Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 82)

— Вона вимкнулась вчора пообіді, — продовжував Норкросс. — У нас лишилося тільки кілька утримуваних, які ще не поснули.

— Чому тоді він не дає нам її побачити? — запитав Френк. Досі він мовчки стояв упродовж цієї розмови.

Це було достойне запитання. Террі штрикнув кнопку виклику і поставив його.

— Послухай, ось що ми зробимо, — сказав Клінт. — Я пошлю фото на твій мобільний. Але сюди впустити не можу нікого. Діє протокол строгої ізоляції. Просто зараз переді мною лежить розкритий директорський статут. Я прочитаю тобі, що тут сказано. «Органи влади штату мусять видати закладу наказ, яким можуть скасувати Порядок строгої ізоляції на власний розсуд». Органи влади штату.

— Але…

— Не алекай мені, Террі, не я це писав. Такі правила. Відтоді, як у п’ятницю вранці самоусунувся Гікс, я — єдиний офіцер-адміністратор, який залишився у цій в’язниці, і дотримання протоколу — це єдине, що мені лишається робити.

— Але…

Отакої, він видає звуки, наче якийсь двотактовий двигун: але-але-але-але.

— Я мусив перевести нас на строгу ізоляцію. Я не мав вибору. Ти дивився ті самі новини, що й я. Всюди вештаються чоловіки, які спалюють жінок просто в їхніх коконах, гадаю, ти погодишся, що моя популяція буде першочерговою ціллю для цієї породи лінчувальників.

— Ох, та годі-бо, — прошипів Френк, хитаючи головою. Для нього не змогли знайти достатньо великого розміру форменої сорочки, щоб застібалася на грудях, тому Френк носив її розстебнутою до майки.

— Як на мене, все це бюрократична абракадабра. Ти чинний шериф, Террі. Це побиває доктора, особливо якогось мозкоправа.

Террі жестом зупинив Френка.

— Я все розумію, Клінте, я поділяю твою тривогу. Але ж ти мене знаєш, авжеж? Я пропрацював із Лайлою більше десяти років. Відтоді, коли вона ще не була шерифом. Ти обідав у моєму домі, я обідав у вашому. Я не збираюся щось заподіяти жодній із тих жінок, отже, облиш за це.

— Я просто намагаюся…

— Ти не повірив би, скільки сміття мені довелося розгрібати по всьому місту за минулий вікенд. Якась пані залишила ввімкненою свою пічку і спалила половину Ґрілі-стрит. За південним кінцем міста вигоріла сотня акрів лісу. В мене мертвий старшокласник-спортсмен, який намагався зґвалтувати сплячу. В мене парубок з розваленою блендером головою. Я хочу сказати, що це нісенітниця. Забудьмо про інструкції. Я чинний шериф. Ми з тобою друзі. Дай мені подивитися, чи вона спить, як інші, і я відчеплюся від тебе.

Буда охоронця по інший бік огорожі, де мусив би перебувати хтось із офіцерів, стояла порожньою. Далі за нею, поза парковкою, проти іншої огорожі, горбилася своїми сірими плечима будівля в’язниці. Не видно було якогось руху крізь куленепробивне скло передніх дверей, жодна з ув’язнених не нарізала кола біговою доріжкою, жодна не поралася на городі. Террі подумалося про парки розваг пізньої осені, про той убогий вигляд, якого вони набувають, коли припиняють крутитися атракціони, коли там не гуляють більше діти з їхнім морозивом і сміхом. Даяна, його дочка, вже виросла, але коли вона була молодшою, він безліч разів возив її у подорожі до різних парків розваг. Які ж то гарні були часи.

Господи, незле було б йому виспатись. Добре, що Френк тримає напохваті ту свою ладненьку фляжку.

— Перевір свій телефон, Террі, — почувся голос Клінта з динаміка інтеркома.

Пролунав гудок залізничного потяга — рингтон у телефоні Террі. Він дістав телефон із кишені і подивися на фотографію, яку йому надіслав Клінт.

Якась жінка в червоній блузі лежить на камерній койці. Над нагрудною кишенею в неї ідентифікаційний номер. Поряд з номером покладено ідентифікаційну картку. На тій картці фотографія жінки з довгим, чорним волоссям, засмаглою шкірою і широкою, білозубою усмішкою. Ім’я жінки записано як Єва Блек, а номер на картці відповідає номеру на її форменій сорочці. Через кокон обличчя її не видно.

Террі подав телефон Френку, щоби й той міг побачити фото.

— Як ти думаєш, вважатимемо це достатнім?

Тут до Террі дійшло, що він — діючий шериф — просить схвалення у свого новоприйнятого підлеглого, тоді як усе мусить бути навпаки.

Френк роздивився фотографію, а потім сказав:

— Цей доказ крихти лайна вартий. Норкросс міг одягнути це на будь-яку зі сплячих жінок і покласти ідентифікаційну картку Блек.

Він повернув телефон Террі.

— Нема жодного сенсу в тому, щоб відмовляти нам у доступі. Ти очільник правоохоронного органу, Террі, а він лише якийсь чортів тюремний психіатр. Він гладенький, як слизький в’яз[252], визнаю це за ним, але ця справа тхне. Я думаю, тут якась гнила гра.

Френк, звісно, мав рацію; ця картинка нічого не доводила. Чому б не дозволити їм побачити цю жінку в натурі, сплячу чи ні? Світ на межі втрати половини свого населення. Яке значення можуть зараз мати тюремні інструкції?

— Ну, а навіщо б така гнила гра?

— Не знаю.

Френк дістав свою пласку фляжку і запропонував її Террі. Той подякував, хильнув добрячий ковток віскі і подав фляжку назад. Френк похитав головою:

— Залиш при собі.

Террі заховав фляжку собі до кишені і надавив інтерком.

— Я мушу її побачити, Клінте. Впусти мене, дай мені подивитися, і далі ми всі повернемося до власних справ. Люди балакають про неї. Мені треба припинити ці балачки. Якщо я цього не зроблю, в нас може виникнути проблема, з якою я не зможу впоратися.

4

Клінт зі свого місця у Вартівні спостерігав цих двох на головному моніторі. Двері Вартівні були прочинені, чого ніколи не могло бути за нормальних обставин, і офіцер Тіґ Мерфі стояв, прихилившись до них. Зразу за ним стояли офіцери Квіґлі і Веттермор, також слухали. Скотт Х’юз, ще один, і останній з офіцерів, які залишилися, ліг десь покімарити у вільній камері. За пару годин після того, як вона застрелила Рі Демпстер, Ван Лемплі закінчила свою зміну — Клінтові не вистачило духу просити її залишитися. («Удачі вам, доку», — сказала вона, просунувши голову в двері його кабінету, вже без форми, в своєму повсякденному одязі, з очима, налитими кров’ю від утоми. Клінт побажав їй того самого. Вона йому не подякувала.) Утім, якби Ван і досі не заснула, він сумнівався, щоб від неї була якась користь.

Клінт був упевнений, що зможе віднадити Террі, принаймні на якийсь час. Що непокоїло його — це той великий парубок, який стояв поруч Террі і передав чинному шерифові фляжку та щось підказував йому між ввімкненнями. Це було так, наче дивишся на черевомовця і його балакучу ляльку. Клінт зауважив, що цей великий парубок, замість дивитися на динамік інтеркома, як це зазвичай інстинктивно роблять люди, роззирається на все довкола. Він немов оцінював захищеність закладу.

Клінт натиснув свою кнопку інтеркома і заговорив у мікрофон:

— Чесно, Террі, я не намагаюся щось ускладнювати. Мені самому це неприємно. Щоб не переливати з пустого в порожнє, я тобі присягаюся, ось просто переді мною директорський статут. І тут згори, великими літерами, — постанови щодо строгої ізоляції!

Він постукав пальцями по електронній панелі перед собою, на якій не лежало ніякої книги.

— Мене цьому не навчали, Террі, цей статут — єдине, чим я керуюся.

— Клінте, — він почув, як роздратовано Террі дихає. — Якого біса, чоловіче? Мені що, треба виламати ці ворота? Це ж кумедно. Лайла була б… вельми розчарована. Дуже розчарована. Вона в таке навіть повірити не змогла б.

— Я розумію, що ти в розпачі, і знаю, що сам не зміг би навіть початково витримати того стресу, в якому ти перебуваєш кілька останніх днів, але ти усвідомлюєш, що на тебе зараз дивиться камера, правда ж? Я щойно бачив, як ти пив щось із фляги, і ми обоє знаємо, що там не «кул-ейд». З усією моєю повагою, я знав Лайлу…

Згадка про дружину в минулому часі, усвідомлена тільки після того, як ці слова вискочили з його рота, шпигнула Клінту в серце. Щоб оговтатися, він закашлявся.

— Я знаю Лайлу дещо краще, ніж ти, і ось що, я думаю, дійсно розчарувало б її — те, що її випробуваний заступник п’є на роботі. Постав себе на моє місце. Ти б дозволив увійти до в’язниці комусь такому, хто не має на те юрисдикцій чи відповідних документів і щойно випивав?

Вони побачили, як Террі скинув угору руки, відійшов від інтеркома і заходив колами. Інший чоловік, поклавши руку на плече Террі, щось йому проказував.

Тіґ похитав головою і засміявся:

— Вам нізащо не варто було йти в тюремну медицину, доку. Ви б озолотилися, продаючи всяке лайно на «МДЗ»[253]. Ви на цього парубка щойно наклали потужне вуду-закляття. Тепер йому буде потрібен психотерапевт.

Клінт крутнувся до трійки офіцерів поряд нього.

— Хтось знає того, іншого? Отого здорованя?

Біллі Веттермор знав.

— Це Френк Ґірі, місцевий урядник контролю за тваринами. Моя племінниця допомагає йому з бродяжками. Вона казала, він порядний, хіба що трохи нарваний.

— Нарваний в якому сенсі?

— Він дуже не любить людей, які не піклуються про своїх тварин або ображають їх. Ходила чутка, ніби він добряче відгамселив одного реднека, який мучив собаку чи кішку, чи ще щось, але я б на це власними грошима не заклався. Школярські плітки ніколи не бувають вартими великої довіри.

З язика Клінта ледь не зіскочило прохання до Біллі Веттермора зателефонувати своїй племінниці, та тут же він згадав, яким малоймовірним є те, що вона досі притомна. Їхня власна жіноча популяція скоротилася до сукупної трійці: Ейнджел Фіцрой, Джінет Сорлі та Єва Блек. Жінкою, яку він сфотографував, була утримувана на ім’я Ванда Денкер, яка мала фігуру, подібну до Євчиної. Денкер лежала у відключці з вечора п’ятниці. Вони підготували її, одягнувши у форму з Євчиним ідентифікаційним номером, приколовши на червону блузу Євчину ідентифікаційну картку. Клінт почувався вдячним — і дещо ошелешеним — як команда з чотирьох офіцерів, які залишилися, докладається до того, що він робить.