Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 47)
— Ого-го, — мовила вона, побачивши Клінта у формі його команди: майка на шлейках і труси з високими вирізами. — Якби я правила світом, усі хлопці ходили б у таких трусах.
Шеннон була шикарною і була розумною, і мала повні трюми власних проблем, і Клінт вважав, що, мабуть, вона врятувала йому життя.
Він вступив до коледжу. Це вона порадила йому вступати, а коли він вагався (заговоривши про армію), вона наполягла. Сказала:
— Не будь мугиряка, вчитися тягни свою сраку.
Так він і зробив, і вони втратили контакт, бо телефонні дзвінки надто дорогі, а листи забагато жеруть часу. Минуло років вісім чи дев’ять між його від’їздом на навчання в коледжі і їхньою новою зустріччю в Окрузі Колумбія. 2001? 2002? Він тоді приїхав у столицю на один семінар у Джорджтауні[172] і залишився там на ніч через проблеми з машиною. Лайла казала, що він може десь сходити й напитися, але йому заборонено цілувати розпачливих жінок. Може поцілувати якогось розпачливого чоловіка, якщо від цього абсолютно ніде дітися, але не більше одного.
Бар, у якому він натрапив на Шен, вирував студентами. Вона працювала офіціанткою.
— Агов, приятелю, — штовхнула вона Клінта стегном, ставши поряд з ним перед шинквасом. — Колись я знала одного парубка в общазі, дуже схожого на тебе.
Вони довго обіймалися, хитаючись із боку в бік у руках одне одного.
Вигляд вона мала втомлений, але загалом ніби була в порядку. Їм вдалося урвати хвилинку, щоб усамітнитися в кутку під блимотливою рекламою «Молсона»[173].
— Де ти обертаєшся? — спитала вона.
— У глухому закутті. Три-Окружжя. Містечко зветься Дулінг. Звідси день машиною. Доволі мальовнича місцевість.
Він показав їй фото чотиримісячного Джареда.
— Ой, яке гарне. Ну, хіба все те не було вартим цього, Клінте? Я собі теж таке хочу.
На віях Шеннон зблиснула роса. Люди навкруг них волали. Вже майже настав новий рік.
— Нумо, — торкнувся він її. — Нумо, все гаразд.
Вона скинула на нього очі, і всі ті роки стерлися, і вони немов знову були юними.
— А чи так? — запитала Шеннон. — Чи все гаразд, Клінте?
6
За плечем директорки, по той бік вікна, надвечірні тіні плямували город, де росли ряди латуку і горох оплітав зроблені з відходів деревообробки трельяжі. Говорячи, Котс тримала обома руками чашку з кавою.
Ота чашка! Клінт міг би виплеснути її на матню Дону Пітерзу, а потім врізати нею його у вухо!
Був такий час, до того, як він запізнався з Шеннон Паркс, коли він саме так би й зробив. Клінт нагадав собі, що він все ж таки батько і чоловік, лікар, людина, в якої забагато сивини у волоссі, щоб потрапляти в пастку насильства. Він збирався невдовзі скінчити свою зміну і поїхати додому, до дружини, до сина, до гарного пейзажу з басейном і заднім двором за скляними дверима. Бої за молочні коктейлі залишилися в минулому житті. Та все ж таки, загадувався він, з чого була зроблена та кавова чашка, може, з тієї твердої кераміки, яка ніколи не розбивається, навіть якщо впустити її на кахляну підлогу?
— Ви тримаєтеся доволі впевнено, — зауважила Дженіс Котс.
Пітерз погладив пальцем собі вусики.
— Директорко, я просто насолоджуюся, думаючи про те, як мій адвокат зробить мене мільйонером завдяки такому беззаконному звільненню. Думаю, куплю собі яхту. А ще, мене виховували джентльменом, тож мені не важливо, як мене зараз ганять. Отже, виганяйте мене. Чудово, але доказів у вас нема. Я притягну вас до суду.
Він поглянув на Клінта, який стояв біля дверей.
— З вами все гаразд? Я бачу, ви стоїте там і стискаєте кулаки, хочете накласти какавельку, чи що?
— Пішов нахуй, — промовив Клінт.
— Отакої? Це неввічливо, — сказав Пітерз. Усміхнений, показуючи зуби кольору штифтової кукурудзи[174].
Котс ковтнула кави зі щойно налитої чашки. Гіркий смак. Тим не менш, вона знову зробила ковток. Настрій мала оптимістичний. День видався сущий апокаліпсис, але її дочка їде додому, а сама вона нарешті здихається Дона Пітерза. Серед усіх цих фекальних куп, як нагорода, врешті-решт зблиснули кілька перлин.
— Ви справжній покидьок, але вам пощастило, що ми не можемо зараз вчинити повною мірою з вами так, як ви на це заслуговуєте.
Вона дістала з кишені жакета пластиковий пакетик. І показала його, струснувши. В пакеті лежали дві ватяні палички.
— Ось, бачите, ми таки маємо докази.
Усмішка Пітерза вицвіла, намагаючись здаватися впевненою, але поганенько.
— Це ваша сперма, Донні-бой. З водяного автомата. — Котс хильнула великий ковток паскудної кави і промокнула собі губи. — Тільки-но все вляжеться і ми
Директорка відвернулась до інтеркома і натисла кнопку виклику:
— Бланш, ти можеш нашукати свіжий пакет кави? Ця просто жахлива.
Вона почекала хвильку на відповідь, а потім знову натисла кнопку.
— Бланш? — Котс відпустила кнопку. — Мабуть, десь вийшла.
Директорка знову обернула свою увагу до Пітерза на дивані. Усмішка його вже цілком зникла. Офіцер важко дихав, проводячи язиком за губами, явно уявляючи собі потенційні наслідки тесту ДНК з речових доказів, якими йому щойно помахали перед обличчям.
— А поки що, — сказала директорка, — просто здайте свою форму і значок. — Можливо, казати вам, що в нас є проти вас докази, було помилкою з мого боку, але я не могла втриматися від такої нагоди позловтішатися. Вам це подарує кілька вільних днів, поки не стукне молоток. Можете стрибнути в свою машину і помчати в Канаду. Хтозна, може зумієте зачаїтися, житимете з опущеною головою, станете підльодним рибалкою.
— Підстава! — скочив на рівні Пітерз. — Це підстава!
Клінт більше не міг стримуватися. Він ступив уперед, вхопив коротуна за горло і потаскав його до стіни. Дон лупив Клінта по плечах і обличчю, дряпав нігтями йому щоки. Клінт душив, він відчував, як під його пальцями смикається Донів пульс, відчував, як стискається його борлак, відчував, як неймовірність, і розпач, і страх всього цього дня розтікається по його пальцях, неначе сік з грейпфрута. Навкруг його голови пурхала нетля. Потім вона поклала йому на скроню примарний поцілунок і відлетіла геть.
Клінт ввігнав кулак у м’яку торбу Пітерзового живота і вже тоді його пустив. Офіцер упав на диван і сповз униз, на підлогу, рачки. Він видавав якісь задавлені, тваринні звуки:
Двері директорки, бахнувши, розчахнулись. Тримаючи електрошокер, у кабінет вступив Тіґ Мерфі. Щоки Тіґа волого блищали, колір зійшов йому з обличчя; він сказав Клінту, що з ним усе гаразд, але не було з ним гаразд, ні з чим і ні з ким не було гаразд.
Пітер поповз від Клінта. Нетля, втративши цікавість до Клінта, тепер кружляла над повзучим чоловіком, неначе виводячи його геть.
— Ми якраз збиралися вас викликати, офіцере Мерфі.
Дженіс Котс, так і сидячи за своїм столом, балакала, ніби зовсім нічого не сталося.
— Містер Пітерз уже полишав приміщення і перечепився через складку на килимі. Допоможіть йому підвестися, якщо вас це не дуже обтяжить. Свої речі він може залишити в переодягальні.
Директорка відсалютувала Тіґу Мерфі чашкою і допила каву.
Розділ 12
1
— Тобто, офіцере, ви знаєте, що я схильна до нападів злоби, адже так?
Стоячи на поважній відстані від Вартівні, Ейнджел адресувала це риторичне запитання Ваннесі Лемплі. Джінет поряд з Ейнджел не мала ілюзій: їх чекає нелегка боротьба.
У сидячої перед пультом за пластиковим щитом Вартівні Ваннеси Лемплі небезпечно нахилились вперед її широкі плечі. Вигляд мала такий, ніби готова стрибнути просто крізь щит. Джінет здогадувалася, що, попри свою тендітну будову, Ейнджел у бійці може встругнути багато штук… але недостатньо, щоб упоратися з Лемплі.
— Фіцрой, це якась хитросрака погроза? І це серед того лайна, що відбувається сьогодні? В мене вже три утримуваних покрилися тим павутинням. У мене давно минув той час, коли я мала б пошабашити: я втомлена, як той чорт, а тобі хочеться мене випробовувати? Це погана ідея, я тобі обіцяю.
Ейнджел підняла руки:
— Ні, ні, ні, офіцере. Я просто так кажу, на вашім місці я б і сама собі не довіряла в такій, як оце тепер ситуації, окей? Мій список правопорушень сам за себе говоре, а ще є багацько такого, на чому я не впіймалась, хоча, ви ж розумієте, деталями поділитися я не можу.
Джінет торкнулася собі лоба і вивчала підлогу. Якщо в когось був для Ейнджел план вступу по звільненні на шлях міжнародної дипломатії, той хтось мусить його переробити.
— Забирайся к-херам звідси, ти, дурисвітко, — сказала Лемплі— Ось тому я й привела Джінет. На цих словах Ейнджел викинула вперед руку:
— Ну, це все міняє.
— Не глуміться.
Піднята Ейнджел рука впала їй вздовж стегна. Що було приязного в її обличчі, вивітрилося.