Стефани Майер – Аптекар (страница 9)

Карстен не жартував. Те, що вона спочатку вважала спробою зіграти на її прихильності, зараз виявлялося дивовижним виразом самоконтролю. З усіх імовірних катастроф, що потрапляли на її стіл, — ще за часів, коли в неї був свій робочий стіл, — ця була найгірша з усіх, а вона ж надивилася вже на зло. Колись навіть існувала потенційно настільки ж небезпечна біологічна зброя, але вона так і не залишила стін лабораторії. А цей цілком реалістичний план уже втілювався в життя. І йшлося не про сотні тисяч людей, які помруть, а радше про мільйон чи, можливо, більше, перш ніж Центр із контролю та профілактики захворювань візьме ситуацію під контроль. І Карстен знав, що вона докопається до цього факту. Він навмисне применшив масштаби нещастя, щоб воно видавалося правдоподібнішим. Часом правда набагато гірша за вигадку.

Ставки були вищими, ніж вона гадала. Дізнавшись про таке, їй стало складніше виправдовувати свою другорядну гру. Чи була вона налаштована захищати своє власне життя навіть перед лицем такої катастрофи? Вона була непохитна, розмовляючи з Карстеном, але якщо це виявиться більше ніж просто пастка, то чи є в неї інший вибір, ніж спробувати всьому завадити?

Якби Деніел Біч зник, де ла Фуентес здогадався б, що хтось його взяв. І найімовірніше, почав би діяти швидше, ніж заплановано, випереджаючи графік. Деніел мав заговорити, до того ж якнайшвидше. А потім повернутися до буденного життя, бути на видноті та вгамовувати наркобарона, що страждає на манію величі, допоки добрі хлопці його витягнуть.

Спочатку практика випускати об’єкти, які опрацьовувала Алекс, на свободу ненадовго була звичайним алгоритмом її роботи. Це її головна спеціалізація. Алекс була найкращою в тому, щоб витягувати із суб’єкта інформацію, не нашкодивши йому (до Алекс найкращим був Барнабі, єдиний фахівець чоловік із цього). ЦРУ та НСБ, як і більшість таких урядових організацій, мали власні команди для допиту підозрюваних, котрих, добувши з них інформацію, позбувалися. З часом, коли вона стала досягати більших успіхів, ніж найкращі з таких команд, у Алекс з’явилося набагато більше роботи. Попри те, що інші організації трималися осібно, не розповсюджуючи інформацію за межі свого штату, результат промовляв сам за себе.

Зітхнувши, вона зосередилася на теперішньому. Перед нею на подушках біля узголів’я вишикувались одинадцять світлин Деніела Біча. Важко було поєднати дві сторони медалі. На давніших фото він скидався на бойскаута, м’яке хвилясте волосся якось видавало в нім невинність та щирі наміри. І хоча на фото з камери відстеження зображено, безперечно, те саме обличчя, виглядав він зовсім інакше. Волосся завжди заховане під каптурами чи бейсболками (вона сама так часто маскувалася); постава агресивніша; вираз обличчя холодний та професійний. Вона працює професійно. Це забере певний час. Можливо, більше тижня. Вона знову поглянула на два тотожних, але таких суперечливих обличчя, на мить здивовано замислившись, чи й справді у Деніела є психічний розлад, чи вона споглядає прогредієнтність, і невинності більше не існує взагалі.

Не те, щоб це надто важило — наразі.

Головний біль немов просвердлював дірку зсередини в її очнім яблуці. Вона знала, що це не наслідок багатогодинного читання. Аж ніяк, бо це рішення, яке майоріло перед нею, ставши неминучим, спричиняло цей біль.

Згрібши всі течки, вона вкинула їх у кейс. Винищення населення Південного Заходу Америки має на кілька годин почекати на задньому сидінні.

Вона їхала в іншій машині, ніж сьогодні уранці. Перш ніж зареєструватись у готелі, вона повернула винайняту машину в Балтимор, а потім взяла таксі у Йорк, що в Пенсильванії. Таксист висадив її за кілька хвилин ходу від будинку, де чоловік на ймення Стаббінс продавав свою трирічну «Тарсель» за оголошенням у «Крейгслісті». Вона заплатила готівкою, використавши ім’я Корі Говард, потому в іншому авто поїхала у Філадельфію. Цей слід можна відстежити, але зробити це буде важко.

Від’їхавши на кілька миль від готелю, вона обрала маленький генделик, у якого, схоже, справи йшли незле. То була для неї бажана річ із двох причин. По-перше, вона менше вирізнятиметься в натовпі. По-друге, їжа, мабуть, там цілком їстівна.

Їдальня була залюднена, тому вона пообідала в маленькому барі. Стіна за баром була дзеркальна; вона мала змогу стежити за вхідними дверима та вікнами, не озираючись. Добре вмостилась. Замовила жирний бургер з кільцями цибулі та шоколадний солод. Усе смачне.

Під час їжі вона вимкнула мозок. За останні дев’ять років вона це добре опанувала; їй вдавалося розподілити за розрядами майже все. Тож, зосередившись на обіді, вона спостерігала за людьми навколо, її біль ущух, перетворившись на тупу пульсацію. Поки вона споживала їжу, знеболювальне нарешті взяло гору, і біль цілком угамувався. На десерт вона замовила пиріг — пекановий — хоча цілком наїлася, тож тільки трішки його поклювала. Вона скидала оберти. Щойно доїсть, мала прийняти рішення.

Головний біль чекав на неї у машині, і вона знала, що так буде, хоча цього разу він був не такий різкий, як уперше. Вона навмання їхала тихими житловими вулицями, на яких, якщо хтось їхатиме за нею, це не приховаєш. Невеличке передмістя було темним і порожнім. За кілька хвилин вона рушила ближче до міста.

У голові досі снувало дві колонки ймовірностей.

У першій колонці: те, що Карстен обманював, щоб заманити її на смерть, почало чимраз більше видаватись малоймовірним. Але вона все одно мала бути напоготові. Історія ця, можливо, цілковита вигадка. Усі докази, координуючі відділи та незалежні аналітики з різними стилями викладення, а також фото з усього світу — усе це може бути дуже ретельною, витонченою оманою. Утім, не абсолютно надійною, адже вони ніяк не могли знати, що вона не встане й просто не піде геть.

Але навіщо Карстенові готувати все це заздалегідь, якщо він збирався зустрітися з нею, як домовлено? Вони легко могли б убити її просто там, без усього цього окозамилювання. Усе, що для цього потрібно, — це купа чистого паперу, якщо ти знаєш, що мозки обдуреної жертви опиняться на підлозі ще до того, як вона встигне відкрити кейс. Як швидко можна таке склепати? Вона не дала йому часу сфабрикувати це просто на місці, адже прийшла раніше. І хто такий Деніел Біч у цім сценарії? Свій? Чи цивільний, який нічого не підозрював і якого знімали в екзотичних сценах? Вони ж мали знати, що дещо з цих даних вона зможе перевірити.

В останній течці лежав запропонований ними план дій. За п’ять днів, за її участі чи без неї, вони захоплять його під час його звичної суботньої ранкової пробіжки. Ніхто його не кинеться, аж поки у понеділок не розпочнуться заняття у школі. А якщо хтось таки шукатиме, видаватиметься, що він просто подався на нетривалий відпочинок. Якщо вона погодиться їм допомогти, у неї буде два дні, щоб добути потрібну їм інформацію, а потім вона вільна. Вони сподівалися, що вона погодиться якось підтримувати зв’язок. Адреса електронної скриньки для надзвичайних випадків, сторінка у соцмережі чи навіть оголошення у газеті.

Якщо вона не погодиться, вони докладуть усіх зусиль, щоб упоратися без неї. Але якщо залишити інформанта без будь-чиєї опіки, справа просуватиметься повільно… надто повільно. Важко було змиритися з поразкою.

У неї мало слина не текла при згадці про те, які штукенції чекають на неї в її лабораторії. Речі, які вона б ніколи не мала змоги добути поза цими стінами. Її секвенсер ДНК та реактор полімеразних ланцюгових реакцій. Уже готові антитіла, якими вона могла вщерть напхати кишені, якщо її запрошують по-справжньому. Звісно, якщо Карстен сказав правду, їй більше не доведеться красти все те добро.

Вона спробувала уявити, як воно — знову спати в ліжку. Не носити на собі повсякчас цілу аптеку токсинів. Щодня називатись одним і тим же іменем. Взаємодіяти з іншими людськими істотами так, щоб ніхто через те не гинув.

І не сподівайся цього, — мовила вона сама до себе. — Не впускай ці думки в голову, щоб не зіпсували твої міркування. Не дозволяй надії перетворити тебе на дурепу.

Хай якими приємними не були картинки в її уяві, вона вдарилася головою об стіну, намагаючись подумки уявити те, на що їй доведеться піти, щоб усе це втілилося в дійсність. Вона не могла уявити, як заходитиме у блискучі сталеві двері лабораторії, у якій помер Барнабі, сповнюючи її передсмертними криками. Її уява вперто відмовлялася створювати цей образ.

Життя мільйона людей важили багато, але досі багато в чому видавалися ідеєю абстрактною. Вона не відчувала, що існує щось, здатне підштовхнути її доволі потужно, аби вона увійшла в ті двері.

Вона, так би мовити, має їх обійти.

Лише п’ять днів.

А вона ще стільки має зробити!

Розділ 4

Ця операція нищила всі її заощадження.

Ця думка безугавно снувала в її голові. Якщо вона переживе наступний тиждень і у її робочих стосунках із відділом нічого не зміниться, у неї почнуться серйозні фінансові проблеми. То недешева річ — змінювати життя протягом трьох років.

Спочатку саме тільки накопичення вільної суми грошей було неабиякою справою. У неї були гроші: зарплатня, певна річ, зіграла свою роль, коли вона спочатку погоджувалась на свою посаду, а до того вона успадкувала чималу страхову суму, коли померла її мама. Та коли працюєш на владних параноїків, які, мабуть, занотовують у твоїй особовій справі, що ти змінюєш марку зубної пасти, ти не можеш просто забрати всі свої гроші й покласти їх у коробку з-під взуття під ліжко. Якщо вони не планували нічого зробити з тобою раніше, то цим, можливо, ти даси їм підставу. А якщо збирались, то ти просто змусила їх прискорити свої плани. Можеш спробувати забрати всі гроші, виїжджаючи з міста, але це обмежує твої можливості сплатити за приготування заздалегідь.