Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 59)
Плетиво, яке облягало рот її подружки, ворушилося на видихах Ґейл. Одна з тонких прядок грайливо потягнулася в бік Бланш.
— Я думаю, він мене теж кохав, але…
Це було важко пояснити. Коли ти молода, мозок у тебе ще не цілком розвинений. Ти не знаєшся на чоловіках. Сумно то було. Він був одружений. Вона чекала. Вони старшали. Бланш подарувала найніжнішу частину своєї душі тому чоловіку. Він давав красиві обіцянки і не додержав жодної з них. Яка марнота.
— Це має бути найкращим з усього, що досі траплялося.
Якби навіть Ґейл не спала, ці слова Бланш прозвучали б надто тихо й нерозбірливо для її розуміння. Бланш перестала відчувати свій язик.
— Бо ми принаймні зараз усі разом, у самому кінці.
І якщо там є щось іще, десь щось ще…
Перш ніж Бланш Мак-Інтай встигла закінчити цю думку, вона відпливла.
9
Ґарт Флікінджер не здивувався, побачивши Френка.
Після того, як протягом останніх дванадцяти годин, чи й більше, він дивився «Ньюз Америка» і викурив геть усе в хаті, окрім своєї ручної ігуани (Ґіліс), його, мабуть, вже ніщо не могло б здивувати. Якби навіть сам сер Гарольд Ґіліс, цей давно померлий піонер пластичної хірургії[196], ліниво спустився сходами в кухню, щоб підсмажити собі цинамонових «поп-тартів»[197], навряд би це переважило той феномен, який Ґарт сьогодні спостерігав по телевізору.
Той шок від бійні, яка вибухнула у трейлері Трумена Мейвезера, поки Ґарт був у нужнику, став лише прологом до того, що він відтоді засвоював протягом багатьох годин, просто сидячи вдома на дивані.
Заворушення перед Білим Домом, жінка відгризає носа провіднику якогось релігійного культу, величезний 767-й Боїнг, зниклий у морі, закривавлені санітари в будинку престарілих, літні жінки, обплетені павутинням і прикуті кайданками до своїх ліжок-каталок, пожежі в Мельбурні, пожежі в Манілі, пожежі в Гонолулу. Щось дуже хуйове сталося в пустелі неподалік Ріно, де, напевне, містився якийсь секретний ядерний об’єкт; науковці доповідали про те, як крутяться лічильники Ґайґера, стрибають вгору і вниз сейсмографи, реагуючи на постійні детонації. Повсюди жінки засинали, обростаючи коконами, і повсюди їх будили дурноголові уйобки. Та чудесна репортерка з «Ньюз Америка» — Мікейла з першокласної якості носом — під вечір зникла, і замість неї там виставили якусь заїкувату практикантку з пірсингом у губі. Це нагадало Ґарту графіті, яке він бачив на стіні в якомусь чоловічому туалеті: «ГРАВІТАЦІЇ НЕ ІСНУЄ, ПРОСТО ЗЕМЛЯ СМОКЧЕ ХЕР».
Грюкіт припинився. Ґартові вистачило часу подумати, що його небажаний візитер здався, аж тут той почав рубати. Прорубувати і трощити. Двері, звільнившись від замка, стріпонулися досередини і чоловік, який уже бував тут раніше, вступив до хати з сокирою в руці. Ґарт вирішив, що цей парубок прийшов його вбити — і не відчув з цього приводу надто великого суму. Буде боляче, але, сподіваймося, не дуже довго.
Для багатьох людей пластична хірургія була чимсь анекдотичним. Не для Ґарта. Що кумедного в бажанні любити власне обличчя, власне тіло, єдину власну шкіру? Якщо ти не жорстокий чи не тупий, нічого кумедного в цьому нема. От тільки тепер в анекдот, схоже, потрапив він. Що за життя може бути тільки з половиною свого виду? Жорстоке і тупе життя. Ґарту стало ясно це відразу ж. В його офіс часто приходили вродливі жінки з фотографіями інших вродливих жінок і запитували: «Ви можете зробити мені зовнішність, як у неї?» І за багатьма тими вродливими жінками, які бажали підправити свої досконалі обличчя, манячили ниці, ніколи не задоволені уйобки. Ґарту не хотілося залишатися самому у світі ницих уйобків, бо їх тут так багато.
— Не переймайтесь церемоніями, заходьте вже. Я оце якраз передивлявся новини. Ви часом не бачили той репортаж, де одна жінка відкушує в чоловіка носа, га?
— Бачив, — сказав Френк.
— Я спец по носах і люблю складні завдання, але якщо там нема з чим працювати, то мало що можеш і зробити.
Френк став біля кута дивану, за кілька футів від Ґарта. Сокира була невеличкою, але все одно сокирою.
— Ви задумали мене вбити?
— Що? Ні. Я прийшов…
Їх обох відволікло до плаского екрану, де камера показувала, як горить крамниця мережі «Епл». Якийсь чоловік із закопченим обличчям і тліючою сумкою кольору фуксії на плечі п’яно кружляв на тротуарі перед крамницею. Раптом над входом у крамницю зірвався зі своїх кронштейнів логотип корпорації «Apple» і торохнувся на землю.
Швидка перебивка перенесла глядацьку аудиторію назад, до Джорджа Елдерсона. Обличчя в Джорджа було землистосірого кольору, а голос захриплий. Він пробув у ефірі весь цей день.
— Я щойно отримав дзвінок від мого… ох, сина. Він поїхав до мене додому перевірити, як там моя дружина. Ми з Шерон у шлюбі вже…
Ведучий опустив голову і намацував вузол своєї рожевої краватки. На краватці була кавова пляма. Гарт подумав, що це наразі найтривожніша ознака безпрецедентності даної ситуації.
— …вже сорок років. Тімоті, мій син, він… він сказав… Джордж Елдерсон почав плакати. Френк підібрав з бічного столика телевізійний пульт і вимкнув ведучого.
— У вас зараз достатньо ясний мозок, щоб розуміти, що відбувається, докторе Флікінджер? — показав Френк на люльку на бічному столику.
— Звичайно. — Ґарт відчув поштовх цікавості. — Ви справді тут не для того, щоб мене вбити?
Френк ущипнув себе за перенісся. В Ґарта склалося враження, що він спостерігає ззовні якийсь серйозний внутрішній монолог.
— Я тут, щоб попросити про послугу. Зробите — і тоді ми квити. Йдеться про мою дочку. Вона — єдине, що залишилось доброго в моєму житті. А тепер з нею сталося це. Ця Аврора. Я хочу, щоб ви поїхали і подивилися її, і…
Рот Френка відкрився й закрився кілька разів, але слова в нього на цьому скінчилися.
Думка про його власну дочку, про Кеті, зринула в голові Ґарта.
— Не треба зайвих слів, — сказав Ґарт, відкидаючи ту думку геть, дозволяючи їй, наче уривку якоїсь стрічки під жорстким вітром, пурхнути деінде.
— Йо? Справді?
Ґарт простягнув руку. Ймовірно, Френка Ґірі він цим здивував, але не здивував себе. У світі було так багато всього, чому нічим не можна було допомогти. Ґарт завжди радів, коли він міг. І цікаво ж буде подивитися на цю штуку, Аврору, зблизька.
— Звичайно. Допоможете мені піднятися, якщо ваша ласка? Френк звів його на рівні, і після кількох кроків Ґарт був у порядку. Доктор вибачився і на хвильку зник в одній з бічних кімнат. Звідти він вигулькнув з невеличким чорним портфелем і лікарським саквояжем. Вони вийшли надвір, у ніч. Дорогою до Френкового пікапа Ґарт провів рукою по гілках бузкового деревця, яке стирчало з лівого вікна заднього сидіння його мерседеса, але від коментарів утримався.
10
Лис шкандибаючи утік від вогню, яким зайнялася трава від палаючої жінки, але всередині себе він ніс інший вогонь. Той палав углибині його крижів. Це було погано, бо тепер він не міг швидко бігти, а ще відчував запах власної крові. Якщо він чує запах власної крові, то й інші створіння його також чують.
У цих лісах ще залишалося кілька гірських левів[198], і якщо якийсь із них унюшить його скривавлену спину й стегно, йому кінець. Давно він не бачив гірського лева, останній раз, ще коли його мати була повна молока і четверо з його приплоду були живими (тепер уже всі мертві, один напився поганої води, інший з’їв отруєну приманку, одна потрапила в пастку, якою їй відірвало ногу, вона тоді так скавчала й плакала, інша пропала десь уночі), а ще ж були дикі свині. Цих лис боявся дужче, ніж гірських левів. Вони втекли із загону якогось фермера й розплодилися в лісі. Спершу лис умів без проблем від них утікати і навіть трішки розважався тим, що їх піддражнював; вони були дуже неповороткими. Та зараз він навряд би зміг бігом бігти. А скоро буде нездатний навіть підтюпцем.
Ліс скінчився біля якогось металевого будинку, який тхнув людською кров’ю й людською смертю. Навкруг нього висіли жовті стрічки. Між бур’янів і на кришеному камінні перед домом були розкидані людські металеві речі. До запахів смерті домішувався якийсь інший, такий, якого він ніколи не чув раніше. Не людський запах, це точно, але
А саме — жіночий.
Придушивши свій страх перед дикими свиньми, лис вирушив геть від металевого дому, накульгуючи й подеколи падаючи на бік, хекаючи й чекаючи, що біль стишиться. Він пішов далі. Бо мусив іти. Цей запах був екзотичним, водночас гірким і солодким, манливим. Можливо, він приведе його в якесь безпечне місце. Це здавалось малоймовірним, та лис був у розпачі.
Екзотичний запах дужчав. До нього домішався інший жіночий запах, але цей був свіжіший і явно людський. Лис зупинився, щоби принюхатися до відбитку черевика Лайли в ґрунті, а потім до білого клаптя у формі босої людської підошви.