Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 133)

Клінт себе застеріг проти тієї ейфорії, яку відчував, але це не вгамувало приємного бриніння в кінцівках. Його зараз або відгороджує від самого себе, або повертає до себе. Він не знав, що саме. Він знав інше: молочний коктейль належить йому, і Ґірі його в нього не забере. Те, що Ґірі не мав рації, майже не мало значення.

Аврора не вірус, це чари, а Євка Блек не подібна до жодної жінки — жодної людини — яка бодай колись існувала. Неможливо виправити молотом те, що поза людським розумінням, а Френк Ґірі і Террі Кумс, і інші чоловіки під в’язницею вважають, що можуть таке зробити. Тут потрібні інші підходи. Це було очевидним для Клінта і мусило б бути очевидним для них, але з якихось причин таким не є, і тому він мусить використовувати власний молот, щоби відбити їхній.

«Це вони почали!» Який дитячий аргумент! І який правдивий!

Велосипед цієї логіки їздив довкола на іржавих рипучих колесах. Клінт кілька разів ударив м’яку стіну, шкодуючи, що там, під його кулаком, не було якогось чоловіка. Він подумав про піротерапію: зцілення лихоманкою. Якийсь час це був найпрогресивніший метод лікування, хоча зараження пацієнтів малярією — жахливо жорстокий спосіб лікарювання[366]. Інколи це їх рятувало, а інколи це їх добивало. А Євка, вона піротерапевтка чи піротерапія? Чи, може, вона одночасно і лікар, і ліки?

Чи, наказавши Біллі Веттермору зробити постріл у ногу виборному Берту Міллеру, він особисто виписав першу дозу?

11

Почулися чиїсь кроки, хтось ішов сюди від спортзалу. Ейнджел лише щойно вийшла з покинутої Вартівні з комплектом ключів від камер. Вона стискала їх у правій руці, найдовший ключ стирчав між кісточками її вказівного і середнього пальців. Якось на парковці в Огайо вона була врізала одного п’яненького старого ковбоя загостреним ключем у вухо. Це не вбило того ковбоя, але радості він з того мав мало. Ейнджел, добра душа, забрала його гаманець, дешеву обручку, лотерейні скретч-картки і ремінь зі срібною пряжкою; вона дозволила йому залишити собі життя.

Лікар Норкросс пройшов повз засклену стіну Вартівні, не зупиняючись. Ейнджел зважувала, чи не піти їй слідом та й увігнати ключа в шию цьому слизькому шептуну. Їй подобалася така ідея. На жаль, вона дала Євці обіцянку нікого не вбивати до настання світла дня, а Ейнджел уже глибоко побоювалася заїдатися з тією відьмою.

Вона дозволила лікарю піти далі.

Ейнджел вирушила до Крила С, до тієї камери, що була домом Мори й Кейлі. Фігура, яка явно належала Морі, коротка й опецькувата, лежала на краю нижньої койки, де хтось її поклав після того, як вона зробила люлі-гулі у Крилі А. Кейлі лежала в глибині койки. Ейнджел було невтямки, що мала на увазі Євка, коли сказала «їхні душі мертві», але це спонукало її до обережності.

Вона прорвала кінчиком ключа оболонку, що покривала обличчя Мори. Матеріал розійшовся зі звуком «дррр», і вигулькнуло Морине пухке червонощоке обличчя. Воно могло б слугувати моделлю для картинки на коробці якогось простацького бренду, що продається в загумінкових крамничках, — «Кукурудзяні хлібці Мами Мори» або «Заспокійливий сироп Данбартон». Ейнджел вискочила в коридор, готова тікати, якщо Мора кинеться на неї.

Жінка на койці повільно сіла.

— Моро?

Мора заморгала. Вона задивилася на Ейнджел. Очі в неї були — суцільні зіниці. Вона звільнила від кокона праву руку, потім ліву, потім склала руки разом у себе в складках пелени.

Коли Мора просиділа таким чином уже з пару хвилин, Ейнджел наважилася знову прослизнути до камери.

— Я не просто тебе покалічу, Мо-Мо, якщо ти попреш на мене. Я тебе вб’ю.

Жінка сиділа спокійно, її чорні очі втупилися в стіну.

Ейнджел розпорола ключем павутиння, що покривало обличчя Кейлі. Так само притьмом, як перед цим, вона вискочила з камери в коридор.

Повторився той самий процес: дивлячись цілковито чорними очима, Кейлі стягнула донизу верхню половину свого кокона, наче плаття. Дві жінки сиділи плечем до плеча, обривки павутиння висіли в їхньому волоссі, на підборіддях, на шиях. Вони скидалися на примар з якоїсь ярмаркової кімнати жахів.

— З вами, дівчата, все гаразд? — запитала Ейнджел.

Вони не відповіли. Не схоже було, що вони дихають.

— Ви знаєте, що, всі думають, ви мусили б робити? — спитала Ейнджел, тепер менш нервуючись, але допитлива.

Вони не сказали нічого. Жодної реакції жодного роду не ворухнулося в їхніх чорних очах. Слабенький дух розкопаної сирої землі линув від двох жінок. Ейнджел подумала (і шкодувала, що про це подумала): «Отак потіють мертві».

— Окей. Добре.

Вони або щось робитимуть, або не робитимуть.

— На цьому я вас, дівчата, залишу.

Вона подумала, чи не додати чогось підбадьорливого, типу «ану завдайте їм», але вирішила цього не робити.

Ейнджел пішла у деревообробну майстерню і відімкнула інструменталку. Маленький ручний дриль вона засунула собі за пояс, долото — в одну шкарпетку, а викрутку — в іншу. Вона й на крихту не почувалася сонною.

12

Прядиво розкручувалося і спліталося на Джінет, розщеплювалося, падало і здіймалося, ховаючи її обличчя. Клінт укляк поряд з нею на колінах з бажанням взяти її за руку, але не наважуючись.

— Ти була гарною людиною, — сказав він їй. — Твій син любив тебе.

— Вона і є гарною людиною. І її син досі її любить. Вона не мертва, вона тільки спить.

Клінт підійшов до ґрат Євчиної камери.

— Це ви так кажете, Євко.

Вона сиділа в себе на ліжку.

— Ви маєте такий вигляд, наче у вас приплив нових сил, Клінте.

Її постава — трохи похилена голова, блискуче чорне волосся спадає вздовж щоки — видавала сум.

— Ви все ще можете мене віддати. Але так не буде довго.

— Ні, — сказав він.

— Ну й голос у того чоловіка, якого ви загадали підстрелити Веттермору! Я його тут навіть чую.

Тон у неї був не піддрочливим. Він був задумливим.

— Людям не подобається, коли їх підстрелюють. Це боляче. Можливо, ви цього не знали.

— Увечері було зруйновано муніципальну будівлю. Ті, хто це зробив, перевели провину на вас. Шериф Кумс усе покинув і поїхав геть. Френк Ґірі поведе своїх людей вранці. Щонебудь із цього є для вас сюрпризом, Клінте?

Він не здивувався нічому.

— Ви вельми добре вмієте досягати того, чого бажаєте, Євко. Хоча вітати вас із цим я не збираюсь.

— Подумайте тепер про Лайлу й інших у світі по той бік Дерева. Прошу, повірте мені, їм там добре живеться. Вони розбудовують дещо нове, дещо гарне. І там з’являться чоловіки. Кращі чоловіки, змалку виховані жінками в жіночому суспільстві, чоловіки, яких навчатимуть пізнавати себе і пізнавати їхній світ.

Клінт сказав:

– Їхня природна сутність виявить себе з часом. Їхня самцевість. Один підніме кулак проти іншого. Повірте мені, Євко. Ви дивитися на людину, яка знає.

— Дійсно так, — погодилася Євка. — Але така агресія не сексуальна за природою, вона людська за своєю природою. Якщо ви маєте сумніви щодо агресивної потуги жінок, спитайте у своєї офіцерки Лемплі.

— Вона вже спить зараз десь, — сказав Клінт.

Євка усміхнулась, немов вона щось про це знала.

— Я не така дурненька, аби обіцяти вам, що жінки по той бік Дерева створять утопію. Те, що вони отримуватимуть, — це кращий старт і добрі шанси на кращий кінець. Ви стоїте поперек дороги цьому шансу. Ви, і тільки ви, з усіх чоловіків на землі. Я хочу, щоб ви це знали. Якщо ви дасте мені померти, ті жінки звільняться для життя за їхнім власним вибором.

— За вашим вибором, Євко.

Його власний голос вчувався йому перегорілим.

Істота по той бік дверей камери вибивала кінчиками пальців якийсь ритм по рамі ліжка.

— Лінні Марс була в шерифській управі, коли її зруйнувало вибухом. Вона пішла назавжди. Вона не отримала вибору.

— Ви в неї його забрали, — сказав Клінт.

— Ми можемо так продовжувати безкінечно. Він сказав, вона сказала. Найстаріша історія у всесвіті. Йдіть, бийтеся у своїй війні, Клінте. Це те, що чоловіки знають, як робити. Зробіть так, щоб я побачила наступний захід сонця, якщо зможете.

Розділ 13

1

Коли над лісом поза Дулінгським виправним закладом визирнув краєчок сонця, на Західно-Лавінській, впритул один до одного, з брязканням завелася колона бульдозерів. Усі три «Катерпілари», два Д-9 і один великий Д-11[367]. Штурмовий загін складався з вісімнадцяти чоловіків. П’ятнадцятеро з них рухалися разом з бульдозерами на передню браму, троє просувалися кругом до задньої частини тюремної огорожі. (Виборного Міллера вони залишили на блокпості з флакончиком «Вікодину» і перев’язаною ногою, покладеною на туристський стілець.)

Дванадцятьох у передовій групі — його брудна дюжина[368] — він розбив на три квартети. Кожний квартет, у жилетах і масках, никався позаду бульдозера, використовуючи його як прикриття. Вікна й радіатори ’дозерів було нашвидкуруч затулено сталевими листами.

Перший у колоні вів відставний поліціянт Джек Албертсон, тренер Джей Т. Вітсток вів другий, а колишній боксер «Золотих рукавичок» Карсон Стразерс вів третій. Френк ішов з бульдозером Албертсона.

Лісом рухалися: поліціянт Елмор Перл, мисливець на оленів Дрю Т. Баррі (його офіс тепер став руїною) та Дон Пітерз.

2