Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 2)

• Міллі Олсон, 29, офіцер, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Дон Пітерз, 35, офіцер, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Тіґ Мерфі, 45, офіцер, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Біллі Веттермор, 23, офіцер, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Скотт Х’юз, 19, офіцер, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Бланш Мак-Інтай, 65, секретарка, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Доктор Клінтон Норкросс, 48, старший офіцер-психіатр, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Джінет Сорлі, 36, утримувана № 4582511-1, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Рі Демпстер, 24, утримувана № 4602597-2, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Кітті Мак-Дейвід, 29, утримувана № 4603241-2, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Ейнджел Фіцрой, 27, утримувана № 4601959-3, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Мора Данбартон, 64, утримувана № 4028200-1, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Кейлі Ролінз, 40, утримувана № 4521131-2, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Нелл Сіґер, 37, утримувана № 4609198-1, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Сілія Фрода, 30, утримувана № 4633978-2, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Клодія «Фігура-Динаміт» Стівенсон, 38, утримувана № 4659873-1, Дулінгський виправний заклад для жінок.

• Ловелл «Малий Лов» Ґрайнер, 35, злочинець.

• Мейнард Ґрайнер, 35, злочинець.

• Мікейла Морган (у дівоцтві Котс), 26, чільна репортерка «Ньюз Америка».

• Родак Яснолист (Скотт Дейвід Вінстед-молодший), 60, старший пастор Просвітлених.

• Звичайний лис, вік — між 4 і 6 роками.

Нема різниці, чи багачка ти, чи бідна,

Чи ти розумниця, а чи тупа,

Жіноче місце в цім старому світі —

Перебувати під п’ятою чоловіка.

Вже якщо народилася ти жінкою,

Ти народилась для образ.

Ти народилась, щоб тебе топтали,

Щоб тобі брехали,

Дурили

І поводилися, наче зі сміттям.

А я кажу, що неможливо не зважати на квадрат світла!

Її попереджали. Їй було надано пояснення.

Та, попри все, вона не вгамувалася.

Євка радіє цій нетлі. Нетля сідає на її голу руку, і Євка ласкаво гладить вказівним пальцем брунатні й сіренькі брижі, якими обарвлено її крильця. «Вітаю, щастячко», — каже вона нетлі. Нетля здіймається геть. Вгору, вгору і вгору летить нетля, поки її не заковтує окраєць сонця, що заплутався серед блискучого зеленого листя за двадцять футів вгорі понад Євкою, яка зараз тут, між коренями, на землі.

Мідно-червона линва точиться з чорної западини посеред стовбура, звиваючись між лусками кори. Євка явно не довіряє цьому змієві. Вона мала вже прикрощі з ним раніше.

Її нетля і ще десять тисяч інших здіймаються з верхівки дерева тріскотливою, мишастого кольору хмарою. Цей рій котиться небом у бік кволих сосонок підлісся на протилежному кінці галяви. Євка підводиться, рушаючи слідом за нетлею. Стеблиння хрускає під її ступнями, і трава заввишки по пояс лоскоче її голу шкіру. Наблизившись до сумного лісу, звідки цінніші дерева здебільшого вже вибрано, Євка ловить перші хімічні запахи — аміаку, бензолу, гасу та ще так багато інших, десять тисяч зарубок на якомусь єдиному клаптику плоті — і лишається тієї надії, яку, сама того не усвідомлюючи, була плекала.

Павутиння порскає з-під її кроків, зблискуючи у вранішньому світлі.

Частина перша

Давній трикутник

Там, у жіночій в’язниці

Аж сімдесятеро жінок,

І я хтів би мешкати

Разом із ними.

Той давній трикутник тоді хай би бовкав

На всі береги Королівського каналу.

Розділ 1

1

Рі спитала в Джінет, чи спостерігала вона коли-небудь за квадратом світла від вікна. Джінет сказала, що ні. Рі лежала на верхній койці, а Джінет на нижній. Обидві чекали, коли відімкнуть камери до сніданку. Такий собі звичайний ранок.

Скидалося на те, що співкамерниця Джінет добре дослідила той квадрат. Рі пояснила, що він розпочав з протилежної від вікна стіни, повз донизу, вниз, униз, потім переліз через їхнього столика й нарешті опинився на підлозі. Як може бачити сама Джінет, квадрат зараз саме там, посеред підлоги, яскравий, як не знати що.

— Рі, — промовила Джінет, — я просто не маю бажання зважати на якийсь там квадрат світла.

— А я кажу, що неможливо не зважати на квадрат світла! Рі рохнула носом — так вона висловлювала своє здивування. Джінет сказала:

— Гаразд. Хай би там що воно к-херам не означало.

Її співкамерниця знову видала своє рохкання.

Нормальна людина Рі, але трохи як немовля — так її тривожить тиша. Рі замкнули за махінації з кредитом, підробку документів і зберігання наркотиків без наміру продажу. Ні в чому з цього вона не була досить вправною, що й привело її сюди.

Джінет сиділа за вбивство; одного зимового вечора 2005 року вона штрикнула в пах свого чоловіка Дейміена викруткою з жалом «метелик», а оскільки Дейміен був під кайфом, то так і залишився сидіти в кріслі, дозволивши собі стекти кров’ю. Звичайно, вона теж тоді була під кайфом.

— Я поглядала на годинник, — сказала Рі. — Відзначала час. Двадцять дві хвилини треба світлу, щоб пересунутися супроти вікна сюди, на підлогу.

— Тобі варто податися на «Гіннеса», — сказала Джінет. — Цієї ночі мені снилося, що я їм шоколадний торт з Мішель Обамою, а вона мене все дістає: «Від цього ти розтовстієш, Рі!» Але ж і сама вона їла той торт, — рохнула Рі. — Та ні, не було такого. Я це вигадала. Насправді мені снилася ота моя вчителька. Вона все казала та й казала, що я не в тій класній кімнаті, а я їй усе відповідала: ні, я в тій, що треба, класній кімнаті, і ми з нею отак сперечалися. То так дратувало, як ніщо інше. А тобі що снилося, Джінет?

— Мені…

Джінет намагалася пригадати, але не змогла. Мабуть, нові ліки таки зміцнили її сон. До цього в неї інколи траплялися кошмари про Дейміена. Зазвичай вигляд він мав такий, як наступного ранку, коли вже був мертвим, зі шкірою плямисто-синьою, немов розмокле чорнило.

Джінет якось запитала в доктора Норкросса, чи вважає він, що сновидіння пов’язані з почуттям провини. Лікар примружився на неї з отим своїм «чи-ти-це-нахер-серйозно?» виразом, який її зазвичай бісив, хоча з цим вона могла впоратися, а потім сам спитав у неї, чи у зайців, на її думку, м’якенькі вуха? Йой, окей, втямила. Та хай там як, але Джінет не сумувала за тими снами.

— Вибач, Рі. Нема чого розказувати. Якщо мені щось і снилося, було й загуло.

Десь за дверима в коридорі другого поверху Крила B стукотіли по бетону підбори: хтось із офіцерів робив останній обхід перед відкриттям дверей.

Джінет заплющила очі. Вона розбудовувала собі сновидіння. У ньому ця тюрма була руїною. Виткі рослини, що буйно обплели стіни колишніх камер, перебирав весняний вітерець. Від згризеної часом стелі лишилася хіба що половина, тільки якийсь виступ стирчав. Кілька крихітних ящірок бігали по купі іржавих уламків. У повітрі танцювали метелики. Все, що лишилося від камери, присмачували щедрі запахи землі й листя. Боббі, який стояв поряд із нею в стінному проломі, вражено зазирав досередини. Його мама була археологом. Вона й відкрила це місце.

— Як гадаєш, можна брати участь в ігровому шоу, якщо в тебе судимість?

Видіння розсипалося. Джінет пхикнула. Авжеж, гарний був сон, поки тривав. На пігулках життя безперечно краще. Так вона може знаходити собі спокійні, приємні місцини. Треба віддати лікарю належне: хімія поліпшує життя. Джінет знову розплющила очі.