Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 91)

— Я все поясню, коли приїду. Тримай Мері в притомності. Нагадуй їй, що вона не зможе їсти піцу крізь кокон.

— Я так і зроблю.

– І ще, Джареде.

— Йо?

— Копи не інформують мене щодо їхньої стратегії в упорядкуванні місцевої ситуації — наразі я не належу до їхніх улюблених персон — але на їхньому місці я б ретельно прочесав усе місто і склав загальний реєстр усіх сплячих жінок, плюс місця їхнього перебування. Террі Кумс може й не бути достатньо розумним або не зовсім контролює ситуацію, щоби про це подумати, але я вважаю, є там один чоловік, який з ним працює, котрий на це здатний.

— Окей…

— Якщо вони з’являться там, біля вас, сидіть тихо і… є там якийсь сховок, у тому будинку? Я маю на увазі, щоб не підвал?

— Не певен, я його як слід не обстежував, але, гадаю, тут є горище.

— Якщо побачиш на вулиці копів, ти мусиш усіх перенести туди.

— Господи, справді? Ти мене дійсно вже лякаєш, тату. Не певен, що я тебе розумію. Чому я не мушу дозволити копам знайти маму і місіс Ренсом, і Моллі? Вони ж тут не палять жінок, правильно?

— Ні, не палять, але все одно це може бути небезпечно, Джареде. Для тебе, для Мері, а особливо для твоєї матері. Як я казав, поліція наразі не вельми задоволена мною. Це через ту жінку, про яку я вам розповідав, через ту, що інакша. Не хочу зараз заходити в деталі, але ти мусиш мені вірити. Ти зможеш підняти їх на горище чи ні?

— Йо, я сподіваюся, що такої потреби не буде, але так.

— Люблю тебе і скоро буду там, сподіваюся, разом з піцою.

«Але спершу, — подумав Клінт, — я спробую ще раз дати собі раду з Євкою Блек».

5

Коли Клінт, несучи під пахвою складаний стілець із загальної вітальні, прийшов у Крило А, там біля дверей у душ і вошобійку стояла Джінет і розмовляла з якоюсь особою, котрої не існувало. Схоже, там тривав якийсь плутаний торг за пігулки. Вона сказала, що шукає доброго товару, Синяків[270], бо вони вгамовують Дейміена. Євка стояла біля ґрат своєї камери, дивилася на це нібито зі співчуттям… хоча з ментально нестабільними ніколи не можна бути впевненим. І, до речі, про ментальну нестабільність — у сусідній камері, упершись похиленою головою собі в долоні, сиділа на койці Ейнджел, повисле волосся затуляло її обличчя. Вона коротко скинула очима на Клінта, промовила: «Привіт, херосмоку», і знов похилила голову.

— Я знаю, де ти це дістав, — казала Джінет невидимому наркодилеру. — І знаю, де ти можеш знову дістати зараз. Там, нібито, не зачиняються опівночі. Зроби мені ласку, гаразд? Будь ласка? Будь ласка? Мені несила бачити Дейміена в його психах. І в Боббі якраз зубки ріжуться. У мене голова обертом.

— Джінет, — погукав Клінт.

— Боббі? — кліпнула вона на нього. — Ох… докторе Норкросс.

Обличчя в неї тепер було геть змарніле, неначе всі м’язи там уже поснули і тільки чекають, коли до них приєднається її впертий мозок. Це нагадало Клінтові один старий анекдот. Кінь заходить до бару, а бармен його питає: «Гей, друже, чому таке понуре обличчя?»

Клінт хотів пояснити їй, чому він наказав офіцерам вивести з ладу таксофони, і вибачитися, що позбавив її можливості зателефонувати своєму синові, дізнатися, чи з хлопчиком усе гаразд. Утім, він не був певен, що Джінет наразі здатна його зрозуміти, а якщо навіть зможе, чи допоможе це бодай чимось, чи тільки пригнітить її ще дужче. Вся ця відповідальність, яку Клінт зважився взяти на себе, відповідальність за життя жінок у в’язниці, за життя своїх пацієнток, вона гротескна. Його переконання в тому, що альтернативи він не мав, не робила її менш гротескною чи жорстокою. І це нічого не гарантувало, аж ніяк. Це через Євку він був змушений так вчинити… і Клінт зрозумів якось раптом: хоч ненормальна вона, хоч ні, а він ненавидить її за це.

— Джінет, з ким би ви…

— Не заважайте мені, доку. Мені тре’ зробити цю справу.

— Я хочу, щоб ви вийшли на спортивний майданчик.

— Що? Я не можу цього зробити, у всякому разі сама я не можу. Це ж тюрма, самі знаєте.

Вона відвернулась від Клінта і вгляділася у душову.

— Ну от, той чоловік пішов. Ви його відстрашили, — видала вона схлип. — І що мені тепер робити?

— Усі двері незамкнені, любонько.

Ніколи в житті Клінт ще не використовував такого інтимного слова, звертаючись до утримуваної, але зараз воно прозвучало природно, бездумно.

— Я попаду в рапорт за погану поведінку, якщо так зроблю.

— Вона стеряна, — промовила Ейнджел, не підводячи голови.

— Піди, Джінет, — сказала Євка. — Пройдися крізь меблеву майстерню і через спортивний майданчик на город. Там молодий горошок, солодкий, як мед. Накладеш собі в кишені і повернешся назад. Ми з доктором Норкроссом уже все з’ясуємо і тоді зможемо влаштувати пікнік.

— Гороховий горе-пікнік, — промовила крізь завісу свого волосся Ейнджел і пирснула.

— Піди, зараз же, — сказала Євка.

Джінет подивилася на неї непевними очима.

— Той чоловік може бути там, — вговорювала Євка. — Тобто, я впевнена, що він там.

— Або, радше, у твоїй брудній сраці, — докинула Ейнджел крізь волосся. — Ховається там. Піди, знайди мені гвинтового ключа, і я допоможу тобі знайти його.

— У тебе злий язик, Ейнджел, — сказала Джінет. — Злий. Вона було вирушила коротким коридором Крила А, та потім застигла, вп’явшись очима в косий прямокутник світла на підлозі, немов загіпнотизована.

— А я кажу, що ти не можеш не зважати на квадрат світла! — промовила тихенько Євка.

Джінет розсміялася й вигукнула:

— Правильно, Рі! Правильно! Це все «Збреши за призи», хіба ні?

Вона вирушила далі повільними кроками, збочуючи ліворуч і виправляючись, збочуючи праворуч і виправляючись.

— Ейнджел? — покликала Євка.

Вона промовила це тим самим спокійним, ввічливим тоном, але Ейнджел вмить скинула вгору очі, явно цілком притомна.

— Нам із доктором Норкроссом треба коротенько порадитися. Ти можеш слухати, але мусиш тримати рота на замку. Якщо ти порушиш мовчанку, я припиню це за допомогою пацюка: він вигризе твого язика просто в тебе з голови.

Ейнджел кілька секунд вдивлялася в неї, а потім знову опустила голову собі в долоні.

З’явився офіцер Х’юз, якраз коли Клінт розкладав свій стілець перед камерою Євки.

— Утримувана щойно вийшла надвір, — доповів він. — Схоже, що вона пішла на город. Це дозволено?

— Усе гаразд, Скотте. Але тримайте її на оці, добре? Якщо вона впаде й засне там, перенесіть її в тінь до того, як на ній почне рости кокон. Ми занесемо її досередини після того, як вона цілком обросте.

— Окей, босе.

Х’юз недбало відсалютував і пішов геть.

Бос, подумав Клінт. Господи Ісусе, бос. Мене не висували, я за себе не агітував, і все одно отримав посаду.

— Неспокій хилить голову в короні, — сказала Євка. — «Генріх IV. Частина друга»[271]. Не найкраща з його речей, але непогана. Ви ж знаєте, що в ті часи жіночі ролі грали хлопчики, так?

Вона не читає думок, сказав собі Клінт. Люди прийшли, як вона й провістила, але я й сам міг таке наперед сказати. Це проста логіка. У неї навички доброї ярмаркової віщунки, але думок вона не читає.

Так, і він міг би й надалі в це вірити скільки йому заманеться, — це вільна країна. Тим часом як вона дивилась на нього із зачудованою цікавістю, очима допитливими і цілком притомними. Певне, єдина з живих жінок, яка досі виглядає такою.

— Про що ми будемо говорити, Клінте? Про історичні п’єси Шекспіра? Про бейсбол? Про останній сезон «Доктора Хто»[272]? Геть погано, що він має незавершений фінал, еге ж? Боюся, тепер будуть хіба що його повторні трансляції. Маю інформацію з достовірного джерела, що компаньйонка доктора заснула пару днів тому і зараз подорожує ТАРДІСом у своєму внутрішньому всесвіті. Утім, вони можуть розпочати новий сезон з новим, цілком чоловічим акторським складом.

— Звучить цікаво, — сказав Клінт, автоматично вмикаючись у режим мозкоправа.

— Чи нам варто завзятися на щось більш релевантне поточній ситуації? Я б запропонувала останнє, оскільки часу обмаль.

— Мене зацікавила та ваша ідея щодо нас двох, — сказав Клінт. — Ваша сутність — Жінка, а моя сутність — Чоловік. Символічні фігури. Архетипи. Інь та Янь. Король на одному боці шахової дошки, і Королева — на іншому.

— О, ні, — заперечила вона, усміхаючись. — Ми з вами на одному боці. Білий король і Біла королева. А на іншому боці громадиться супроти нас ціла армія чорних фігур. Усе королівське лицарство й усі королівські хлопи. Акцент на хлопах.

— Це цікаво, що ви вбачаєте нас на одному боці. Я відразу цього не вловив. А ви коли, точно, почали це усвідомлювати?

Її усмішка вицвіла:

— Не треба. Не робіть цього.

— Не робити чого?

— Звірятися з ДСП IV[273]. Щоб упоратися з цим, вам треба певною мірою розлучитися з раціональними припущеннями і покладатися на інтуїцію. Довіритися жіночому аспекту в собі. Кожний чоловік його має. Просто згадайте усіх тих письменників-чоловіків, які приміряли на себе сукні. Наприклад, Джеймса Кейна з його «Мілдред Пірс»[274]. Він мій особистий фаворит.