стосовно мене ніяк не впливають на моє особисте переконання, що для такої роботи ви непридатні. Ви могли б помітити, що під час сезону, а він триває з п’ятнадцятого травня по тридцяте вересня, в «Оверлуку» постійно працює сто десять людей — по одному на кожен номер. Навряд чи багатьом я подобаюся, і підозрюю, що дехто вважає мене неабияким мерзотником. Якщо так, вони не помилилися. Щоб управляти готелем так, як він того заслуговує, доводиться бути неабияким мерзотником.

Тут він зиркнув на Джека — чи не буде коментарів, — і Джек знову блиснув рекламною посмішкою, настільки зубастою, що це могло видатися образливим.

Уллман сказав:

— «Оверлук» будувався з 1907 по 1909 рік. До найближчого містечка — Сайдвіндера — сорок миль² на схід дорогами, які наприкінці жовтня закриваються до квітня. Збудував його такий собі Роберт Таунлі Ватсон, дідусь нашого нинішнього техніка. Тут зупинялися Вандербильди, Рокфеллери, Естори, Дюпони. У президентському люксі побували чотири президенти: Вільсон, Гардінґ, Рузвельт і Ніксон.