Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 4)
Кілька секунд не говорив ніхто. Мантпільєр дивився на Клінта. Добрі слова кружляли і шмигали в Клінтовій голові, мов пуголовки. Виловити їх було досить легко, але Клінт все ще вагався.
Позаду його пацієнта, приставлена до стіни, стояла робота Гокні, естамп, подарований Лайлою, «щоб оживити кабінет». Він збирався повісити картину в другій половині дня. Поряд з естампом стояли напіврозпаковані коробки з його медичними книжками.
Хтось мусить допомогти цьому чоловікові — вловив себе на думці молодий лікар — і це має бути зроблено в такій гарній, затишній кімнаті, як ця. Але чи мусить бути тим «хтось» Клінтон М. Норкросс, доктор медицини?
Зрештою, він жахливо важко працював, щоб стати лікарем, і ніким не було нагромаджено жодних фінансів, які б допомогли Клінту з навчанням у коледжах. Він виростав у тяжких умовах і сам сплачував за свій шлях нагору, інколи дорожче, ніж просто грошима. Щоби пробитися, він робив речі, про які ніколи не розповідав своїй дружині, й ніколи не розповість. Чи це те, заради чого він ті речі робив? Заради втішання сексуально амбітного Пола Мантпільєра?
Легенька вибачлива гримаса скривила широке обличчя Мантпільєра.
— Ох, чорт. Уторопав. Я дію не так, як годиться, авжеж?
— Ви дієте, як годиться, — відповів Клінт і на наступні півгодини відсунув геть свої сумніви. Вони розібрали проблему, роздивилися її з усіх боків, обговорили різницю між хіттю й потребою, поговорили про місіс Мантпільєр і її прозаїчні (на думку містера Мантпільєра) постільні преференції. Вони навіть відхилилися в на диво щиру подорож до найбільш раннього підліткового сексуального досвіду Мантпільєра, коли він мастурбував, використовуючи для цього пащу плюшевого крокодила свого меншого брата.
Клінт, відповідно до своїх фахових обов’язків, спитав у Мантпільєра, чи не думав він коли-небудь про завдання собі ушкоджень. (Ні.) Він поцікавився, як почувався б Мантпільєр, якби ролі були протилежними? (Той стверджував, ніби сказав би їй, щоб вона робила те, в чому має потребу.) Де Мантпільєр бачить себе через п’ять років? (Ось тут-от цей чоловік у білому плетеному жилеті й почав ридати.)
Наприкінці цього сеансу Мантпільєр сказав, що вже нетерпляче чекає наступного, а щойно він пішов, Клінт зателефонував до своєї телефонної компанії. Велів їм спрямовувати всі його дзвінки до одного психіатра в Мейлоку, найближчому з сусідніх міст. Операторка спитала в нього — протягом якого часу?
— Допоки не надійде повідомлення про снігопад у пеклі, — сказав Клінт.
Він дивився крізь вікно, як Мантпільєр виводить задом з парковки свою карамельно-червону спортивну машину і від’їжджає геть, щоб ніколи більше не бути побаченим.
Потім він зателефонував Лайлі.
— Вітаю, докторе Норкросс.
Емоція, яку він почув у її голосі, була тією, яку мають на увазі — чи мусили б мати на увазі — люди, коли кажуть: «У мене серце співає». Вона спитала, як проходить його другий день у кабінеті.
— З візитом приходив чоловік, найменш свідомий власних вад у всій Америці.
— О? Тебе відвідав мій батько? Я певна, естамп Гокні його збентежив.
Вона була меткою, його дружина, такою ж меткою, як душевною, і такою само різкою, як меткою. Лайла кохала його, але ніколи не втрачала нагоди зіпхнути його з п’єдесталу. Клінт вважав, що, мабуть, він цього потребує. Мабуть, більшість чоловіків цього потребує.
— Ха-ха, — відгукнувся Клінт. — Між іншим, послухайно: та вакансія, про яку ти казала, у в’язниці. Від кого ти про неї чула?
На секунду, чи й довше, зависла пауза, доки його дружина обдумувала підтекст цього запитання. Відповіла вона власним:
— Клінте, народилося щось таке, про що ти хотів би мені розповісти?
Клінт навіть не задумувався, що її може засмутити його рішення позбутися приватної практики на користь казенного місця. Він був певен, що її це не зачепить.
Дякувати Богу за Лайлу.
3
Щоб дістати електробритвою сиву щетину в себе під носом, Клінтові довелося так викривити обличчя, що він став схожим на Квазімодо. Білосніжна дротина стирчала в нього з лівої ніздрі. Антон міг досхочу жонглювати гантелями, але на кожного чоловіка чекає сиве волосся в носі, так само, як і те, що з’являється у вухах. Клінту вдалося збрити цю волосину.
У нього ніколи не було статурності Антона, навіть в останньому класі старшої школи[8], коли суд забезпечив йому незалежність і він почав жити сам та зайнявся бігом.
Клінт був сухорлявішим, стрункішим, з животом нерельєфним, але пласким, як у його сина Джареда. На його згадку, Пол Мантпільєр був опецькуватішим, ніж та версія себе, яку Клінт бачив цього ранку. Але все одно була схожість. Де він тепер, той Пол Мантпільєр? Чи залагодилася та його криза? Мабуть. Час лікує всі рани. Звісно, як зазначив один штукар, час також стріляє нам у п’яти.
Клінт не мав більшого прагнення, ніж нормальний чоловік, тобто здоровий, цілком свідомий і не позбавлений фантазії — потрахатися поза шлюбом. Його ситуація, на відміну від Пола Мантпільєра, не була кризою жодного роду. Він жив нормальним, як сам його розумів, життям: озирнутися на гарненьку дівчину на вулиці, інстинктивно поглянути на жінку в короткій спідничці, що вилазить з машини; майже підсвідомий сплеск хіті до якоїсь із моделей, що прикрашають
Клінт усміхнувся до себе в дзеркалі. Він чисто поголений. Він живий. Йому майже стільки ж років, як було Полу Мантпільєру в 1999-му.
Дзеркалу він проказав:
— Агов, Антоне, та пішов ти нахер.
Ця бравада була фальшивою, але принаймні він висловився. За дверима ванної Клінт почув клацання замка в спальні, звук висунутої шухляди, там гупнуло — це Лайла вкинула до шухляди кобуру з пістолетом, засунула і знову клацнула її замком. Він почув, як вона зітхнула й позіхнула.
На той випадок, якщо вона вже заснула, одягався він безгучно і, замість сісти на ліжко і взути туфлі, Клінт підхопив їх, щоб понести донизу.
Лайла озвалася:
— Усе гаразд. Я ще не сплю.
Клінт не був певен, чи це цілком так: Лайла впала на ліжко навіть не розстібнувши верхнього ґудзика своїх формених штанів. Вона навіть не заповзла під ковдри.
— Ти, певне, виснажена. Я вже йду. Все там гаразд, на Гірській?
Минулого вечора вона надіслала есемес, що на Гостинно-Гірській дорозі сталося якесь лихо…
— Відірвався причіп. «Домашні-тварини-якось-там». Якась мережа крамниць? Перекинувся набік, заблокував усю дорогу. Все засипало котячим піском і собачою їжею. Закінчилося тим, що нам довелося зсовувати його зі шляху бульдозером.
— Оце так цирк, — він нахилився, приклавшись до її щоки поцілунком. — Агов. Хочеш, почнемо бігати разом?
Ця ідея йому щойно навернулася, і він моментально їй зрадів. Неможливо припинити знеміцнення й обважніння свого тіла, але можна з цим боротися.
Лайла розплющила праве око, світло-зелене в сутінках кімнати із затуленими шторами.
— Не цього ранку.
— Звісно, не зараз, — погодився Клінт.
Він завис над нею, думаючи, що вона збирається поцілувати його навзаєм, але вона тільки побажала йому гарного дня й додала, щоб нагадав Джареду винести сміття. Око підкотилось і заплющилося. Спалах зеленого… й нема.
4
Запах у сараї стояв заледве стерпний.
Гола шкіра Євки взялася сиротами, їй довелося зробити зусилля, щоб не виблювати. Цей сморід складався з суміші горілих хімікатів, диму сухого листя й зіпсованої їжі.
Одна з нетель вгніздилася в її волоссі, заспокійливо пульсуючи впритул до Євчиного скальпу. Євка дихала якомога неглибоко і роззиралась довкола.
Цей збірний сарай слугував куховарнею наркотиків. У центрі приміщення стояла газова плита, приєднана пожовклими трубками до пари білих балонів. На верстаті під стіною — лотки, джбани з водою, відкрита коробка пакетиків «Зіплок»[11], пробірки, корки, безліч убитих сірників, мікролюлька з обпаленим сподком та раковина, від якої надвір під дверною сіткою, яку відтулила, заходячи сюди Євка, йшов шланг. На долівці — порожні пляшки та пом’яті бляшанки. Ненадійний на вигляд садовий стілець зі штампованим логотипом Дейла Ернгардта-молодшого[12]на спинці. У кутку жужмом — сіра картата сорочка.
Євка струсила задерев’янілість і принаймні трохи бруду з тієї сорочки, а потім наділа її на себе. Поли заледве прикривали їй сідниці і клуби. Зовсім донедавна ця сорочка належала комусь огидному. Пляма у формі штату Каліфорнія, яка розтеклась униз від грудей, повідомляла, що той огидний індивід полюбляв майонез.
Присівши навпочіпки біля балонів, Євка висмикнула з них пожовклі трубки. Потім відкрила крани цих балонів з пропаном на чверть дюйма кожний.
Знову опинившись надворі, опустивши за собою дверну сітку, Євка затрималася, глибоко вдихаючи свіже повітря.