Стивен Кинг – Що впало, те пропало (страница 71)
«Про всяк випадок, — думає він. — Просто про всяк випадок».
48
Хвіртка у дворі відчинена. Піт не помічає цього. Він вибігає на доріжку. Підбігаючи до струмка, він помічає клаптик жовтої прозорої тканини, що висить на гілці, яка стирчить. Добігши до струмка, він, сам того не усвідомлюючи, повертається, щоб подивитися на те місце, де закопано скриню. Скриня, що стала причиною всього його жаху.
Дійшовши до каменів, що йдуть від берега через струмок, Піт різко зупиняється. Очі його розширюються. Ноги ніби стають гумовими і безвільними. Він падає на землю, дивлячись на пінний, неглибокий потік, який так часто переходив разом зі своєю молодшою сестрою, теревенячи з нею про всілякі дурниці, що цікавили її на той час. Про місіс Бізлі. Про Губку Боба. Про її подругу Еллен. Про улюблену валізку для сніданків.
Про улюблений одяг.
Про прозору жовту блузку з повітряними рукавами, наприклад. Мама завжди нагадує їй, щоб не одягала її часто, тому що її треба віддавати в хімчистку. Сьогодні вранці, ідучи до школи, Тіна була в ній? З того часу ніби минуло століття, але він гадає…
Він гадає, що вона була в ній.
«Я забираю твою сестру з собою в безпечне місце, — сказав Червоні Губи. — Де ми зможемо зустрітися, як тільки записники будуть у тебе».
Невже це можливо?
Звичайно, можливо.
Якщо Червоні Губи виріс у будинку Піта, він, напевно, нерідко проводив час у Залі. Усі діти з цих районів проводили там час, поки він не закрився. І йому, напевно, відомо про стежку, бо скриню було закопано менше ніж за двадцять кроків від того місця, де вона перетинає струмок.
«Але він не знає про записники, — думає Піт. — Поки».
Тобто, якщо він не знайшов їх після останньої розмови по телефону. Якщо ж знайшов, то вже забрав їх. І сам забрався. Добре, якщо він залишив Тіну в живих. А чому б йому її не залишити в живих? Навіщо йому вбивати її, коли він отримає те, що хоче?
«Щоб помститися, — холодно думає Піт. — Щоб покарати мене. Я — злодій, який украв записні книжки, я вдарив його пляшкою і втік з книжкового магазину. Я заслуговую на покарання».
Він підводиться й похитується від запаморочення, яке несподівано наринуло. Коли напад проходить, він перетинає річечку й на протилежному березі знову кидається бігти.
49
Парадні двері будинку 23 на Сикоморовій вулиці розкрито навстіж. Ходжес вискакує з «Мерседеса» ще до того, як Джером його зупиняє остаточно, і вбігає в будинок, одна рука в кишені, стискає Веселого Ляпанця. Він чує веселу музику, яку дуже добре знає через години, згаяні на гру в комп’ютерний солітер.
Він іде на звук і знаходить жінку, яка сидить — валяється — біля столу в закутку, що слугував за кабінет. Половина її обличчя розпухла і залита кров’ю. Вона дивиться на нього, намагаючись сфокусувати погляд.
— Піт, — вимовляє вона. А потім: — Він забрав Тіну.
Ходжес присідає й дбайливо розсовує волосся жінки. Те, що відкривається його погляду, погано, але зовсім не так погано, як могло б бути. Ця жінка виграла в єдиній лотереї, яка справді має значення. Куля пробила борозну завдовжки шість дюймів[132] у шкірі голови і в одному місці навіть оголила череп, але від рани на шкірі вона не помре. Утім, вона втратила багато крові, у неї шок і контузія. Зараз не час ставити їй запитання, але він змушений. Морріс Белламі вийшов на криваву стежку, і Ходжес поки ще знаходиться не на тому її кінці.
— Холлі, виклич швидку.
— Піт… вже викликав, — каже Лінда, й одразу ніби це начаклував її слабкий голос, вони чують сирену. Звук віддалений, але наближається швидко. — До того… як пішов.
— Місіс Сауберс, Піт забрав Тіну? Ви це хочете сказати?
— Ні. Він. Той чоловік.
— У нього були яскраві губи, місіс Сауберс? — запитує Холлі. — У людини, яка забрала Тіну, були дуже яскраві губи?
— Ірландські… губи, — говорить вона. — Але не… рудий. Сивий. Він старий. Я помру?
— Ні, — каже Ходжес. — Допомога вже близько. Але ви повинні допомогти нам. Ви знаєте, куди пішов Пітер?
— Надвір. Крізь хвіртку. Бачила його.
Джером визирає у вікно й бачить розкриту хвіртку.
— Куди вона виходить?
— Там стежка, — утомлено вимовляє Лінда. — Нею діти… ходили в Зал. Раніше, до закриття. Він узяв… Здається, він узяв ключ.
— Піт?
— Так… — Її погляд переміщається на коркову панель із численними ключами. Один із гачків порожній. На наклеєній нижче стрічці написано: «ЗАЛ ВІДПОЧИНКУ, БЕРЕЗОВА ВУЛИЦЯ».
Ходжес приймає рішення.
— Джероме, ти зі мною. Холлі, залишаєшся з місіс Сауберс. Знайди ганчірку, змочи холодною водою і приклади їй до голови. — Він робить вдих. — Але спочатку подзвони в поліцію. Запитай мого старого напарника. Гантлі.
Він очікує почути заперечення, але Холлі тільки киває й дістає телефон.
— Він ще взяв батьківську запальничку, — каже Лінда. Здається, вона трохи отямилася. — Не знаю, навіщо вона йому. І банку «Ронсона».
Джером запитально дивиться на Ходжеса. Той відповідає:
— Це заправка для запальничок.
50
Піт тримається в тіні дерев, так само, як робили Морріс із Тіною, хоча гравці в баскетбол уже розійшлися по домівках, залишивши майданчик порожнім, якщо не брати до уваги кількох ворон, які порпаються в розсипаних картопляних чіпсах. Він бачить маленьку машину, що вмостилася біля навантажувальної платформи, можна сказати, що сховалася там, й одного вигляду виготовленого на замовлення номерного знака достатньо, щоб у Піта розвіялися всі сумніви. Червоні Губи тут. І він не міг провести всередину Тіну крізь двері. Двері виходить на вулицю, яка в цей час має бути досить багатолюдна, до того ж у нього немає ключа.
Піт проходить повз машину, на розі будівлі падає навколішки й обережно визирає. Одне з вікон підвалу відчинено. Трава й бур’яни, які росли перед ним, прибиті до землі. Він чує чоловічий голос. Вони внизу. Як і записники. Питання тільки в тому, чи знайшов їх Червоні Губи, чи ще ні. Піт відхиляється й прихиляється спиною до вигорілих на сонці цеглин, думаючи, як вчинити. «Думай, — наказує він собі. — Ти втягнув Тіну в це, ти й повинен її витягнути, тому
Тільки думати не виходить. У голові у нього суцільний білий шум.
В одному з рідкісних інтерв’ю вічно роздратований Джон Ротстайн висловив огиду щодо питань на кшталт звідки-ви-берете-свої-ідеї. Ідеї беруться нізвідки, виголосив він. Вони з’являються без отруйного впливу авторського розуму. Думка, що осяяла Піта, теж прийшла нізвідки. Вона одночасно й жахлива, але й страшенно приваблива. Вона не спрацює, якщо Червоні Губи вже знайшов записники, але, якщо це сталося, не допоможе ніщо.
Піт підводиться й обходить величезний цегляний куб з іншого боку, знову проходячи повз зелену машину з промовистими номерами. Він зупиняється біля переднього правого рогу покинутої будівлі, дивлячись на те, як повертаються Березовою вулицею машини. Це все одно, що дивитися крізь вікно в інший світ, у світ, де звичайні люди живуть звичайним життям. Він нашвидку перевіряє вміст своїх кишень: мобільний телефон, запальничка, баночка заправки для неї. Баночка лежала в нижній шухлядці столу. Вона тільки наполовину повна, судячи з плескоту, який у ній чути, коли він її трясе, але навіть половини більш ніж достатньо.
Він заходить за ріг, опиняється на Березовій вулиці й намагається йти своїм звичайним кроком, сподіваючись, що ніхто — наприклад, містер Еванс, його колишній тренер з малої бейсбольної ліги, — не гукне до нього.
Ніхто на нього не звертає уваги. Цього разу він знає, яким із двох ключів слід скористатися, і цього разу ключ легко провертається в замку. Він повільно відчиняє двері, входить у фойє і тихо зачиняє двері. Усередині стоїть несвіжий запах і немилосердна спека. Заради Тіни він сподівається, що в підвалі прохолодніше. «Як же вона налякана!» — думає він.
«Якщо вона ще жива, щоб що-небудь відчувати», — шепоче злий внутрішній голос. Червоні Губи міг стояти над її трупом і розмовляти сам із собою. Він божевільний, а божевільні саме так і поводяться.
Ліворуч від Піта сходовий прогін веде на другий поверх, який складається з одного великого приміщення, що тягнеться по всій довжині будівлі. Офіційно воно називалося «Зал громади Норт Сайда», але в дітей була для нього інша назва, і Червоні Губи її, імовірно, пам’ятає.
Сидячи на сходинках і знімаючи взуття (щоб його кроки не було чутно по всьому поверху), Піт знову думає: «Я втягнув її в це, і я зобов’язаний її витягти. Ніхто інший, тільки я».
Він дзвонить сестрі на мобільний. Унизу, приглушено, але характерно, починає грати Тінин рингтон зі «Сноу Петрол».
Червоні Губи відповідає миттєво.
— Привіт, Пітере. — Голос його звучить спокійніше. Він відчуває себе господарем становища. Для плану Піта це може бути й погано, і добре. Як саме, йому поки не зрозуміло. — Ти взяв записники?
— Так. Сестра ціла?
— З нею все в порядку. Ти де?
— Це досить кумедно, — говорить Піт… І, якщо вдуматися, так і є. — Джиммі Ґолду це б напевне сподобалося.
— Я не в настрої для загадкового гумору. Давай закінчимо нашу справу й розійдемося, ти не проти? Де ти?
— Ви пам’ятаєте Суботній кінотеатр?
— Про що ти…
Червоні Губи замовкає. Думає.
— Ти говориш про Зал громади, у якому колись крутили увесь цей мотлох… — Він знову замовкає, міркуючи. — Так ти тут?