Стефани Майер – Аптекар (страница 8)

Жодних світлин померлих батьків чи брата. Одне фото екс-дружини — весільне, на якому вони разом. Вона — темноволоса, ефектна, справжня окраса фото. Він, сказати б, поряд неї був як приший-пристібай, хоча його широка усмішка була щирішою, ніж вираз на її ретельно викресленому обличчі.

Алекс хотіла б, щоб течка була більш докладною, але усвідомлювала, що через свою орієнтовану на деталі натуру часом сподівалася занадто багато від менш одержимих аналітиків.

На поверхні Деніел був геть чистим. Поважна родина (цикл самознищення, що призвів до братової смерті, легко збагнути у світлі автокатастрофи, у якій загинули батьки). Жертва розлучення (нерідкісне явище, коли дружина усвідомлює, що зарплатні вчителя-поборника у хрестовім поході не вистачить на безбідне життя). Улюбленець соціально незахищених дітей. Альтруїст на дозвіллі.

У справі не зазначалося, що вперше привернуло до нього увагу уряду, але щойно вони пошкрябали по поверхні — почало сочитись лихо.

Усе ніби почалось у Мексиці. Вони тоді ще за ним не наглядали, тому лише банківські рахунки засвідчували, як усе було. Бухгалтери-криміналісти склали докупи історію, у якій вдосталь задокументованих доказів. По-перше, його особистий банківський рахунок, який зненацька виріс із двох сотень після розлучення на десять штук. А за кілька тижнів — ще на десять. До кінця літа загалом накопичилося шістдесят. Він повернувся назад на роботу у Штати й шістдесят тисяч здиміло. Можливо, узяв кооперативну квартиру на виплату чи дорогу машину? Аж ніяк, нічого не засвітилось, нічого в записах. Наступного року, коли працював у Єгипті, раптових злетів у фінансах не було. Азартні ігри? Спадок отримав?

Утім, лише цього недостатньо, щоб привернути увагу без чиєїсь підказки, але вона не змогла знайти каталізатора. Навіть отримавши вичерпну підказку, у фінансовому відділі хтось мав би працювати понаднормово чи дуже-дуже нудьгувати, адже навіть попри нетерміновість справи фінансовий аналітик відстежив перші шістдесят тисяч доларів, як кровожерливий гончак, не відриваючи носа від землі. Згодом він знайшов їх на новому рахунку на Кайманових островах. А з ними ще сто тисяч.

У цю мить Деніела внесли в базу. Не в базу ЦРУ, ФБР чи АНБ, — у базу Податкової Служби. І навіть не в перелік першочергової ваги. Його ім’я навіть близько до верхівки не фігурувало. Він був просто одним із тих, ким зацікавились.

На мить вона замислилась, як могла вплинути на нього смерть брата. Є записи про його начебто постійні відвідини брата, єдиного родича, що у нього залишився. Дружина тікає, брат умирає. Скидається на слушний рецепт того, як штовхнути когось на неправедну путь.

Гроші й надалі накопичувались, і їхня кількість аж ніяк не відповідала тому, що міг заробити погонич мулів чи навіть наркодилер. За жодну з цих робіт так добре не платять.

Потім гроші почали рухатись, їх стало важче відстежувати, однак загалом назбиралося близько десяти мільйонів на ім’я Деніела Біча, що перекидалися по рахунках із Карибських островів до Швейцарії, Китаю та назад. Можливо, він був підставною особою для когось, хто ховає свої прибутки, але, як правило, поганці не люблять віддавати такі гроші в руки випадковим учителям.

То що ж він робив, щоб так заробити?

Звісно, на цьому етапі вони вистежили його знайомства, і це швидко окупилось. Такий собі Енріке де ла Фуентес показався на зернистому чорно-білому фото, знятому камерою безпеки на парковці готелю, де ночував Деніел Біч у Мехіко.

Вона була поза грою протягом кількох років, тож це ім’я для неї не було знайомим. Навіть якби вона досі працювала у відділі, він би не вигулькнув у її звичайних справах.

Час від часу вона працювала над справами наркокортелів, але наркотики ніколи не спричиняли стільки миготливих червоних вогнів і гучних сирен, як ймовірні війни й тероризм.

Де ла Фуентес був наркобароном, а наркобарони, навіть найгидкіші та вкрай емоційно нестабільні, взагалі нечасто привертали увагу її відділу. Загалом американському урядові було байдуже, якщо наркобарони вбивали один одного, позаяк найчастіше ці нарковійни мало впливали на життя пересічного американця. Наркодилери не прагнуть убивати своїх покупців. Недобре для бізнесу.

За всі роки роботи у відділі, навіть працюючи над справами, у яких потрібен допуск до секретної інформації як до необхідної частини професії, вона не чула, щоб наркобарон цікавився зброєю масового знищення. Звісно, якщо йдеться про можливість заробітку, нічим нехтувати не можна.

Однак отримання прибутку від продажу — зовсім інша річ, ніж задіяти зброю.

Де ла Фуентес придбав середню за розмірами колумбійську мережу під час загарбницького (м’яко кажучи) захоплення всередині 90-х, потому зробивши кілька спроб зорганізувати оперативну базу просто на південь від кордону зі штатом Аризона. Але щоразу його проганяв картель, що промишляв поруч, захопивши під свою владу кордон між Техасом і Мексикою. Йому урвався терпець, тож він почав шукати унікальніші методи, щоб позбавитися ворогів. І саме тоді він знайшов собі союзника.

Вона втягнула повітря крізь зуби.

А оце ім’я їй знайоме — знайоме та осоружне. Коли нападають чужинці — це жахлива річ. Однак найбільш відворотними для неї були ті люди, котрі, народившись у демократичному суспільстві, маючи свободу та привілеї, згодом використовували цю свободу та привілеї, щоб напасти на їхні витоки.

У цьому ланцюжку доморощених терористів було кілька ланок. У відділі їх називали Змією через татуювання, яке мав один з їхніх померлих ватажків, — витатуйований рядок із «Короля Ліра». Вона дуже хвацько розкрила кілька їхніх великих змов, але одна, яку вони втілили в життя, досі часом з’являлась у її жахіттях.

У справі не зазначали, хто першим вийшов на зв’язок, тільки згадували, що було укладено угоду. Якщо де ла Фуентес виконає свою частину завдання, він отримає вдосталь грошей, людей та зброї, щоб захопити більший картель. А терористи теж отримають те, чого прагнуть, — дестабілізацію в американському суспільстві, страх, руйнування та статті у пресі, про які вони так давно мріяли.

І це лихо.

Адже що є кращим засобом дестабілізувати суспільство, як не створений у лабораторних умовах вірус грипу? Надто такий, який маєш змогу контролювати. Вона не помітила, коли опис у справі перейшов від аналітичного нарису до шпигунського. З яснішими картинами.

Шпигуни називали його ТСХ-1 (у справі не зазначено, як розшифровуються літери, і навіть попри її досить вузькопрофільні знання у медицині, вона теж і гадки не мала). Уряд був у курсі, що супергрип ТСХ-1 існує, але був упевнений, що він був знищений під час спецоперацій у Північній Африці. Лабораторію ліквідували, відповідальних осіб схопили (і здебільшого стратили). І про ТСХ-1 більше ніхто не чув.

Допоки він не з’явився у Мексиці кілька місяців тому, разом із запасом вакцин, що рятують життя, уже включених у нові дизайнерські ліки.

У неї з’явився головний біль, той, що локалізується у цілком визначеному місці. Ніби розпечену голку встромляли просто за лівим оком. Вона проспала кілька годин, зареєструвавшись у готелі, перш ніж поринути у течки зі справою, але цього виявилося замало. Вона зробила кілька кроків і дістала косметичку, що лежала за рукомийником, узяла чотири пігулки знеболювального й ковтнула не запиваючи. Вона збагнула, що в неї абсолютно порожній шлунок, тож знеболювальне, безперечно, випалить дірку у шлунку, щойно почне розчинятись. У неї в сумці завжди була заначка протеїнових батончиків, тож вона поспіхом згризла один, поки поверталася до читання.

Терористи знали, що вони завжди під наглядом, тому давали де ла Фуентесу одне: інформацію. А де ла Фуентес мав забезпечувати їх людьми — бажано некривдними, неприкметними робітниками.

Поява вчителя.

Те, що спромоглися зібрати докупи найліпші аналітичні голови, — Деніел Біч, білий та пухнастий з голови до п’ят, їздив до Єгипту, щоб купувати ТСХ-1 для гарячкового наркобарона, що прагнув робити гроші. І він, безперечно, досі був частиною схеми. З наявних доказів випливало, що саме він розповсюджуватиме вірус на американській землі.

Дизайнерські вакцини у вигляді інгаляцій уже перебували в обігу; життя цінних клієнтів завжди буде поза загрозою, і, можливо, у цьому й полягає друга частина плану. Навіть дуже неврівноважений наркобарон мав бути завбачливим, коли йдеться про гроші. То, можливо, ті, хто ще не є його клієнтами, збагнуть, де можна добути порятунок, а це створить море нових відчайдушних клієнтів. Наразі Деніел Біч, безперечно, був недоторканим. Розповсюджувати вірус — неважка справа; достатньо лише протерти інфікованою паличкою по поверхні, за яку постійно тримаються руками — руків’я на дверях, стільниці на стійці, клавіатурі. Вірус було створено так, щоб він ширився, як славнозвісний дикий вогонь, — він навіть не мав уразити багато людей. Лише кілька у Лос-Анжелесі, кілька — у Феніксі, кілька — у Альбукерке й трохи — у Сан Антоніо. У Деніела вже були заброньовані готелі в кожному з цих міст. Він мав рушити у свою смертоносну подорож — під приводом відвідин чергових благодійних фондів, готуючись до осінніх екскурсій для учнів, — за три тижні.

Змія та де ла Фуентес ладнались розіграти найбільш приголомшливу атаку, що будь-коли влаштовувалась на американській землі. Тож, якщо де ла Фуентес дійсно вже придбав та перетворив на зброю вірус і вакцину, у них були чудові шанси на успіх.