Стивен Кинг – Кінець зміни (страница 54)
Поверхом вище, у палаті 217, Брейді дивився у свій власний «заппіт» і відчував, як його дихання сповільнюється. Заплющив очі й подивився на єдину червону цятку. То був Z-Бой. Він чекав… чекав… і от, щойно в нього виникла думка, що друга ціль може виявитися невразливою, перед ним виникла друга червона цятка. Спочатку нечітка, потім пояснішала, стала виразнішою.
Наче дивишся, як розквітає троянда, подумав Брейді.
Дві цятки почали грайливо рухатися туди-сюди. Він зосередився на тій, яка була Бабіно. Цятка сповільнилася й зупинилась.
Спіймався, подумав Брейді.
Але треба бути обережним. Місія таємна.
Очі, які він розплющив, належали Бабіно. Лікар і далі дивився на рибок, але припинив їх ловити. Він став… як це називається? Овочем. Він став овочем.
Брейді на перший раз довго не засиджувався, але йому й не потрібно було багато часу, щоб усвідомити, до яких див отримав доступ. Ел Брукс був свинкою-скабничкою. Доктор Бабіно — величезним сховищем. Брейді отримав доступ до його пам’яті, його знань і вмінь. Перебуваючи в Елі, він міг паяти електричні схеми. У Бабіно він міг виконувати краніотомію і перемикати дроти в людському мозку. До того ж, він отримав доказ того, про що тільки міркував і на що сподівався: він міг заволодівати іншими з відстані. Потрібен був тільки навіяний «заппітом» гіпноз, щоб людина відкрилася. Той «заппіт», який модифікувала Фредді, справді зробився ефективною пасткою для очей і, Боже милий, як же
Брейді не міг дочекатися випробувати його на Ходжесі.
Перш ніж вийти, Брейді підпустив кілька риб-думок у мозок Бабіно — але зовсім трохи. Із лікарем діяти він збирався дуже обережно. Бабіно треба міцно підсадити на екран — який тепер став знаряддям гіпнозу й навіювання, — перш ніж Брейді заявить про себе. Того дня одна з навіяних Брейді думок полягала в тому, що томографія мозку Брейді нічого особливо цікавого не показує і її треба припинити. Також треба закінчувати з ін’єкціями церебеліну.
Адже стан Брейді ніяк особливо не покращується. Я в глухому куті. Та й, до того ж, мене можуть зловити.
— Якщо зловлять — буде погано, — пробурмотів Бабіно.
— Так, — сказав Z-Бой. — Якщо вас зловлять, нам обом буде погано.
Бабіно впустив свою цяцьку. Z-Бой підняв її і вклав йому до рук.
У міру того, як спекотне літо переходило в холодну і сльотаву осінь, Брейді тримав Бабіно дедалі міцніше. Рибок він підпускав обережно: так акуратно зариблюють ставок фореллю. У Бабіно з’явилося бажання мацати деяких молоденьких медсестер із ризиком бути звинуваченим у сексуальних домаганнях. Іноді Бабіно тихцем брав знеболювальне з аптечки у «Відрі», користуючись карткою фіктивного лікаря — цю підробку Брейді влаштував за допомогою Фредді Лінклаттер. Бабіно робив це все навіть попри страх бути спійманим — та й попри те, що мав інший, неризикований шлях дістати таблетки. Одного разу він украв «ролекс» із кімнати відпочинку неврологів (при тому, що теж мав такий годинник) і поклав у нижню шухляду свого столу, де про нього швидко забув. Помалу-малу Брейді Хартсфілд — який ледве міг ходити — заволодів лікарем, який, з ідеї, навпаки, повинен мати владу над пацієнтом, і загнав його в багатозубий капкан вини. Якщо лікар зробить якусь дурницю, спробує розповісти комусь, що відбувається, — пастка зімкнеться на ньому.
Водночас Брейді взявся формувати особистість Доктора Z, значно обережніше, ніж робив це з Бібліотечним Елом. По-перше, тепер він краще це вмів. По-друге, перед ним був якісніший матеріал. У жовтні того року, коли в мозку Бабіно вже плавали сотні добірних рибок-думок, Брейді почав захоплювати контроль і над тілом лікаря, і над його душею, залишаючись у ньому дедалі довше. Одного разу він доїхав до самого штату Огайо на «БМВ» Бабіно, щоб перевірити, чи зв’язок не ослабне на відстані. Не ослаб. Видавалося, що коли вже залізти — то так просто не випадеш. І гарно ж покатався. Він зайшов до придорожнього ресторанчика і від пуза наївся смаженої цибулі в тісті.
Смакота!
Ще до святок 2014 року Брейді почувався так, як, мабуть, хіба що в ранньому дитинстві. Для нього це було такою дивиною, що коли він зрозумів,
Він був задоволений.
Частина його єства опиралася цьому відчуттю, обзивала його маленькою смертю, а частина бажала прийняти його. Навіть поринути в нього. А чом би й ні? Таке враження, що він не лежить, як приклеєний, у палаті 217, та й навіть у власному тілі він не в’язень. Він може виходити, коли забажає: хочеться — пасажиром, хочеться — водієм. Тільки треба виявляти обережність і не кермувати занадто довго, та й усе. Адже ядро свідомості — це, схоже, ресурс обмежений. Якщо його не стане, так не стане зовсім.
Тоді погано буде.
Коли б Ходжес продовжив свої відвідини, Брейді отримав би ще одну мету для зростання — змусити його подивитися на екран «заппіта» в шухляді, потім залізти детективові в голову й напустити туди самогубчих думок. Наче знову користуватися «Блакитною парасолькою Деббі» — тільки навіювання тепер буде значно потужніше. Уже не навіювання, а команди!
Єдина проблема — Ходжес більше не приходив. Прийшов аж після першого травня і знову завів свою довбучу пісню: «
І щось таке Брейді й робив.
Отримавши доступ до банківського рахунку доктора Бабіно, його інвесторського портфелю і його розуму, Брейді сповна віддався купівельній гарячці через Інтернет. Бабстер знімав з рахунку гроші й купував, Z-Бой носив обладнання до зачуханої хатинки Фредді Лінклаттер.
Вона справді заслуговує на краще помешкання, подумав Брейді. Треба щось із цим зробити.
Z-Бой також приніс до неї решту «заппітів», поцуплених з бібліотеки, і Фредді видозмінила в них усі відео «Риболовлі»… не безкоштовно, звісно. І хоча коштувала ця праця дорого, Брейді платив, не торгуючись. Це ж усе-таки гроші лікаря, це Бабіно башляє. Що ж робити з «покращеними» пристроями, Бреді ще навіть гадки не мав. Урешті, йому може ще знадобитися парочка дронів, але поки що в нього не виникало бажання пускати їх у хід. Він почав розуміти, що таке насправді задоволення: емоційна версія того, що моряки прозивають кінськими широтами, де затихають усі вітри і просто залягаєш у дрейф.
Це настає, коли немає мети для зростання.
Такий стан речей протривав до 13 лютого 2015 року, коли увагу Брейді привернув денний випуск новин. Ведучі, які щойно сміялися з витівок двох маленьких панд, раптом зробили вираз облич «Блін, як же все погано!», коли на моніторі за їхніми спинами з’явилося зображення розбитого серця.
— У передмісті С’юїклі Валентинів день буде сумний, — сказала ведуча.
— Дійсно, Бетті, — погодився ведучий. — Двоє молодих людей, які вижили після бійні в центрі, — двадцятишестирічна Кріста Кантрімен і двадцятичотирирічний Кейт Фраяс вчинили самогубство в домі Кантрімен.
Продовжила Бетті:
— Кене, убиті горем батьки розповіли, що молоді люди сподівалися одружитися в травні цього року, але обоє дістали тяжкі травми внаслідок нападу Брейді Хартсфілда і, напевне, не витримали довгих фізичних і моральних страждань. Френк Дентон зараз розповість докладніше.
Тепер Брейді наслухав і дивився уважно, майже прямо сівши в кріслі — наскільки це йому вдавалося, очі його горіли. Чи дійсно він убив оцих двох? Якщо він має право так вважати, то щойно кількість жертв бійні в центрі стала вже не вісім, а десять. Усього-на-всього десяток, але ж! Непогано все-таки.
Кореспондент Френк Дентон, зробивши на обличчі найкращий вираз «ой блін…», якийсь час плескав язиком, а потім у кадрі з’явився бідний татусь Кантрімен, який прочитав передсмертну записку, залишену парою. Бурмотів він щось нерозбірливе, але головний сенс до Брейді дійшов. Вони уявляли собі загробне життя прекрасним, де загояться всі рани, де їх не мучитиме біль, де вони можуть обвінчатися здоровими перед лицем Спаса і Бога Нашого, Ісуса Христа.
— Як же й сумно… — зітхнув ведучий, дослухавши історію до кінця. — Як сумно.
— Точно, Кене, — сказала Бетті. І тут на екрані за їхніми спинами виникла картинка з групою ідіотів у весільному вбранні, які стоять у басейні, — і її обличчя блискавично перемкнулося на радісний вираз. — Але оце тебе розвеселить: двадцять пар молодят вирішили одружитися у басейні в Клівленді, де температура лише двадцять градусів[53]!
— Маю надію, що їх любов грітиме, — каже Кен, і вишкірює чудово зроблені зуби в усмішці. — Бррр! А ось і Патті Ньюфілд — вона розповість нам докладніше.
Скількох же ще я дістану? — думав тим часом Брейді. Він аж горів. У мене дев’ять налаштованих «заппітів» плюс ті два, що в моїх дронів, і один у моїй шухляді. Хто сказав, що між мною і цими придурастими шукачами роботи все скінчено?
Хто сказав, що я не можу збільшити рахунок?
Брейді й далі стежив за корпорацією «Zappit» під час цього відпочинкового періоду, раз чи двічі на тиждень відряджаючи Z-Боя перевіряти сповіщення в Інтернеті. Розмови про гіпнотичну дію відео «Риболовлі» (і дещо менший — «Співочих пташок») затихли, а натомість почалися інші: про те, що компанія іде на дно — уже без варіантів. Коли «Sunrise Solutions» викупили «Zappit», блогер, який назвався Електровихор, написав: «Вау! Це десь так, якби двоє закоханих із раком на останній стадії, що їм залишилося по шість тижнів, надумали втекти й таємно одружитися!»