Стивен Фрай – Троя (страница 51)

— Він уже був побитий майже до смерті, коли ми його знайшли, ваша величносте. Каже, що це зробили з ним греки.

— Його власні люди?

Сінона штовхнули до ніг царя, звідки він скавучав і скиг­лив свої відповіді на запитання — і випадкові удари — що сипалися на нього.

Поступово вони змогли зібрати всю історію докупи. Одіссей, проклятий, підлий, хитрий Одіссей — Сінон плював щоразу, коли йому доводилося вимовляти це ім’я, — сказав Агамемнону, що треба побудувати коня й залишити його на березі, щоб вшанувати Афіну, яка була розгнівана через блюзнірську крадіжку Палладія з її храму. Це святотатство означало, що ахейські сили прирекли себе на загибель. Їм ніколи не судилося виграти війну. Навіть у безпечному шляху додому їм було б відмовлено, якщо б вони не запропонували богині цього коня.

— Греки ніколи не зможуть виграти війну? — перепитав Пріам. — Вони у це повірили?

— Їхній пророк Калхас сказав, що це правда. Що настав час рушати додому. Він сказав, що троянці догодили богам своєю шанобливою та благочестивою поведінкою, а ми розгнівили їх.

— Це ж мої слова! — сказала Гекуба. — Що я тобі казала, Пріаме? Боги розуміють, що ми не заслуговуємо на те, щоб утратити наше місто. Я знала це!

Пріам стиснув її руку.

— То вони справді відмовилися від війни? — запитав він Сінона.

— Озирніться навколо, царю. Намети й огорожа згоріли. Вони завантажили все на кораблі й кілька годин тому відпливли додому. За винятком бідолашного, проклятого Сіно­на, звичайно.

Пріам нахмурився на грека.

— То навіщо ти тут?

— Ви пам’ятаєте одного з ахейських генералів, двоюрідного брата нашого вождя Агамемнона на ім’я Паламед?

— Звичайно.

— Так от, Паламед був тим, хто ще багато років тому бачив наскрізь Одіссея... тьху! — він зробив іще один лютий плювок, — і розпізнав його удаване божевілля на Ітаці. Боя­гуз намагавсь ухилитися від дотримання своєї присяги. Він ніколи не пробачив Паламеду те, що той його викрив. Одного дня, мабуть, це було дев’ять чи десять років тому... близько до початку цієї смердючої війни... Тож одного дня знайшли тіло вбитого полоненого троянця, а при ньому було послання начебто від вас, ваша величносте, з подякою Пала­меду за допомогу троянській справі.

— Я не посилав йому це повідомлення, — сказав Пріам. — Я ледве знав цього чоловіка.

— Звичайно, що ні. Я на власні очі бачив, як Одіссей — тьху! — підробив це послання. Пізніше того ж дня я пішов за ним і спостерігав, як він закопує троянське золото в землю біля намету Паламеда. Золото знайшли. Паламед заявив про свою невинуватість, але ніхто йому не повірив, і його забили камінням до смерті як зрадника. Я мав щось сказати ще тоді, але Агамемнон та все його оточення — о, як вони люб­лять цього хитрого ітакця... Але цей злий виродок побачив вираз моїх очей. Він знав, що я знаю; а я знав, що мені три чисниці до смерті. Та минали роки, а нічого не ставалось. Я думав, що, можливо, він мене пробачив. О, проте він уміє чекати свого часу, цей тип! Саме тоді, коли я вже думав, що я в безпеці та їду додому разом із усіма іншими, додому до свого рідного міста, моєї дружини та моїх дітей, він завдає свого удару. Одіссей — тьху! — переконує Калхаса розповісти Агамемнону, що для завершення підношення коня Афіні потрібна жертва. Людська жертва. Калхас любить бути в центрі уваги. Любить орудувати срібним ножем. Коли ми застрягли в Авліді через повний штиль, він переконав Агамемнона, що той мусить принести в жертву свою власну дочку Іфігенію, тож для нього це були звичайні речі. Ви можете собі уявити, як охоче він на це погодився. Звичайно, Цар людей попався на це. Жертву мали обирати жеребкуванням. І вгадайте, хто влаштував це жеребкування? Хто як не — тьху! тьху! тьху! — Плювання Сінона переросло у напад кашлю.

— Тож вони обрали тебе?

— Звичайно, що так. Вони побили мене — подивіться на мої рани та синці, — а потім посадили в клітку, наче я якась коза. Але минулої ночі боги змилостивилися наді мною. Поки вони бенкетували, танцювали та співали своїх блюзнірських пісень, я вирвався з клітки. Я втік і сховався серед дюн. Бачив, як вони перерізали свої канати й відпливли, залишивши мене тут на милість цих ваших милих ­солдатів.

— Що ж, — сказав Пріам. — Оце так історія.

— «Історія»! Ось що це таке! — голосила Кассандра. — Брехня. Брехня, підступно загорнута в правду. Убийте його і спаліть коня!

— Одного не можна заперечити, батьку, — сказав Дейфоб, дивлячись на Сінона згори вниз. — Ворожнеча між цим чоловіком і його родичем Одіссеєм є встановленим фактом.

— Це правда, мілорде, — підтвердив капітан варти. — Ми всі чули історії про їхню ворожнечу.

— Я теж їх чув, — сказав Антенор. — Гадаю, що вони мають спільного діда в особі Автоліка, сина божественного Гермеса. Але добре відомо, що вони ніколи не могли терпіти один одного. Чутки про змову проти Паламеда дійшли і до мене. Все збігається. Я вірю цій нещасній людині.

— Як і я, — сказав Пріам.

— Та мені плювати, вірите ви мені чи ні, — заявив Сінон. — Мені байдуже, хай йому грець.

— Ти будеш звертатися до його величності з пошаною, — сказав капітан варти й завдав йому такого різкого удару ногою, що Сінон зігнувся від болю.

— А цей кінь, — мовив Дейфоб, дивлячись на нього. — Гадаєте, що Афіна прийняла його й улаштувала проклятим данайцям безпечний шлях додому?

— О, кінь — це благословення й захист, — видихнув Сінон, тримаючись за свій бік. — Але той хитрий махляр ­подбав про те, щоб ви ніколи не змогли отримати з нього вигоду.

— Як так?

— Він сказав його будівельнику, Епею з Фокіди, що кінь має бути вищим за найвищу браму вашого міста. Троя ніколи не впаде, якщо цей кінь опиниться в її стінах, але ви ніколи не затягнете його туди! — Сінон захрипів від сміху. — Ой леле, оце він вас перехитрив!

— Гм, — нахмурився Дейфоб. — Гаразд, проте що заважає нам розібрати його, занести частини всередину і знову зібрати його у місті?

— Він подумав і про це. Бачите, як дерев’яні планки з’єднуються між собою та перекривають одна одну? Епей переконався в тому, що вони так хитро вставлені одна в одну, що вам довелося б усе розтрощити. А якщо ви це зробите, тоді Афіна перетворить благословення на прокляття, чи не так? Я ненавиджу Одіссея — тьху! — усім своїм серцем, душею та нутрощами, але тут він перевершив сам себе. Можливо, Агамемнон планує повернутися сюди за рік чи два з більшою армією. Вони не могли ризикувати й дозволити вам зробити Трою невразливою під захистом цього чарівного коня, чи не так?

Дикий та радісний сміх Сінона змусив капітана варти сильно вдарити його по обличчю. Пріам уже хотів знову йому докоряти, коли почувся ще один хрипкий, скрипучий звук. Лаокоон прийшов до тями після нападу. Підтримуваний синами, він невпевнено підвівся на ноги і звернувся до Пріама.

— Благаю вас, великий царю. Не дайте себе надурити. Це все частина великого обману греків. Вони хочуть, щоб ви завезли коня до міста. Бог Аполлон розмовляє зі мною, ваша величносте, ви це добре знаєте. І я скажу вам... Я скажу вам...

Голос його замовк, бо Пріам та весь двір дивилися на нього із застиглим жахом в очах. А точніше за нього. Лаокоон нічого не розумів. Позаду нього було тільки море. Він повернувся, щоб подивитися, що там відбувається, але було вже надто пізно.

Пара величезних морських змій вистрибнула з хвиль. Обабіч Лаокоона чотирма гігантськими щупальцями вже були міцно схоплені його сини Антіфант та Тімбрей. Ще двоє щупальців витяглися вперед, аби обвитися навколо нього.

Приголомшені від жаху троянці спостерігали за тим, як змії тягнуть трьох своїх жертв, поки ті кричать і сіпаються, у море. Чоловіки зникли у хвилях у вирі пінистих благань і простягнутих кінцівок. Уся ця жахлива атака закінчилася за кілька секунд.

— Ось так боги змушують замовкнути тих, хто сумнівається! — вигукнув Дейфоб із диким сміхом. — Батьку, ми можемо доставити цього коня до Трої і назавжди захистити наше місто та наших людей.

— Як?

— Просто. Треба зняти ворота з найширшого входу — це буде Скейська брама, — а потім знести мур навколо та над ними! Рівно настільки, щоб протягнути коня. Ми можемо відразу забити все це дошками і досить скоро повернути брамі її колишню славу. О, батьку, хіба ти не бачиш? Ми це зробили, ми це зробили! Ми перемогли!

Дейфоб затанцював навколо батька, як п’ятирічна дитина. За ним затанцювали й інші троянці. Незабаром між конем і містом почали передавати повідомлення, і половина Трої кинулася через рівнину, щоб подивитися на нього.

На шию коня накинули гірлянди з лаврових гілок і польових квітів. А тоді навколо нижньої частини його передніх ніг та його голови прив’язали мотузки. Сурми, свист і барабани супроводжували танцюючих троянців, коли вони з шаленою радістю тягнули коня від берега, через рівнину, через головний міст Скамандра і аж до Скейської брами.

Якщо хтось і помітив, як Сінон вислизнув назад у дюни, вони не намагалися його переслідувати. Він виконав своє завдання і більше не міг заподіяти шкоди.

Черево звіра

Одіссей чув дещо, але не все, що відбувалося зовні. Коли шум навколишнього світу таки дійшов до нього, всі поодинокі звуки злились у приглушений гомін, із якого було неможливо розібрати окремі слова.

Всередині коня було парко, темно і до болю тісно. Їх там було тридцятеро, набитих так щільно, як оливки в ­бляшанці. Вентиляційні отвори та канали Епея працювали, але повіт­ря, що надходило, було затхлим і з присмаком дерева та смоли.