Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 149)
Частина третя
На ранок
Бо не вмерло дівча, але спить.
1
Протягом кількох тижнів після того, як попрокидалися жінки, світ здавався дещо схожим на гнітючу, придбану на розпродажі настільну гру: не вистачало деталей, не конче важливих деталей, але таких, які хотілося б мати. Принаймні відчувалося, що певні картки, які допомогли б тобі виграти, просто відсутні.
Журба була присутня всюди, неначе якесь каліцтво. І що було робити тим, хто втратив дружину, чи дочку, чи чоловіка? Хто не був схожим на Террі Кумса — а деякі були — ті змирилися із втратами і продовжували грати далі в цю гру.
Падж Мароне, бармен і хазяїн «Рипливого Колеса», втратив частину себе і навчився з цим жити. Великий палець у нього на правій руці тепер закінчувався під кісточкою. Забрало трохи часу позбутися звички тягнутися до пивних кранів цією рукою, але він з цим упорався. Потім Падж отримав пропозицію на свою будівлю від одного парубка, який хотів відкрити френчайз «Ті-Джі-Ай Фрайдіз»[377]. Падж сказав собі, що все одно його «Колесо» так і не оклигало після Аврори, а постійна зарплата — непогана річ.
За деякими людьми — Дон Пітерз, як приклад, — взагалі не сумували. Про них майже геть-чисто забули, неначе вони взагалі ніколи не існували. Руїну садиби Пітерзів було продано з аукціону.
Небагате майно Джонні Лі Кронського упакували в мішки і вивезли зі сміттям, але його похмура квартира досі ніким не зайнята.
Полишаючи того, останнього дня Аврори дім Фріца Меша-ума, Ван покинула двері прочиненими, і після того, як він пролежав мертвим ще день чи два, до хати залізли індикові грифи[378] і частувалися безплатною гостиною. Менші птахи залітали, щоби для вистилання гнізд поживитися кошлатим рудим волоссям з Фріцевої бороди. Врешті-решт труп витяг надвір якийсь підприємливий ведмідь. З часом скелет Фріца дочиста відполірували комахи, а сонце його ідеально вибілило. Природа його спожила і, як для неї властиво, створила дещо гарне: кістяну скульптуру.
Коли Магда Дубчек дізналася, що трапилося з Антоном — більшу частину історії розповіла кров на килимі в її спальні — вона гірко засмутилася, що проголосувала тоді за повернення.
— Яку помилку я зробила, — повторювала вона собі незліченну кількість разів над незліченними чарками рому з колою.
Для Магди її Антон був не деталлю, не двома й не трьома деталями; він був для неї всією грою.
Бланш Мак-Інтай намагалася залучити Магду до волонтерства — так багато було дітей, які втратили когось із батьків і потребували допомоги — а також запрошувала її приєднатися до книжкового клубу, але Магда не зацікавилася.
— Для мене тут нема геппі-енду, — сказала вона.
Довгими безсонними ночами вона пила й дивилася
2
Натомість для Бланш геппі-енд тут
Вона прокинулася на підлозі в квартирі Дороті, де була заснула кілька днів тому, і знімала з себе рештки свого зотлілого кокона. Подружки її теж були тут, приходили до тями, звільняючись від покровів. Але було й дещо інше: Енді Джонс! Немовля лежало не на руках у Бланш, як це було, коли вона входила в Дерево. Воно спало в грубій, сплетеній із гілок колисці, що стояла поруч на підлозі.
— Свята срака! — вигукнула Дороті. — Наше дитя! Ого-го! Бланш сприйняла це як знак. Дитячий садок імені Тіффані Джонс побудували на місці будинку, який згорів під час Аврори. Проект було профінансовано з пенсійного фонду самої Бланш, а також її нового бойфренда (котрий, у випадку Віллі Берка, без відсотків накопичувався під пошивкою його пожовклого матраца з 1973 року) і внесків міської громади.
Відразу по Аврорі значно більше, ніж до того, людей схилялося до благодійності. Особливу щедрість, попри власні труднощі, виявляла родина Норкроссів. На надвірній вивісці під іменем Тіффані було зображення сплетеної з гілочок колиски.
Бланш з її штатом приймала будь-яку дитину віком від місяця до чотирьох років, незалежно від спроможності батьків (чи батька) платити. Після Аврори саме такі маленькі громадські ініціативи, як дитсадок Бланш, фінансовані та обслуговувані здебільшого чоловіками, започаткували рух, який привів до заснування універсальної програми догляду за дітьми. Схоже, чимало чоловіків розуміли, що потрібно відновити баланс.
Зрештою, попередження вони вже отримали.
Раз чи два Бланш згадувала про роман, для обговорення якого вони зібрались того останнього вечора перед тим, як усе перевернулося: історію дівчини, чия брехня змінила багато життів. Бланш часто думала про каяття, що тяжким ярмом позначилося на житті тієї дівчини. Бланш не вважала, що сама вона заборгувала бодай якесь таке каяття. Вона порядна особа, завжди була порядною особою, трудящою людиною і добрим другом. Вона завжди була доброю до утримуваних у в’язниці. Дитсадок — не спокута. Це порядність. Це ж природно, очевидно і необхідно. Якщо з настільної гри загубилися якісь деталі, інколи — ба, навіть часто — є можливість зробити нові.
Бланш познайомилася з Біллі, коли він з’явився в дверях дитсадка, де ще тривав завершальний ремонт, з пачкою п’ятдесятидоларових банкнот.
— Що це ще таке? — запитала вона.
— Мій внесок, — сказав він.
Тільки вийшло не так. Самих грошей не було достатньо. Якщо він хотів зробити внесок, то мусив
— Діти так багато серуть, — зауважив Віллі одного вечора Бланш, коли вони вже певний час зустрічались.
Вона стояла біля свого «Пріуса», чекаючи доки він затягне два туго набитих прозорих мішки закаляних памперсів у кузов свого пікапа. Їх виперуть у пральні «Маля» в Мейлоку. Бланш не збиралась заповнювати звалище використаними памперсами. Віллі схуд і купив собі нові шлейки. Бланш і раніше думала, що він милий, але тепер, з акуратно підстриженою бородою (і тими його страшними бровами), він став абсолютним красенем.
— Якщо ти помреш на мені, — сказала Бланш, — ми придумаємо тобі веселий некролог: «Віллі Берк помер, коли робив улюблену справу. Тягнув через парковку захезані підгузки».
Вона послала йому повітряний поцілунок.
3
Джаред Норкросс працював волонтером у дитсадку Тіффані Джонс влітку і почасти потім, вже навчаючись у випускному класі старшої школи. Йому подобалося допомагати.
Діти були немовби трохи недоумкуватими — вони будували замки з грязі і лизали стіни, і качалися в калюжах; це траплялося лише коли вони почувалися щасливими — але його, як і багатьох до нього, безмежно причаровувало те, як легко хлопчики й дівчатка граються разом. То що ж змінюється потім? Чому вони раптом розпадаються на значною мірою окремішні ігрові групи, майже відразу по тому, як починається організоване навчання? Річ у хімічних процесах? Генетиці? Джаред із цим не погоджувався. Люди складніші: вони мають кореневі системи, і їхні кореневі системи мають свої кореневі системи. Йому невиразно уявлялося, що в коледжі він може зацікавитися вивченням дитячої поведінки і, зрештою, стати психіатром, як його батько.
Ці думки втішали Джареда і розважали його, коли він цього потребував, а така потреба в цей період його життя була майже постійною. Шлюб його батьків руйнувався, а Мері зустрічалась зі старшим кузеном Моллі Ренсом, зіркою команди з лакросу[381] старшої школи в сусідньому окрузі. Якось він був побачив їх разом, Мері і її хлопця. Вони сиділи за надвірним столиком біля салону морозива й годували одне одного своїми порціями. Жахливішим було б побачити тільки, як вони займаються сексом.
Одного разу, коли він виходив із дому, його підстерегла Моллі.
— Що відбувається, чуваче? Прийдуть Мері з Джефом. Хочеш потусуватися з нами?
У дівчиська тепер були брекети, й здавалося, ніби вона підросла ледь не на цілих сім футів. Скоро ті хлопці, які не хотіли гратися з нею після школи, будуть за нею уганятися з надією на поцілунок.
— Якби ж то я міг, — сказав Джаред.
— То чому ти не можеш? — спитала Моллі.
— Розбите серце, — сказав Джаред і підморгнув. — Я знаю, Моллі, ти ніколи не покохаєш мене.
— Ох, я тебе благаю, — закотила вона очі.
Інколи ноги Джареда несли його повз той порожній будинок, де він переховував Мері, Моллі і маму. «Ми з Мері були такою ласкавою командою», — думав він… але вона твердо відсунула все те в минуле.
— Зараз просто абсолютно інакший світ, розумієш? — сказала йому Мері так, наче це якось втішало чи взагалі бодай щось пояснювало.
Джаред подумав, що вона не уявляє, що втрачає, але вирішив — пригнічено — що не втрачає, либонь, нічого.
4
Кокони, як виявилося, можуть плавати.
Три пасажирки того рейсу, що розбився в Атлантичному океані, прокинулись у своєму павутинні на кам’янистому пляжі в Новій Шотландії. Їхні кокони були мокрими, але жінки всередині них сухими. Вони пройшли до порожньої рятувальної станції і подзвонили в довідкову службу попрохати допомоги.
Ця новина загубилася на останніх сторінках газет і інтернет-сайтів, якщо взагалі була опублікована. В тіні капітального дива того року такі дрібні дива привертали до себе слабеньку цікавість.
5
Знайти свого чоловіка мертвим у заповненому вихлопними газами гаражі — жахливий спосіб повернення додому.