Стефани Майер – Аптекар (страница 62)

— Старі були. Чоловік і жінка. І не підходили під опис. Але мені добре заплатили. Завжди добре, коли працюєш ретельно, а мені це коштувало лише дві кулі.

Вона кивнула. Він ніяк не міг бачити виразу її обличчя за протигазом, але вона була напрочуд спокійною.

— Як далеко інший будинок?

— За п’ятнадцять хвилин на південь від маленького містечка.

— Звідки взялися адреси?

— Ніхто мені не сказав. А я й не питав.

Вона зважила в руці болторіз.

— І ти й гадки не маєш?

— Той інший будинок був далеко не таким. Я нічого схожого не бачив.

Можливо, він обманює, але в його словах набагато більше сенсу, якщо вони правдиві. Навіщо Карстену чи будь-кому іншому, хто приймає рішення в Управлінні, потрібно давати найманцю, окрім цієї адреси, ще якісь?

Вона хвильку поміркувала над цим, намагаючись знайти іншу територію для дослідження. Вона ні на мить не зводила очей з його рук. Що могло пов’язувати будинок Арні з будь-яким іншим? На яких збігах ґрунтується перелік адрес, які нічого не пов’язує?

З важким серцем вона міркувала про одну ймовірність, котра їй не надто подобалась.

— Яке авто стояло на під’їзній алеї за першою адресою?

Його це питання ніби здивувало.

— Стара вантажівка.

— Біла?

— З чорним пересувним житловим фургоном.

Отже, вони дуже добре роздивились вантажівку, що належала Арні, — дві такі самі вантажівки є неподалік міста. Вони, мабуть, зняли Деніела на камеру, бо інакше не знали б так точно модель і марку авто. Деніел, схоже, дуже повільно проїжджав повз банк, саме так вони його й зняли. Навіщо марнувати час на дівчину, яка телефонувала через учителя, що зник? Просто візьми плівку з камер спостереження у місті й добудь щось надійне, а потім іди в автотранспортне управління. Вони побачили не все. Якби розгледіли номери, то ту подружню пару в місті не було б убито. Але вони знали, що Деніел живий, бо Кевін так би не схибив. І навіть на зернистому чорно-білому записі Деніел не однаковий із Кевіном, якщо знаєш, куди дивитись.

Їй потрібен фургон Арні. Дуже потрібен. Ця вантажівка була непримітною. Вони не могли б кататися містом на Бетмобілі й не впасти нікому в очі. Де ж вона знайде тут інший транспортний засіб?

Алекс ступила крок назад, почуваючись утомленою. У неї було чудове місце для перепочинку, але зараз полювання знову відновилось. І байдуже, що поганці, мабуть, вважали її мертвою. Бо знали, що Деніел вижив.

Вірність.

Права рука в Ектора була зайнята. Пучками пальців він дряпав стяжки, майже вивертаючи собі зап’ястки під час цього. Не схоже, щоб він намагався розірвати їх чи навіть дістатись до замка. То що ж він робить? Вона потягнулась за «Глоком». Мабуть, безпечніше буде, якщо прострелити ту руку…

У тиші прогримів один-єдиний приголомшливий постріл, набагато гучніший, ніж, як вона гадала, мав лунати постріл знадвору. Деніел…

Її погляд метнувся в бік пострілу, хоча вона все чудово зрозуміла. Їй знадобилася чверть секунди, щоб перевести погляд назад, водночас виймаючи з кобури «Глок», а пальці Ектора тим часом знайшли те, що шукали. Із закоту свого рукава він добув зазубрене лезо сантиметрів п’ятнадцять завдовжки. Лезо розітнуло стяжки із дзвінким клацанням. Тим же рухом він викинув стяжки геть. Вона вистрілила у пляму посередині тієї миті, коли їй в обличчя полетіло лезо. Вона намагалась ухилитись, не припиняючи стріляти, нехтуючи несподіваним тиском на свою щелепу, який ще не був болючим, але незабаром буде, коли наркотик припинить діяти. Вона відчувала, як з рани по шиї цебеніла кров, коли вона невпинно стріляла в груди Екторові, аж поки обойма не спорожніла.

Ектор лежав непорушно, досі дивлячись у її бік, але його погляд більше не був зосередженим.

Вона рухалася швидко й рвучко, витираючи «Глок», потому викинувши його через перило, слідом витерла кобуру та болторіз, добула обріз, що лежав у кінці коридора, намагаючись зосередитись на тому, як учинити далі. Вона й гадки не мала, що чекає на неї надворі. Крадучись, вона спускалася сходами й водночас швидко обмацувала пальцями поранення, щоб збагнути, якого їй завдано ушкодження. Лезо вбивці оминуло її сонну артерію, уразивши щелепу в нижньому куті й розітнувши їй половину мочки. Відітнутий шмат звисав на тлі шиї. Краса.

Діставши залишки лівої сережки у пошкодженому вусі — залишився тільки гачок і кілька скелець тонкого скла, що досі звисали на спіралеподібному шматку дроту, — вона зняла праву і вкинула їх у кишеню бронежилета. Нерозумно залишати по собі навіть такий мізерний доказ, що може стати підказкою для її ворогів, натякнувши їм, що вона жива.

На першому поверсі вона на хвильку пішла подивитись, як Арні. Він лежав обличчям у підлогу. Вона могла побачити лише те, що залишилось від його потилиці. Безперечно, він не страждав, але то була слабка розрада.

Вона хотіла зібрати докази, виходячи, але зараз не мала певності, що має на це час. Собаки сиділи тихо — чи свідчить це, що все гаразд?

Утім, після граду випалів нагорі, не скидалось, щоб хтось надворі не помітив її присутності. Вона боком пішла до дверець авто й присіла за ним, нижче, як їй здавалось, ніж будь-хто, хто стріляв би з дверей, зміг поцілити. Вона перехилилась і зі скрипом відчинила двері. Ніхто в неї не стрельнув.

— Деніеле? — промовила голосно.

— Алекс, — прокричав він у відповідь.

Його голос пролунав із таким полегшенням, яке раптом відчула вона зараз.

— З тобою все добре? — перепитала вона.

— Так. А з тобою?

— Я виходжу, не стріляй.

Вона вийшла крізь парадні двері, піднявши руки над головою, про всяк випадок. Ейнштейн скочив із-за Лоли й за мить опинився біля її ніг.

Кинувши зброю, вона побігла до джипа. Він освітлювався лише світлом із передніх дверей і вікон, але з її боку здавалось, що його зовсім не пошкоджено навмисно влаштованою ними аварією.

Деніел вислизнув з водійського сидіння.

— Що то за постріл? — спитала, стишуючи голос у міру того, як підходила ближче. Собаки навколо машини видавались спокійними, але…

— Останній чоловік. Мабуть, він заліз із боку будинку, щоб не натрапити на собак. Він намагався перелізти на дах над ґанком.

Деніел показав рушницею в бік темної купи на гравії зі східного боку будинку. Вона зсунула протигаз на чоло, обережно знімаючи мотузки з лівого вуха так, щоб не торкатись його. Вона змінила траєкторію, ідучи ближче до зігнутої фігури. Ейнштейн ішов за нею, наче тінь. Звичайна німецька вівчарка тупцювалась неподалік, немов це тіло її зовсім не цікавило.

Раптом Ейнштейн побіг швидше й випередив її. Він кілька разів принюхався до тіла, поки вона йшла, а потім повернувся до неї, мелькаючи хвостом.

— Отже, усе чисто?

Він продовжував крутити хвостиком.

Вона нахилилась, аби ліпше роздивитись. Щоб побачити все, що треба, багато часу не знадобилось. Вражена, вона, розвернулась і попростувала до джипа. Деніел стояв біля розчинених дверцят із водійського боку, вагаючись, що робити. Він, на око, досі не виявляв жодних ознак шоку.

— Нічогенький постріл, — мовила вона. Однією кулею буквально поміж очі. Досконаліше не можна.

— Він був недалечко.

Деніел підступився до неї, скорочуючи дистанцію, і його руки в рукавичках обійняли її за передпліччя. Охнувши, він повернув її убік, розвернувши навколо своєї осі так, що за нею більше не було світла.

— Скільки з цієї крові — твоєї?

— Небагато, — відповіла.

— Зі мною все добре.

— Твоє вухо!

— Так, цим не зарадиш, га? Умієш поводитися з голкою та ниткою?

Він здивовано відкинув голову назад.

— Що?

— Нічого важкого. Я заговорюватиму тебе.

— Умм…

— Але спочатку ось що, — вона, викрутившись із його рук, побігла назад до ґанку. Лола досі лежала калачиком на тому ж самому місці. Підвівши голову, вона мляво закрутила хвостом, побачивши Алекс.

— Агов, Лоло, чудова дівчинка. Дай-но я подивлюся, що з тобою.

Алекс сіла по-турецькому перед псом. Однією рукою гладячи їй бік, іншою вона намацувала рану.

— З нею все гаразд? — спитав ласкаво Деніел.

Він стояв з іншого боку перила за ґанком, поклавши руки на половиці і, схоже, не хотів підходити ближче до будинку. Вона його не звинувачувала. Лола заскиглила, коли Алекс обмацувала їй задні лапи.

— Вона втратила трохи крові. Куля, як видається, прошила їй ліву задню лапу. Не збагну, чи вразила кістку, але куля, безперечно, пройшла навиліт. Їй поталанило.

Він простягнув руку крізь планки, щоб потерти Лолу за носа.