Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 28)
Френк сидів за столом у своєму маленькому кабінеті. Місця у цій кімнаті, заставленій з усіх боків різного розміру клітками для тварин і шафами зі знаряддям, було мало, але він на те не зважав. Йому було достатньо.
Френк потягував з пляшки манговий сік і, дивлячись телевізор, прикладав пакет з льодом до кулака, яким він гатив у двері Ґарта Флікінджера. Почав блимати вогник на його мобільному: Ілейн. Він не був певен, яку йому вибрати тактику, і тому дозволив їй перейти на голосову пошту. Надто різко він натис на Нану, тепер він це розумів. Потенційно можна очікувати такої самої реакції у відповідь.
Тепер на заїзді того багатого лікаря стояв потрощений мерседес. Френкових відбитків пальців повно залишилося на тому бруковому камені з доріжки, яким він порозбивав вікна мерса і побив мерсів корпус, а також на контейнері з бузковим деревом, яке він на піку своєї люті всадив на заднє сидіння того безтурботного уйобка. Це саме той сорт незаперечного доказу — злочинний вандалізм — якого потребує суддя в сімейних справах (хай там як, а всі вони завжди схиляються на бік матері), щоби видати припис, за яким він зможе бачити свою дочку тільки раз на місяць, коли той уповні, і то протягом години під наглядом. Звинувачення в злочинному вандалізмі також змусить його попрощатися зі своєю роботою. Що було очевидним в ретроспективі, так це те, що Поганець Френк таки вляпався. Фактично Поганець Френк догулявся.
Але Поганець Френк не був цілком поганим, і цілком неправим не був, тому що, зважайте: тепер його дочка могла знову безпечно рисувати на заїзді. Можливо, Лагідний Френк зміг би впоратися з цим краще. А можливо, й ні. Лагідний Френк був дещо слабохарактерним.
— Я не буду —
Родак Яснолист на телеекрані оголошував своє звернення з-за довгого прямокутного столу. На столі лежала якась жінка у блідо-блакитній нічній сорочці. Її обличчя було оповите чимсь білим, що скидалося на оте фальшиве павутиння, яке продають ближче до Гелловіну. Груди її здималися й опадали.
— Що це ще за лайно? — спитав Френк у бродячої дворняги, яка наразі перебувала під його опікою. Дворняга скинула очима та й знову заснула. Звісно, це кліше, але ти не знайдеш всепогодного співбесідника, кращого за собаку. Кращого за собаку не знайдеш, і крапка. Кращих за собак просто не існує, вони найкраще дають цьому раду. Вони найкраще дають раду тобі. В дитинстві у Френка завжди були собаки. Ілейн мала на них алергію — так вона заявляла. І це ще одне, від чого він відмовився заради неї — набагато більша втрата, ніж вона бодай колись зможе зрозуміти.
Френк почухав дворнягу між вухами.
— Ми бачили, як їхні агенти зловмисно втручалися в наше водопостачання. Ми знаємо: вони використовували хімікати, щоби вплинути на найвразливішу і найдорожчу частину нашої Родини, на жінок Просвітлених, з метою спричинити хаос і страх, і сумніви. Цієї ночі вони отруїли наших сестер. Включно з моєю дружиною, моєю коханою Сюзанною. Отрута подіяла на неї й на інших наших прекрасних жінок, коли вони спали.
Голос Родака Яснолиста опустився до тютюнозалежного харчання, що звучало на диво затишно. Воно навіювало думки про старих людей, благодушних пенсіонерів, які зібралися за кухонним столом на сніданок.
Асистували апостолу ухилення від податків два молодших чоловіки, також із бородами, хоча й менш ефектними, і також виряджені в серапе. У всіх на ременях висіли кобури з пістолетами, що робило їх схожими на акторів другого плану в якомусь старому спагеті-вестерні Серджіо Леоне[123].
На стіні поза ними висів на хресті Ісус. Відео звідти було чітким, вряди-годи тільки картинку псували штрихи, що прокочувалися по екрану.
— Ви бачите цю підлість новітнього Короля Неправди? Бачите його в Білому Домі? Бачите його численних співбрехачів на нікчемних зелених папірцях, у які, як вони бажають, ми мусимо вірити, ніби вони чогось вартують. О, мої сусіди. Сусіди, сусіди. Такі лукаві і такі жорстокі, і такі облудні.
Раптом він показав свої зуби, всі разом вони зблиснули з-поміж дикої хащі його бороди:
Ось тобі й маєш, подумав Френк, Ілейн вважає, що в неї проблеми зі мною, хай би подивилась отут на цього Джері Ґарсіа[124]. Цей парубок навіжений, як казна що.
— Дешеві фокуси нащадків Пілата — не рівня силі Господа, якому ми служимо!
— Слава Богу, — промурмотів один з ополченців.
– Істинно так! Славімо Його. Так-таки-так, — сплеснув долонями містер Яснолист. — Тож, нумо, приберімо це з моєї місус.
Один з поплічників подав йому кухонні ножиці, Родак нахилився і почав акуратно чикати ту запону, що закривала обличчя його дружини. Френк нахилився вперед у своєму кріслі.
Він відчув, що наближається якесь «ого-го».
6
Коли він увійшов до спальні і побачив, що Магда лежить під простирадлом з обличчям, покритим ніби зефірним кремом, Антон впав поряд з нею на коліна, бахнув чашку зі своїм шейком на нічний столик і, уздрівши тример, — мабуть, вона знову підстригала собі брови, дивлячись у камеру айфону — відразу ж заходився різати ту маску.
Хтось це зробив із нею? Чи вона сама собі це наробила? Стався якийсь чудернацький інцидент? Якась алергічна реакція? Схибив якийсь ідіотський косметичний засіб? Це пантеличило, це лякало, Антон аж ніяк не хотів втратити свою матір.
Щойно запону було прорізано, Антон відкинув тример й утопив пальці в отвір у тому матеріалі. Він був липким, але знімався шарами, розтягуючись і відриваючись від Магдиних щік глейкими білими завитками. Її підтоптане обличчя з брижуватими зморшками навкруг очей, її дороге обличчя, що, як протягом короткої миті Антон був упевнений, вже розплавилося під цим химерним білим покровом (трохи схожим на ті феїні хустинки, що їх він бачив щодня, як вони блищать у траві на світанкових подвір’ях, коли обробляв першу пару басейнів) відкрилося неушкодженим. Шкіра трішки порожевіла і була теплою на дотик, але в іншому мати мала вигляд такий самий, як завжди.
З її горла почало долинати якесь низьке клекотіння, май-же хропіння. Неспокійними були її повіки — тремтіли від рухів очей під шкірою. Розтулялися й стулялися губи. Трішки слини стікало з кутика її рота.
— Мамо? Мамо? Ти можеш прокинутися заради мене?
Ось, ніби змогла, бо очі її розплющилися. Кров затьмарювала зіниці, плаваючи по склері. Вона кілька разів моргнула. Погляд її блукав по кімнаті.
Антон просунув руку матері під плечі й підвів її на ліжку в сидячу позицію. Клекіт в її горлі гучнішав; тепер це вже було не хропіння, а радше гарчання.
— Мамо? Може, мені викликати швидку допомогу? Викликати медиків? Хочеш, я принесу тобі склянку води?
Запитання вилітали з нього одне за одним, поспіхом. Хоча Антону вже відлягло на душі. Мати продовжувала роззиратися по спальні, схоже, приходячи до тями.
Погляд її зупинився на нічному столику: фальшива лампа Тіффані[125], напівдопита кварта енергетичного шейку, Біблія, айфон. Гарчання дедалі гучнішало. Це було так, ніби вона намагається набратися духу закричати чи заверещати. Чи може таке бути, що вона його не впізнала?
— Це мій напій, мамо, — сказав Антон, коли вона простягнула руку і вхопилася за кварту з шейком. — Ти не маєш діла до нього, ха-ха. Ти забула його зробити, недоріка.
Вона вихнула квартою, вгативши сина в скроню, пластик зустрівся з кісткою, видавши глухе «цюк». Антон завалився задом, обляпаний, відчуваючи біль і замішання. Приземлився він на коліна. Поглядом вчепився в зелену калюжку на бежевому килимі під собою. На те зелене скрапувало червоне. «Який безлад», — подумав він, якраз коли мати вгатила його квартою вдруге, цього разу згори, по тильній частині черепа. Удар викликав різкіший тріск — розтрощився тонкий пластик кварти з блендера. Антон ляпнувся обличчям у калюжу шейку, ткнувшись у щетинистий ворс бежевого килима. Він вдихав запах крові і шейку, і волокон килима, і випростав руку, щоб відповзти, але кожна його частинка, кожен чудовий м’яз стали важкими і млявими. Якийсь лев ревів ззаду і, якщо він хоче допомогти матері забратись від звіра, то мусить встати і знайти свою потилицю.
Він спробував крикнути Магді, щоб тікала, але вийшло лише якесь булькотання і його рот наповнився ворсом.
Щось важке впало йому на спину і новий біль додався до старого болю. Антон сподівався, що мати його почула, що вона вже встигла втекти.
7
В одній із кліток перетримки почала гавкати бездомна собака і двоє інших приєднались до неї. Безіменний дворняжка у нього в ногах — такий схожий на того, якого тоді був забив Фріц Мешаум — завив. Тепер він уже сидів. Френк машинально погладив його по спині, заспокоюючи. Сам очима не відриваючись від екрану. Один з молодиків при Родаку Яснолисту — не той, що подавав йому кухонні ножиці, а інший — вхопив його за плече.
— Тату? Може, тобі не варто цього робити.
Яснолист скинув його долоню.
— Бог каже: явись на світло! Сюзанно — Родачко Ясно-лист — Бог каже: явись на світло! Явись на світло!
— Явись на світло! — луною повторив чоловік, який подавав ножиці, і син Яснолиста неохоче приєднався:
— Явись на світло! Родачко Яснолист, явись на світло!