Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 128)
— Спокійніше, Френку, — промовив Террі м’яко, але коли він знову повернувся до Клінта з Біллі, щоки в нього палали. — Але ж його правда, вона згодовує, а ви те ковтаєте. Сліпо всьому вірите, так би мовити.
— Ви не розумієте, — сказав Клінт. Голос у нього був стомлений. — Вона зовсім не жінка, принаймні не в тому сенсі, як розуміємо це ми. Я не думаю, що вона взагалі людина. Вона має певні здібності. Вона може закликати пацюків, це я знаю напевне. Вони роблять все, що вона захоче. Таким чином вона отримала й Гіксів телефон. Всі ті нетлі, яких люди бачать у місті, також мають якийсь стосунок до неї, і вона багато знає. Знає таке, чого не мусила б знати.
— Ви кажете, що вона якась чародійка? — запитав Террі.
Він витяг фляжку і зробив ковток. Либонь, не найкращий спосіб вести переговори, але йому було щось потрібне, і то саме зараз.
— Нумо, Клінте. Далі ви будете розказувати, що вона може ходити по воді.
Френк подумав про те полум’я, що завертілося в його вітальні, а потім вибухнуло нетлями; і той телефонний дзвінок, коли Євка Блек казала, що бачила, як він захищає Нану. Він напружив складені на грудях руки, задавлюючи свій гнів. Яке має значення, хто така ця Єва Блек? Значення має те, що сталося, що триває
— Розплющ очі, синку, — мовив Віллі. — Подивися, що сталося зі світом за останній тиждень. Усі жінки сплять у коконах, а ти вчепився за ідею, що ця жінка, Блек, може бути чимось надприродним? Вам, хлопці, варто попуститися. Варто покинути сувати пальці, куди не слід, і дозволити цій темі розігруватися так, як каже док, — ця жінка того хоче.
Оскільки жодної адекватної відповіді Террі придумати не зміг, він зробив черговий ковток. Побачив, як дивиться на нього Клінт, і зробив третій, просто на зло цьому мудаку. Хто він такий, щоб судити? Ховається за тюремними стінами, коли Террі намагається тримати вкупі решту світу.
— Вона просила лише ще кілька днів, — сказав Клінт. — І це те, що я хочу, щоб ви їй подарували.
Він учепився власними очима в очі Террі.
— Вона очікує кровопролиття і ясно дала це зрозуміти. Бо вважає, що це єдиний відомий чоловікам спосіб, яким вони можуть розв’язувати свої проблеми. Тож не подаруймо їй того, чого вона очікує. Відступімося. Покладемо на це сімдесят дві години. Тоді можемо знов повернутися до цієї ситуації.
— Справді? І що, ви гадаєте, зміниться?
Алкоголь ще не встиг оволодіти мозком Террі, бо тількино туди завітав, тож Террі думав, ледь не молив: «Дайте мені таку відповідь, в яку я зможу повірити».
Але Клінт лише похитав головою:
— Я не знаю. Вона каже, що не все цілком в її руках. Але сімдесят дві години без стрільби були б правильним кроком, цього я певний. А, і ще вона каже, що ті жінки мусять проголосувати.
Террі мало не сміявся.
— Як же це, к-херам, сплячі жінки таке зроблять?
— Я не знаю, — сказав Клінт.
«Він тягне час, — подумав Френк. — Патякає першу-ліпшу вигадку, що приходить в його дурисвітську голову. Авжеж, ти ж іще достатньо тверезий, щоб це зрозуміти, чи не так, Террі?»
— Мені треба це обдумати, — сказав Террі.
— Гаразд, але вам треба думати ясно, тому зробіть ласку — вилийте решту того, що у фляжці, на землю.
Його очі переметнулись на Френка, і це були холодні очі того хлопця-сироти, який бився за молочний коктейль.
— Френк тут думає, що він рішення, але я думаю, що він проблема. Я думаю, вона знала, що тут буде парубок, такий, як він. Я думаю, вона знає, що такий завжди є.
Френк стрибнув уперед, простягнув руки крізь паркан, ухопив Норкросса за горло і давив, доки його очі спершу вибалушилися, потім випали і повисли в нього на щоках… але тільки подумки. Він чекав.
Террі розважував, потім він плюнув на землю.
— Пішов ти нахер, Клінте. Ти несправжній доктор.
А коли він підняв фляжку і зробив наступний, довгий, демонстративний ковток, у Френка все заграло в душі. Завтра чинний шериф Кумс буде налиганий. І тоді він, Френк, візьме все в свої руки. Не буде ніяких сімдесяти двох годин, і йому байдуже, чи Єва Блек — чародійка, чи казкова принцеса, чи Червона Королева з Країни Див[354]. Все, що йому собі потрібно знати про Єву Блек, було в тій єдиній короткій телефонній розмові.
Саме це Френк і мав намір зробити. Якщо це поверне жінок? Щасливий фінал. Якщо ні? Помста за те, що забрала єдину важливу людину в його житті. Так чи інак? Проблему залагоджено.
7
Якраз коли Ван Лемплі дійшла до свого захололого МВХ — без жодної думки, що робити далі — повз неї гунув якийсь хлопець на велосипеді отого типу, що з високо задраними ручками керма. Він мчав з достатньою швидкістю, щоб йому здувало волосся назад із чола, а на його обличчі закляк вираз невимовного жаху. Причиною цього могла бути будь-яка з тих десятків ситуацій, на які був багатий сьогоднішній світ, але Ван не сумнівалася, що саме підпалило такий вогонь під цим хлопцем. Це була не інтуїція; це була тверда, як скеля, впевненість.
— Хлопче! — гукнула вона. — Хлопче, де вони?
Кент Дейлі не звернув на неї уваги, тільки ще швидше закрутив педалі. Він думав про ту стару бездомну жінку, з якої вони збиткувалися. Не варто було їм того робити. Це Бог їм відплачує.
8
Хоча Мейнард Ґрайнер покинув храм науки ще у восьмому класі (і той храм був вельми радий його відходу), він добре розумівся на техніці; коли молодший брат подав йому базуку і один снаряд, Мей повівся з ними так, наче робив це все своє життя. Він оглянув споряджену вибухівкою головку снаряду, дріт, який ішов збоку, і хвостові крильця. Тоді гмикнув, кивнув і приставив крильця снаряда до канавок всередині труби. Той сковзнув, як намащений. Він показав на важіль над спусковим гачком і під чорним інвентарним шильдиком з чорного пластику.
— Відтягни назад цю штуку. Треба його замкнути.
Зробивши це, Лов почув «клац».
– І це все, брате?
— Мусить бути, якщо Фріц вставив нову батарейку. Я думаю, тут ’лектричний заряд запускає ракету.
— Якщо не вставив, я туди повернуся й на шмаття його порву, — сказав Лов.
Очі у нього сяяли, коли він постав перед вітринним вікном Дрю Т. Баррі і поклав собі на плече базуку в найкращому стилі фільму про війну.
— Відійди вбік, братику!
Батарейка в спусковому приладі виявилася цілком придатною. Пролунало нутряне «вжух». Вихлоп стрелив з труби. Вітринна шибка вилетіла надвір, і не встигли брати видихнути, як фасад шерифської управи вибухнув. Шматки цегли пісочного кольору і осколки скла зливою посипалися на вулицю.
—
— Бачив, — відповів Лов.
Десь в глибині понівеченої управи волала тривожна сирена. Збігалися подивитися чоловіки. Фасад будівлі тепер став проваленою пащею з обламаними зубами. Всередині було видно полум’я і папери, що там літали, як ті обпечені птахи.
— Заряджай ще.
Мей вставив крильця другого снаряда і міцно його зафіксував.
— Готово!
Мей аж стрибав від збудження. Це було навіть веселіше, ніж того разу, коли вони вкинули динаміт до акваріума з фореллю у «Перехресті» в Тупело[355].
— У діру, вогонь! — гукнув Ловелл і потяг спуск базуки.
Снаряд полетів через вулицю на хвості з диму. Люди, які підійшли пороззявлятися, це побачили і котрісь кинулися навтьоки, котрісь попадали ницьма. Другий вибух рвонув усередині будівлі. Кокон Лінні пережив перший снаряд, але не другий. Нетлі спурхнули звідти, де вона щойно була, і зайнялися полум’ям.
– І мені дай спробувати! — Мей простягнув руки до базуки.
— Ні, нам треба забиратися звідси, — сказав Ловелл, — Але в тебе ще буде шанс, братику. Я тобі це обіцяю.
— Коли? Де?
— Під тюрмою.
9
Ван Лемплі стояла біля свого квадроцикла приголомшена. Вона побачила перший інверсійний слід, який перетнув Головну вулицю, і ще до вибуху зрозуміла, що воно таке. Ті сучі діти брати Ґрайнери отримали РПГ чи щось подібне від Фріца Мешаума. А коли розсіявся дим від другого вибуху, вона побачила, як язики полум’я лизькають з провалів, що до цього були вікнами. Одні з потрійних дверей лежали на вулиці, скручені у штопор з хромованої сталі. Інших взагалі ніде не було видно.
«Горе тому, хто там був усередині», — подумала вона.
До неї, хитаючись і спотикаючись, підійшов Ред Платт, один з продавців у дулінгській філії «KIA». Кров заливала правий бік його обличчя, а нижня губа тепер здавалася не цілком при її місці… хоча важко було сказати з усією цією кров’ю.
— Що це було? — крикнув Ред надтріснутим голосом. Скалки скла блищали в його поріділому волоссі. —
— Робота двох розгуляних хуїв, яким треба швабри вставити в дупи, поки вони ще комусь не вчинили шкоди, — сказала Ван. — Треба, щоб тебе хтось підлатав, Реде.
Вона пішла до заправки «Шелл», уперше за кілька днів почуваючись як слід. Вона розуміла, що це ненадовго, але поки воно триває, вона мала намір діяти на адреналіні. Заправка була відкрита, але без обслуги. Ван знайшла в гаражному боксі десятигалонову каністру, наповнила її з колонки і залишила на стійці біля каси двадцятку. Цей світ може наближатися до кінця, але її було виховано так, щоб сплачувала свої рахунки.