Стефани Майер – Аптекар (страница 86)

— Ось, — запропонував Деніел, перекидаючи догори дриґом одну з напівпорожніх коробок і висипаючи в іншу те, що ще лишилось усередині. Узявши щойно спорожнену коробку, він почав перекладати всередину купу, яку навибирала Алекс.

— Дякую, гадаю, у мене є все, що треба.

Кевін поставив коробки до стіни, потім витер двері. Вона їхала слідом, поки Кевін не знайшов місце, де поставити вантажівку разом із водієм у кабіні, — за якимось торговельним центром. Він швидко витер свої відбитки в кабіні, а за мить вони вже поїхали геть.

Коли вони повернулись у квартиру, Рауль, прибиральник, уже поприбирав і пішов геть, а Вал, лежачи на низькій канапі, дивилась широкоекранний телевізор, якого, і Алекс ладна була заприсягнутись у цім, учора тут не було. По ньому йшло чорно-біле кіно.

Сьогодні Вал була вбрана у блідо-блакитний спортивний костюм із короткими шортами та кофтинкою з глибоким трикутним декольте.

Ейнштейн лежав на канапі поруч неї, поклавши морду їй на руку. Вона ритмічно гладила його, тож пес навіть не підвівся, щоб привітати їх, коли вони увійшли. Тільки застукотів хвостом по канапі, побачивши Кевіна.

— Отже, як там ваші шпіонські справи? — ліниво спитала вона.

— Нудні підготовчі роботи, — відповів Кевін.

— Гм, тоді не розповідайте. І нічого з того, що принесли сьогодні, у квартирі не складайте. Не треба мені захаращувати оселю.

— Слухаюсь, мадам, — слухняно погодився Кевін, а потім попростував до кімнати Деніела та Алекс, щоб додати ще до вже утвореної купи.

— Я підключу тебе до мого комп’ютера, Оллі, — мовив він, складаючи речі. — Подивишся записи з камер спостереження, на яких я зняв Карстена. І звук є — у машині стоїть жучок, а в кабінеті — вузькоспрямований мікрофон. Ще на авто стоїть пристрій стеження, тому можеш відстежити, куди він їздив за останні кілька днів.

Алекс видихнула, відчуваючи виснаження від того, скільки доведеться обробляти цифрової інформації.

— Дякую.

— Я зголоднів, — мовив Деніел. — Хтось іще бажає поснідати?

— Так, бажаю, — обізвалась Алекс одноголосно з Кевіном. — У біса, так, хочу.

Усміхнувшись, Деніел розвернувся й попростував до дверей.

Алекс спостерігала за тим, як Деніел виходить, усвідомлюючи, що Кевін спостерігає за нею, коли вона дивиться Деніелові вслід.

— Що таке?

Кевін скривив губи, ніби добирав слушних слів, щоб висловитись. Машинально глянув на ліжко — постіль досі зібгана. Раулеві сюди зась — і здригнувся.

Алекс повернулася до нього спиною, потім пішла й добула власний комп’ютер. Вона воліє скопіювати в нього важливі файли.

— Оллі…

Не зводячи очей з того, що робила, спитала:

— Що?

— Я можу…

Притиснувши комп’ютер до грудей, вона повернулась до нього обличчям, чекаючи, поки він договорить. Несвідомо вона випростала плечі.

Він вагався, але потім спитав:

— Чи можна я в тебе дещо спитаю так, щоб ти не відповіла якось графічно чи по-особливому?

— Що наприклад?

— Це у вас із Денні… я не хочу, щоб ти його кривдила.

— Це не питання.

Він пильно поглянув на неї, вдихнувши, і змусив себе розслабитись.

— Коли ми тут зробимо справу, куди ти поїдеш?

Тепер уже її черга вагатись.

— Це… мені здається, що не можна говорити про те, що я виживу, щоб не наврочити. Відверто кажучи, я ще не розмірковувала над тим, що буде далі.

— Ну ж бо, у цьому ж нічого важкого, — мовив він, наполягаючи.

— Я такого не роблю. Ти по-своєму вирішуєш проблеми, а я по-своєму.

— Ти хочеш, щоб я подбав і про Карстена?

— Ні, — вона насупилась, хоч якби він не говорив так поблажливо, вона, можливо, спокусилась би. — Я сама вирішую мої проблеми.

Помовчавши, спитав:

— Отже, гадаєш, потім просто ув’яжешся за нами?

— То для мене не найкращий вибір. Якщо, теоретично, я зостанусь серед живих, тоді так, звісно.

— Але ж ти й песимістка.

— Це частина того, як я розплановую все. Я очікую на гірше.

— Пусте. Отже, знову до мого запитання — якщо підеш своїм шляхом, що трапиться з Денні? Просто бувай, вдячна за веселощі?

Вона відвернусь, дивлячись на двері.

— Не знаю. Залежно від того, чого він прагне. Я за нього нічого сказати не можу.

Кевін мовчав достатньо довго, тому їй довелося нарешті знову глянути на нього. Його обличчя мало якийсь невимовно вразливий вираз. Як завжди, коли його обличчя було розслаблене, він був набагато подібнішим до Деніела.

— Гадаєш, він вирішить їхати з тобою? — спитав Кевін дуже тихо. — Він же щойно з тобою познайомився. Ледве тебе знає. Але… мабуть, наразі він почувається так, ніби й мене ледве знає.

— Я не знаю, чого він захоче, — сказала вона. — Я ніколи не проситиму його зробити такий вибір.

Кевін зосередив погляд на точці в повітрі за кілька сантиметрів над її головою. — Я справді прагнув із ним помиритись. Влаштувати йому таке життя, яким би він зміг жити. Я сподівався, що згодом ми знову станемо братами.

Вона відчула на диво сильну потребу, подолавши відстань між ними, покласти йому руку на плече. Можливо, тому що він досі скидався на Деніела.

— Я в цьому вам не заважатиму, — пообіцяла вона. І не жартувала. Головне те, що краще для Деніела.

Кевін хвилину не зводив з неї очей, його обличчя знову суворішало, стаючи звичним. Він зробив довгий видих. — Що ж, трясця, Оллі, як би я хотів просто не чіпати ту історію в Такомі — врятовано мільйони життів, — але що це врешті-решт порівняно з тим, що мій брат спить з Лукрецією Борджиа[6]?

Алекс завмерла.

— Що ти сказав?

Він засміявся.

— Здивувалась, що я дібрав слушного до тебе історичного аналога? Власне, я у школі непогано вчився, у мене стільки ж мозкових клітин, як і в мого брата.

— Ні, про Такому. Що ти мав на увазі?

На зміну усмішці прийшло спантеличення.

— Я все знаю про це — вони дали тобі справу. Ти Денні допитувала…

Вона нахилилась до нього, несвідомо притискаючи міцніше під пахвою ноутбук.

— Це стосується завдання, яке ти виконував з де ла Фуентесом? Чи Т в абревіатури ТСХ-1 означає «Такома»?

— Ніколи нічого не чув про ТСХ-1. Завдання з де ла Фуентесом стосувалось Такомського вірусу.

— Такомської чуми?

— Ніколи не чув, щоб його так називали. У чім річ, Оллі?