Стефани Майер – Аптекар (страница 45)

— Не бачив його. Але ще до дев’ятої.

Уже спливло понад годину. Безперечно, він невдовзі повернеться. Вона дочекається своєї черги.

Добре, що Деніел зацікавився тренуваннями на стрільбищі. Можливо, він засвоїв щось із того, що вони з Кевіном намагались йому сказати. Вона не хотіла, щоб він жив у страху, але це найліпший варіант. Страх збереже йому життя.

Помахавши Арні на знак подяки, вона попростувала до будинку, щоб закінчити прання, а слідом за нею — ватагою увесь її почет.

За годину, уперше за кілька днів, вона вбралася у чисте й почувалася пречудово. Речі, у які була вдягнена, поклала у пральну машину, тішачись думкою, що знову весь її гардероб приємно пахнутиме. Ще півгодини вона приділила роботі з пам’яттю; принаймні за дванадцять годин потому вона згадала, як розшифровуються її нотатки. Вона намагалась якнайкраще дотримувати хронологічного порядку, утім її система нумерації ґрунтувалась на точності. Можливо, так вона все ще більше заплутає, але наразі їй геть не хотілося цього визнавати.

Сьогодні вранці вона опрацьовувала терористичні злочини номер п’ятнадцять і три — спробувала попрацювати з бомбами в метро та викраденнями біологічної зброї, намагаючись згадати імена, які вигулькували в цьому контексті.

З росіянами-спекулянтами та спекулянтами-терористами під номером п’ятнадцять вже упорались, тому, мабуть, вони справи не стосуються. Але вона все одно занотувала. НЙ видавалось надто очевидним скороченням, тому вона використала МБ — Манхеттен-Бронкс; ціллю був потяг 1, угруповання, що стояло за цим, вона позначила як ТТ, КД — для пакистанської Каласької Долини, ВР — росіяни, які постачали їм матеріали. І кілька сторонніх, які допомагали тим, хто в абревіатурах: RP, FD, BB.

У третього номера було кілька недоробків, як вона пригадувала, але ці справи було передано в ЦРУ. Вона подивилась на записані нею літери: Я, І та П — Яму, Індія та Пакистанський кордон; ТЧ — Такомська Чума, так її називали. Її створила відома терористична ланка на основі нотаток американського вченого, які забрали в лабораторії неподалік Сіетла. Ланка, що відкололась, також мала стосунок до подій Т10 та Т13. На час, коли її «звільнили», її відділ допомагав ЦРУ зібрати інформацію про залишки ланки. Цікако, чи спромоглися в ЦРУ остаточно її прикрити? Кевін був зайнятий у Мексиці, тому, мабуть, не відповість їй на це запитання. Вона занотувала ініціали кількох людей, які мали відношення до цієї справи. DH — це американський науковець, у якого вкрали формулу, а OM — член терористичної ланки, якого вона допитувала. На її думку, був ще один американець, який якось мав до цього відношення, але не брав участі безпосередньо. Чи стосується це ім’я номера четвертого? Вона лише пригадувала, що воно було коротким, ніби скороченим… чи не з літери П починалось?

Звісно, їй ніколи не дозволяли робити нотатки, тому посилатись їй немає на що. І вона засмучувалась через це. Настільки, що вирішила покинути все й піти пошукати щось на обід. Печиво не дуже втамувало голод.

Заходячи у простору вітальню, вона чула, як низько гуде двигун машини, що наближається, а потім як скреготять важкі колеса по гравієві. Нарешті.

За звичкою вона пішла визирнути з дверей, щоб переконатись, що це Деніел. У мить, коли вона саме визирнула, двигун затих. Укрита пилом стара біла «Тойота» з таким самим укритим пилом каркасом житлового фургончика на колесах стояли там, де вчора вони поставили седан, а Деніел злазив із водійського сидіння. За ним із дверцят вискочив Ейнштейн.

Навіть поки вона зачудовано споглядала нічим не прикметний зовнішній вигляд машини, ідеальної для маскування, спиною пішов мороз, вкриваючи тіло гусячою шкірою. Вона завмерла, бігаючи очима, як кролиця, що намагається визначити, звідки йде небезпека. Що помітила її підсвідомість, чого не помітила вона?

Зосередившись на паперовій торбинці, яку, зібгавши, ніс у лівій руці Деніел, вона спостерігала, як він, посунувши сидіння вперед, схопив ще один пакунок. Ейнштейн радісно витанцьовував навколо нього. Хан і ротвейлер збігли з ґанку, щоб долучитись до Ейнштейна.

Вона дочекалась, поки кров віділлє від обличчя, відігнавши відчуття спантеличення.

А коли секундний шок минув, вона вже бігла за собаками, відчуваючи, як кров знову припливає до її набряклих щік.

— Агов, Алекс! — весело прокричав Деніел. — У машині ще кілька пакунків, тож якщо відчуваєш… — раптом він спинився, зауваживши її вираз обличчя.

— Що трапилося? Кевін…

— Де ти подівся? — процідила вона крізь зуби.

Він кліпнув очима.

— Я просто заскочив у місто, яке ми проминали дорогою сюди. У Чілдрес.

Її руки стиснулись у кулаки.

— Я й пса взяв із собою, — він спробував розрядити обстановку. — Нічого не трапилось.

Вона притиснула кулак до рота, сіпнулась і спробувала заспокоїтись. Він не винний. Він просто не зрозумів. Вона та Кевін мали давати йому кращі настанови. Вона сама схибила, гадаючи, що частина цих настанов пролунала, поки вона спала в машині. Але якщо Кевін не готував Деніела до такого нового життя, то про що вони розмовляли стільки годин?

— Чи хтось бачив т… — о, певно що бачив. Ти ж їздив скуплятись. Скільки людей бачило тебе?

Він знову кліпнув.

— Я щось не те зробив?

— Ти в місто ходив? — загримів глибокий голос за її спиною.

Деніел перевів погляд поверх її голови.

— Еге, у вас же, народ, бракувало харчів. Я просто хотів привезти чогось незамороженого. А ви наче зайняті були…

Вона озирнулась, щоб подивитись на Арні. Обличчя у нього було незворушне, але вона надто добре розумілася на тому, як помічати найдрібніші тріщинки у фасаді — дрібні наскісні зморшки навколо очей, судина, що трішки більше позначилася на чолі…

— Можеш зв’язатися з Кевіном? — спитала вона його.

— Тобто, Джо?

— Мабуть. Братом Деніела.

— Ні.

— А що я зробив? — спитав він благально.

Вона зітхнула, знову повернувшись до Деніела.

— Ти пригадуєш, як Кевін казав, що ніхто навколо ніколи не бачив його обличчя? Отже… тепер побачили.

Обличчя Деніела втрачало колір у міру того, як він усвідомлював почуте.

— Але… я назвався несправжнім ім’ям. Я… я сказав, що проїздом у місті.

— Зі скількома людьми ти розмовляв?

— Тільки з касиром у продуктовій крамниці й ще з одним у…

— У скількох місцях ти бував?

— У трьох..

Вона перезирнулася з Арні — її налякане обличчя зустрілося з його непохитним поглядом.

— Кевін залишив мені грошей на потреби, і я гадав, що він має на увазі молоко та яйця, — пробував виправдатися Деніел.

— Він мав на увазі фальшиві посвідки особи, — гаркнула Алекс.

Решта кольору зійшла з Деніелового обличчя, і він роззявив рота.

Вони довго не зводили з нього очей.

Деніел глибоко вдихнув, явно намагаючись опанувати себе.

— Добре, — погодився він, — я схибив. Можемо занести продукти додому, а потім ви розтлумачите мені, як сильно? Не хочу додавати до своїх хиб ще більше, якщо продукти, що швидко псуються, зіпсуються в машині.

Вона стиснула губи в тонку лінію, нехтуючи дратівливою кулькою суперклею, і, кивнувши, попростувала до багажника, щоб допомогти вийняти харчі. Побачивши все найнеобхідніше у фургончику, вона відчула, як кров знову припливає до її синців.

Певна річ, на додачу до відвідин найближчого міста він ще й скупив харчів, якими прогодувати можна ціле військо. І якби існувало щось, завдяки чому його могли б запам’ятати ще краще, він би, безсумнівно, і те утнув.

У зловіснім мовчанні Алекс та Арні позаносили пакунки, склавши їх усі на стільницю. Деніел бігав між шафами та холодильником, розкладаючи кожну річ на своє місце. Алекс могла б подумати, що він ставиться до цього всього несерйозно, якби не те, що його обличчя раз по раз змінювало забарвлення; вираз обличчя лишався незмінним, а ось щоки та шия то червоніли, то знову бліднули.

Імовірно, знайти час для того, щоб охолонути, було доброю думкою. Це надало Алекс можливість усе обміркувати й реально оцінити небезпеку, що постала. Вона мало не вкрала в Арні вантажівку й не втекла, але розуміла, що то було б надмірно бурхливою реакцією. Часом надбурхлива реакція рятує життя, а часом просто наражає тебе на ще більшу небезпеку. Вона має пам’ятати про своє обличчя; і якщо втече зараз, то тільки додасть собі проблем.

Деніел поклав на місце у холодильник останній продукт — якийсь зелений овоч зі жмутом листя — і закрив дверцята. Він не повернувся, а так і стояв, прихиливши голову до сталевого холодильника.

— Наскільки все погано? — спитав він тихо.

Вона глянула на Арні. Той не мав охоти говорити.

— Скажи, що ти заплатив готівкою, — почала вона.

— Заплатив.

— Що ж, принаймні, це хоч щось.

— Але не все, — згадав Деніел.

— Ні. Чілдрес вкрай маленьке містечко.

— Трохи більше шести тисяч людей, — пробубонів Арні.

Гірше, ніж вона гадала; вона знала, що в деяких університетах студентські об’єднання налічують більше.

— Отже, чужинця у містечку запам’ятають, — мовила вона. — Тебе, звісно, запам’ятають.