Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 92)

– Є чимало жінок-психіатрів, які б заперечували саму ідею, що…

— Коли ми з вами говорили по телефону, поки ще не спала ваша дружина, ви вірили тому, що я вам розповідала. Я чула це у вашому голосі.

— Я був… у чужому для мене місці того вечора. Займався персональними справами. Послухайте, я не заперечую вашої впливовості, вашої сили, назвіть це як вам самій подобається.

Вважаймо, що ви контролюєте ситуацію. Принаймні на сьогоднішній день.

— Так, вважаймо, що це так. Але вже завтра вони можуть прийти по мене. А якщо не завтра, то післязавтра або наступного дня. Це не триватиме довго. Тим часом в іншому світі, у тому, що поза Деревом, час рухається зі значно більшою швидкістю — там мелькотять місяці. Там є свої небезпеки, але з кожною вадою, подоланою тими жінками, залишається дедалі менше ймовірності, що вони захочуть повертатися в цей світ.

— Скажімо, я вас розумію і вірю навіть половині з того, що ви кажете, — погодився Клінт. — Хто вас послав?

— Президент Реджиналд Куц-Пісюн, — заволала Ейнджел з сусідньої камери. — Або він, або лорд Херкимер-Дрочимер. А може…

Аж тут вона заверещала. Клінт обернувся вчасно, щоб побачити, як крізь ґрати в камеру Ейнджел шмигнув великий коричневий пацюк. Вона підібрала ноги на ліжко і заверещала знову:

— Заберіть його! Заберіть його! Я ненавиджу пацюків!

— Ти поводитимешся тихо, Ейнджел? — запитала Євка.

— Так! Так! Обіцяю! Так!

Євка крутнула пальцем, наче той бейсбольний суддя, що сигналізує хоум-ран. Пацюк забрався з камери Ейнджел і присів у коридорі, дивлячись на неї своїми очима-бісеринами.

Клінт знову повернувся до Євки. Коли він сюди прийшов, у голові в нього крутилася ціла серія запитань, запитань, розрахованих на те, щоби повернути Євку лицем до її маячних ілюзій, але тепер їх здуло, наче картковий будиночок потужним вітром.

Це я в полоні ілюзій, подумав Клінт. Чіпляюся за них, щоб не цілком збожеволіти.

— Ніхто мене не посилав, — сказала Євка. — Я сама прийшла.

— Ми можемо домовитися? — спитав він.

— Ми це вже зробили, — сказала Євка. — Якщо я це переживу, якщо ви мене врятуєте, ті жінки вільні вибрати свій власний шлях. Але я вас попереджаю: той великий парубок, Ґірі, дуже рішуче налаштований запопасти мене. Він вважає, що зможе контролювати інших чоловіків і захопити мене живою, але, мабуть, щодо цього він помиляється. А якщо я помру — кінець усьому.

— Що ви таке? — запитав Клінт.

— Ваша єдина надія. Я пропоную вам припинити перейматися мною і спрямувати всю вашу енергію на чоловіків поза цими стінами. Це вони вас мусять непокоїти. Якщо ви любите свою дружину й сина, Клінте, вам треба діяти швидко, щоб узяти гору. Ґірі поки що не має повної влади, але скоро матиме. Він розумний, він вмотивований і він не довіряє нікому, крім себе.

— Я його відкидаю, — сказав Клінт. — Він має деякі підозри, це так, але певності він не має.

— Матиме, щойно побалакає з Гіксом, а він уже в дорозі туди.

Клінт хитнувся назад на своєму стільці, немов вона щойно махнула рукою крізь ґрати і дала йому ляпаса. Гікс! Він зовсім забув про Гікса! Чи буде той мовчати, якщо Ґірі розпитуватиме його про Єву Блек? Хера там він буде.

Євка посунулася уперед, уп’явшись очима в очі Клінта.

— Я попередила вас про вашу дружину й сина, я нагадала вам, що є зброя, якою ви маєте можливість заволодіти, і це вже більше того, що я мала б робити, але я не очікувала, що ви почнете мені так подобатися. Підозрюю, я навіть можу мати до вас ніжні почуття, бо ви такий відчайдушно безклепкий. Ви, як той пес, що гавкає на океанський прибій, докторе Норкросс. Не віддаляючись від нашої теми, але це ще один аспект базової проблеми — рівняння чоловіки-жінки, яке ніколи не набуває рівноваги. Гаразд, про це іншим разом. Ви мусите прийняти рішення: або готуватися до оборони, або відійти вбік і дозволити їм захопити мене.

— Я не маю наміру дозволяти їм вас захопити, — сказав Клінт.

— Крута балачка. Як і слід мачо.

Її зневажливий тон роз’ятрив Клінта.

— А ваше всевидюще око знає, Євко, що я був змушений вивести з ладу таксофони? Що я позбавив усіх до одної тутешніх жінок можливості сказати «прощай» своїм близьким, навіть своїм дітям, оскільки ми не могли ризикувати тим, щоб слово про вас поширювалося далі? Що мій власний син зараз, мабуть, також у небезпеці? Він підліток, і він іде на ті ризики, на які я йому кажу йти.

— Я знаю, що ви вже зробили, Клінте. Але я не примушувала вас робити нічого з того.

Клінт раптом нестямно розізлився на неї.

— Якщо ви в це вірите, ви брешете сама собі.

Вона взяла з полички телефон Гікса.

— На цьому ми закінчили, докторе. Я хочу зіграти кілька партій у «Бум Таун».

Вона підморгнула йому оком кокетливого дівчиська.

— У мене з кожним разом виходить краще й краще.

6

— Приїхали, — промовив Ґарт, зупинивши свій мерседес перед тепер іще дужче пошарпаним трейлером покійного Трумена Мейвезера.

Мікейла дивилася туди порожніми очима. Останні кілька днів вона почувалася ніби в якомусь примарному сновидінні, і цей іржавий трейлер — на бетонних блоках, в оточенні бур’янів і бракованих автозапчастин, поліційна стрічка, слабенько стріпуючись, тепер лежить на землі — здавався черговим кадром із серії її химерних марень.

«Але я досі тут, — нагадала вона собі. — Моя шкіра досі залишається моєю шкірою. Правильно?» Вона погладила собі долонею щоку й лоба. Правильно. Досі без павутиння. Досі тут.

— Ходімо, Мікі, — сказав Ґарт, вилазячи з машини. — Якщо я знайду те, що шукаю, ти протримаєшся в порядку ще день чи й два.

Вона спробувала відчинити двері, не знайшла ручку, та так і залишилася сидіти, поки Ґарт не обійшов машину і з екстравагантним поклоном відкрив для неї дверцята. Наче хлопець, який привіз свою подружку на випускний бал, а не до якогось сраного трейлера серед лісу, де нещодавно було скоєно подвійне вбивство.

— Агу-гоп, ось ми й ходоньки, — промовив Ґарт, беручи її за руку й тягнучи з машини. Жвавий і веселий. А чому ні? Не він же не спав уже понад сто годин.

Від того вечора у «Рипливому колесі» вони стали нерозлучними друзями. Чи принаймні наркоприятелями. У Ґарта була велика торба кристалічного мету — резервний запас на випадок надзвичайних обставин, пояснив він — і це лагідно компенсувало наслідки випитого. Вона доволі радо поїхала з ним до нього додому, коли в «Рипливому колесі» нарешті скінчилося пійло і двері там було замкнуто. За інших обставин вона могла б навіть з ним переспати — хоч як мало її цікавили чоловіки, інколи була притягальною новизна, і, знає Бог, як воно все пішло, Мікейла почувалася вдячною йому за компанію. Але не за цих обставин. Якби вона з ним переспала, вона б після того насправді заснула, як вона це завжди робила, а якщо так: гоп, ти дала маху, твоя гра скінчена. Не те щоб вона бодай трохи була впевнена, що це його хоч якось зацікавить; Ґарт Флікінджер не скидався на найсексуальнішу істоту, за винятком його стосунків із наркотою, до якої він виявляв неабияку пристрасть.

Той надзвичайний запас виявився значним, і більшу частину наступних сорока восьми годин вони продовжували гулянку в будинку Ґарта. Коли він, зрештою, в неділю після полудня на кілька годин заснув, вона дослідила вміст його лікарського секретера. Передбачувано там знайшовся стос медичних журналів і кілька обкурених нарколюльок. Менш передбачуваною там виявилася пом’ята фотографія закутаного в рожеву ковдру немовляти. «Кеті» було написано олівцем на її зворотному боці… а в найнижчій шухляді секретера — велика коробка задрипаних вітамінних додатків. Потім вона пограла музику на його джукбоксі. На жаль, там не було нічого, крім джем-бендів[275]; вона не відчувала потреби слухати «Кейсі Джонса»; вона швидко прямувала до того, щоб самій стати Кейсі Джонсом[276]. Мікейла перемкнула, як здавалося, сотень п’ять каналів на його «ель гігантико» телевізорі, затримуючись тільки на тих інфо-рекламних блоках, де штовхачі товару горлали найгучнішими, найнахабнішими голосами на манер «слухай-мене-або-помри». Невиразно вона пам’ятала, що нібито замовила пилосмок «Шарк», щоби його прислали на її стару адресу в Окрузі Колумбія. Вона сумнівалася, що його доставлять: хоча замовлення по телефону в неї приймав чоловік, Мікейла була певна, що ордери там насправді заповнюють жінки. Хіба не жінки зазвичай виконують таку роботу? Гівняну роботу.

«Якщо ви бачите унітаз без брудних розводів, — подумала вона, — то вже знаєте, що десь неподалік присутня жінка».

— Трумі мені казав, що він дістав найкращу гидь, яка тільки може існувати, і він не брехав, — говорив Ґарт, ведучи її до трейлера. — Тобто, не сприйми мене неправильно, він був маніяком і брехав майже весь час, але то був той рідкісний випадок, коли він казав правду.

У борту трейлера зяяла діра, оточена ореолом із чогось схожого на засохлу кров… але ж, звісно, нічого такого там насправді нема. Мабуть, у неї переддрімотні галюцинації — цілком звичайний стан для людей, які довго були без сну — так казав у коментарі-включенні на «Ньюз Америка» той самозваний експерт, якого вона бачила перед тим, як утекти в Аппалачію до зелених пагорбів свого рідного міста.

— Ти ж не бачиш діри в стіні цього трейлера, правда? — спитала вона.

Навіть голос у неї наразі був дрімотний. Він немов промовляв з якогось репродуктора в неї на голові.