Стефани Майер – Аптекар (страница 60)

Заскочивши у джип, вона притримала двері, щоб Ейнштейн міг також заскочити, перестрибнувши через неї. Жбурнула Деніелові окуляри нічного бачення, зиркнувши на нього лише раз, перш ніж знову осліпнути. Усе, що помітила, — у нього напружений вигляд.

— Вези нас до будинку. Той самий план, що й раніше, якщо хтось вийде. Стань якомога далі, щоб міг бачити обидва боки будинку; стеж, якщо хтось ходить біля будинку.

— Собаки мене повідомлять, якщо щось побачать.

— Звісно, — погодилась вона.

Переваги собачої зграї зараз були набагато більшими, ніж вона сподівалась.

Вийнявши свій ППК, вона встромила «Глок» у кобуру. Запнувши 38-й за пояс, встромила ППК ззаду в сумку, що стояла в ногах. Потім, намацавши в сумці те, що потрібно, витягла. Вона наділа замість куленепробивної кепки протигаз, нашвидкуруч закріпила його на роті й носі, вкрутила фільтр, а потім схопила дві герметичні касети, стяжки, військові рукавички й коробку із сережками. Вона поклала їх у кишені на талії. Наостанок добула важкий болторіз і встромила його за пояс біля порожньої кобури, одним руків’ям усередину, а другим — назовні. Хоч болторіз був компактний як на своє призначення, руків’я все одно сягало їй майже до колін. Воно трохи заважатиме їй рухатись, але якщо все відбуватиметься, як заплановано нею, він їй знадобиться.

Наразі вона не мала часу, аби розмірковувати, що собі зараз думає Деніел, як він почувається через убивство беззахисного чоловіка.

Удалині показався будинок, у всіх вікнах, що були в полі зору, світилося. Вікна нагорі надто добре були затемнені, щоб можна було помітити, світиться всередині чи темно.

— Бачиш кого-небудь?

— Тіло — отам, — Деніел показав у бік надбудови.

— Маємо переконатись, що він дійсно мертвий, — ще лишилось троє чоловіків, розташування яких було невідомим. Чим менше їх ще дихає, то більші в неї шанси.

— Я майже певний, що мертвий. Він схожий на мерця… у кількох місцях, — його голос лунав порожньо.

— Добре.

Вона не бачила нікого біля будинку. Мабуть, вони не настільки дурні, щоб повибігати на вулицю, аби перевірити, що відбувається. Жодних силуетів у вікнах. Певна річ, вони повимикали б світло, якби збиралися стріляти з одного з вікон. Можливо, нагорі… вікна так капітально було замасковано, що навіть вона насилу могла вгадати, де вони. Чи знетямлюючі застережні заходи вимкнено, і хтось спостерігає за ними з темної кімнати?

— Ти можеш розгледіти вікна нагорі?

— Усі ніби запнуті, — відповів Деніел.

— Добре. Починай сповільнюватись. За дві секунди потому, як ми повиходимо, зупиняйся і будь готовий стріляти.

Він хитнув головою:

— Зрозуміло.

— Ейнштейне, ходи сюди. Будь напоготові.

Деніел поставив машину під таким кутом, щоб із вікна її було видно з його боку. Вона сподівалась, що її не помітять у пітьмі з іншого боку авто.

Відчинивши дверцята, Алекс вислизнула на траву, що поволі колихалась. Вона намагалася відтворити рухи, які бачила в сотні фільмів: спустившись на коліна, перекотилася на бік, а Ейнштейн перескочив через неї. Вона була переконана, що схибила, але наскільки схибила — і гадки не матиме, допоки «Виживання» не вивітриться.

Вона забула сказати Деніелу, щоб зачинив двері й усе позакривав, утім, це саме підказує здоровий глузд, а він сьогодні ніби швидко міркує. Можливо, знову генетика зіграла роль — він був створений для таких ситуацій, як і його брат. Хай там як, а якщо хтось надумає залізти в машину, на нього вже чекатиме Хан. Вона намагалась уявити, як воно, коли хтось, за ким уже й так женеться дюжина бійцівських собак, на узвишші в пітьмі зустрічається ніс до носа з Ханом. Таке обов’язково вплине на прицільність нападника та час, що потрібен йому на те, аби зреагувати.

Навіть попри те, що вона вдягла рукавички, повзання по гравію було б виснажливим, якби вона не підвелася. Коли вона поспіхом бігла від джипа, почула, як стрімко мчать лапи її зграї у сухих кущах — не лише Ейнштейн, а й дюжини тих собак, які вижили. У неї ще ніколи не було такої підтримки. Снайперу нагорі було б важко відокремити її від зграї.

Біля ґанку вона пішла навшпиньки. Джип уже стояв непорушно. Вона почула, як грюкнули двері. Почувши коротке завивання просто над головою, вона завмерла. І знову нетривале виття. Це не людина.

Підтягнувшись угору на ґанок, перекотилась під перила й сиділа, низько пригнувшись, нижче вікон. Попереду Лола скрутилась калачиком у дальньому кутку. Алекс знала, що, навіть поранена, Лола дасть знати, якщо десь поряд чатує небезпека. Підповзла до собаки й рукою у рукавичці провела по кривавому сліду. Лола на кілька сантиметрів підняла голову, лише раз слабенько крутнувши хвостом.

— Усе буде добре, Лоло. Я повернулась. Тримайся, гаразд? — вона погладила собаці вухо, а Лола дихала тихо й важко.

Ейнштейн чекав у тіні біля дверей. Алекс підповзла до нього.

— Лишайся з Лолою, Ейнштейне.

Вона не могла розтлумачити погляд, яким він глянув на неї. Сподівалась, що він зрозумів. Цього разу вона мусить іти сама.

Якщо вона переживе цю ніч, то винайде протигаз для собак.

Алекс сіла навшпиньки біля дверей і обережно вдягла сережки. Вони не личили — тендітні та витончені — до армійського вбрання, але вона не мала часу, щоб перейматись зовнішністю, бо невдовзі дійде до сутички. Схопивши більшу касету в передній кишені вбрання, вона відкрутила кришку й розчинила двері, потім кинула касету всередину.

Нічого не відбулося. Ані криків, ані кроків, що втікають, поки газ сповнює кімнату. Перечекавши дві секунди, вона, зігнувшись, пробігла коридором, тримаючи «Глок» у правій руці, а обріз — у лівій. Вона дуже незграбно орудуватиме лівою, але з такою зброєю, як ця, не потрібно мати хороший приціл, не у ближньому бою.

Вона не марнувала часу на те, щоб обшукувати перший поверх. Якщо хтось піде за нею у наступні п’ять хвилин і не матиме на собі протигазу, невдовзі знепритомніє. Вона програла це в голові, піднімаючись сходами. Ектор зайшов усередину, шукаючи Девіда чи Кевіна, або їх обох. Оскільки він зайшов сам-один, отже, гадала вона, він шукав тільки двох. Убивши Арні, він, певно, гадав, що тепер вони сам на сам. Утім, він, безперечно, украй упевнений у своїх силах, адже пішов діяти соло.

Йому слід було б перевірити всі кімнати внизу. А потім спробувати відчинити двері нагорі. Вона вже була напівдорозі до сходів. Із касети внизу поширювався важкий дим; за нею він не піднімався. Підвівши очі, вона помітила, що двері в кімнату Деніела розчинено, як і двері у ванну кімнату. Удалині праворуч сочилося світло. Це, безперечно, її комірчина.

Вона сховала обріз у кобуру, злізши нагору, поклала лікті на першу сходинку й перехилилась через перила.

Унизу в коридорі сидів чоловік у грубих штанях і армійських черевиках. Його голова та плечі покоїлись на чужих ногах, що простягалися з її кімнати, у таких самих штанях, але замість армійських черевиків — чорні кросівки.

Ектор — це чоловік, що лежить на підлозі в її кімнаті, якщо чоловік у костюмі правильно розповів хід подій. Мабуть, він, відчинивши двері, увімкнув світло й упав. За кілька хвилин Енжел прийшов подивитись, чи не потрібна йому допомога, а побачивши його ноги, прослизнув понад стіною, тримаючи зброю, поки газ не подужав і його.

Вона гадки не має, скільки часу вони вже непритомні.

Поки що все, про що розповідав чоловік у костюмі, підтвердилось. Тому вона почувалась достатньо безпечно, аби, сховавши «Глок», розпочати. Спочатку, схопивши пістолет, який забрала з рук першого чоловіка, жбурнула його через перила на перший поверх. Ззаду в нього за поясом стирчав ще один пістолет — і той полетів слідом. Їй забракло часу, щоб шукати ретельніше. Вона пошкодувала, що не має нічого, щоб упорснути йому, аби не ворушився: на відміну від газу, який вивітриться за півгодини, довготривале заспокійливе потрапило б йому в кров і стало б беззаперечним її викриттям для будь-кого, хто міг запідозрити, що вона тут. Вона зав’язала йому руки за спиною, а потім зв’язала литки.

Ектор був меншим за Енжела, схожого на мерця у позашляховику, хіба тільки волосся мав іншого кольору; Ектор і Енжел були темноволосими, як їй і розповідав чоловік у костюмі. Ектор був не вище середнього зросту, худорлявий, спортивної статури, але не настільки, щоб його помічали на вулицях. Він був чисто поголений і мав чисту шкіру, принаймні в тих місцях, де сягало її око; на ньому була чорна спортивна сорочка з довгими рукавами. В Енжела на трьох пальцях були татуювання, а ще одне — на потилиці. Ектор був меткішим. Якщо маєш заробляти мокрухами, краще змішуватись із натовпом, не мати рис, які будь-який свідок міг би легко описати поліцейському художнику, що пише фотороботи.

Величезний замаскований «Магнум» лежав за кілька сантиметрів від правої руки Ектора. Снайперська гвинтівка висіла на спині. Вона витягла з гвинтівки магазин, забрала великий пістолет і винесла усе в коридор, а потім скинула вниз через перила. Вона почула, як вони вдарились об тверду дерев’яну підлогу на першому поверсі, один із них із металевим брязкотом ударився об зброю, яку вона вже викинула раніше.

Вона повернулась, щоб обеззброїти Ектора.

Тіло, що лежало в її комірчині, зникло.

Вона, рвучко вихопивши з кобури обріз, притиснулася спиною до стіни за дверима. Жодного звуку. Він мав пройти крізь двері. Коли пройде, вона застрелить його. Навіть найвправніший найманий убивця стане неповносправним, якщо відстрелити йому ноги.