Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 127)
— Краще тобі заткнутися, молодику, — сказав він. — З тобою все буде гаразд, якщо поводитимешся пристойно.
Він загнав Кента, який ішов розкарякою, до великої передньої кімнати, заповненої столами і плакатами, що розказували, як правильна страхова політика може врятувати твою родину від життя в злиднях. На вікні, що дивилося на безлюдний діловий квартал, золотими видовженими літерами було дзеркально написано ім’я «ДРЮ Т. БАРРІ». Крізь вікно Лов побачив якусь жінку, що повільно сунула тротуаром вздовж протилежного боку вулиці. Нема на що дивитися: дебела, лесбі-стрижка. Але побачити хоч якусь жінку сьогодні вже рідкість. Вона кинула погляд на офіс Баррі, але без світла всередині не могла побачити нічого, крім віддзеркалення вуличних ліхтарів, які щойно загорілися. Жінка піднялася по сходах коп-контори і смикнула двері. «Замкнуто, ну хіба це вам не приклад роботи містечкової поліції?» — подумав Лов. Замикати передні двері після того, як вкрали зброю. Тепер та жінка пробувала інтерком.
— Містере, — заскиглив Кент. — Я хочу додому. Можете забрати мій велик, якщо хочете.
— Ми можемо забрати все, що хочемо, ти, підарський малий довбодятел, — сказав Мейнард.
Мей викрутив хлопцеві зап’ясток, аж той завив.
— Яке слово із «заткнись нахер» тобі незрозуміле? Братику, сходи, принеси містера Базукі. І снаряди.
Мей пішов. Лов повернувся до хлопця:
— Картка з твого гаманця каже, що тебе звуть Кент Дейлі і ти живеш на Ялівцевій вулиці, 15. Це так?
— Так, сер, — відповів хлопець, розмазуючи сподом долоні шмарклю собі з носа по щоці. — Кент Дейлі, і я не хочу ніяких неприємностей. Я хочу додому.
— Ти втрапив у справжню халепу, Кенте. Мій брат — жахливий збоченець. Він нічого не любить дужче за руйнування людської істоти. Що ти такого зробив, що тобі так не пощастило, як сам думаєш?
Кент, швидко моргаючи, облизнув губи. Відкрив було рота, та й закрив.
— Щось таки наробив, — засміявся Лов; вина була геть кумедною. — Хто вдома?
— Мої тато і мама, тільки мама, знаєте…
— Прилягла ненадовго здрімнути? Чи надовго, еге ж?
— Так, сер.
— Але з твоїм батьком усе гаразд?
— Так, сер.
— Ти х’тів би, аби я поїхав у дім № 15 на Ялівцевій вулиці і відстрелив нахер голову твоєму батькові?
— Ні, сер, — прошепотів Кент. Сльози котилися по його блідих щоках.
— Атож, ти б не хотів, але я зроблю це, якщо ти не зробиш те, що я тобі скажу. Ти зробиш те, що я тобі скажу?
— Так, сер, — тепер навіть не шепіт, а тільки якийсь легіт з губ хлопця.
— Скільки тобі років, Кенте?
— С-с-сімнадцять.
— Господи, вже майже дорослий, щоб голосувати, а нюняє, як та дитина. Зараз же припини.
Кент доклав до цього всіх сил.
— Великом отим їздиш швидко, чи як?
— Гадаю, так. Торік я виграв сороковку Три-Окружжя.
Малому Лову однаково було, що сороковка, що скоромовка.
— Ти знаєш, де шосе 31 стрічається із Західно-Лавінською дорогою? Оту дорогу, що веде до тюрми?
Повернувся Мейнард з базукою і коробкою снарядів. На протилежному боці вулиці дебела жінка облишила інтерком і простувала туди, звідки була прийшла, з похиленою головою. Мжичка нарешті вщухла.
Лов струснув Кента, який у зляканому захваті задивився на базуку.
— Гей, ти. Знаєш ту дорогу?
— Так, сер.
— Добре. Там буде гурт людей, і я передам з тобою послання. Ти передаси там його тому, котрого звати Террі, або тому, якого звати Френк, або їм обом. А тепер слухай.
6
У цей час Террі з Френком якраз вилізли з Патруля Один і наближалися до подвійної брами Дулінгського виправного, де стояли, чекаючи їх, Клінт і ще один парубок. Десять членів затягу залишилися на перехресті; решта зайняла позиції довкола в’язниці, відповідно, як це назвав Террі, розі компасу: північ, північний схід, схід, південний схід, південь, південний захід, захід і північний захід. Там усюди ліс, до того ж мокро, але ніхто з хлопців, схоже, тим не переймався. Вони пашіли збудженням.
«І вони залишатимуться в такому стані, доки хтось першим із них не отримає кулю й почне кричати», — подумав Террі.
Чийсь тюнінгований трак блокував внутрішні ворота. Мертва зона була заповнена шинами. Просоченими бензином, судячи із запаху. «Непогане рішення», — подумав Террі майже в захваті. Він посвітив ліхтарем на Норкросса, потім на того бороданя, який стояв поряд із ним.
— Віллі Берк, — промовив Террі. — Мені шкода бачити тебе тут.
— Мені теж шкода бачити вас тут, — відповів Віллі. — Робите те, що робити не мусили б. Перевищуєте свою владу. Граєте із себе самоправного карателя.
Він дістав із кишені комбінезона свою люльку і почав її набивати.
Террі так і не міг вирішити, хто такий Норкросс — лікар чи просто містер, тому звернувся до нього на ім’я.
— Клінте, це вже майже вийшло за рамки перемовин. Одного з моїх співробітників убито. Верна Ренґла. Я думаю, ви його знали.
Клінт зітхнув і похитав головою.
— Знав, і мені дуже жаль. Він був гарною людиною. Я сподіваюся, вам так само жаль Ґарта Флікінджера і Ґерду Голден.
— Смерть дочки Голдена сталася внаслідок самозахисту, — сказав Френк. — Вона тоді виривала поліціянтові Ренґлу горло, чорти забирай.
— Я хочу поговорити з Баррі Голденом, — сказав Клінт.
— Він мертвий, — відповів Френк. — І це ваша провина. Террі обернувся до Френка:
— Дозволь мені з цим розбиратися.
Френк підняв руки і відступив назад. Він розумів, що Кумс правий — це все його бісів норов знову бере над ним гору — але все одно ненавидів за це Кумса. Що йому хотілося зробити, це вилізти на цей паркан, до біса ті рулони колючого дроту нагорі, і стукнути разом голови цих самовдоволених сучих синів. Підбурливий голос Євки Блек досі звучав у його голові.
— Клінте, послухайте мене, — сказав Террі. — Я згоден сказати, що провина лежить на обох сторонах, і я згоден гарантувати, що проти нікого з вас тут не буде висунуто жодних звинувачень, якщо ви дозволите мені зараз забрати під арешт ту жінку.
— Баррі справді мертвий? — спитав Клінт.
— Так, — сказав чинний шериф. — Він також напав на Верна.
Віллі Берк підняв руку і стиснув плече Клінта.
— Поговорімо про Єву, — сказав Клінт. — Що саме ви плануєте робити з нею? Що ви
Террі, схоже, розгубився, але Френк був готовий і впевнено заговорив:
— Ми заберемо її до шерифської управи. Поки Террі її допитуватиме, я зберу команду лікарів із нашого тутешнього штатного шпиталю, це й оком не змигнеш. Разом, копи і лікарі, ми з’ясуємо, що вона за таке, що вона зробила з жінками, і може чи ні вона те виправити.
— Вона каже, що нічого не робила, — сказав Клінт, дивлячись у далечінь. — Вона каже, що сама лише посланниця.
Френк обернувся до Террі.
— Знаєш що? Я думаю, цей чоловік жене повне лайно.
Террі кинув на нього осудливий (хіба що трохи втомлений) погляд; Френк знову підняв руки й відступив назад.
— У вас нема тут жодного справжнього лікаря, — сказав Террі. — Також нема медсестер, яким ви могли б зателефонувати, бо, як я пам’ятаю, всі вони жінки, а отже, зараз уже в коконах. Тому підіб’ємо підсумок: ви її не обстежуєте, ви просто її
— Тримається
— …і слухаєте, що вона вам розказує…
—