Стефани Майер – Аптекар (страница 36)

— Без образ.

Знявши бейсболку з обличчя, вона витерла слину, що бігла з розбитої губи.

— Пробач, — пробурмотів Деніел.

— Не хвилюйся. Мені треба було прокинутись.

— Та ні, я за нього.

— Невисока думка твого брата про мої принади є особливим різновидом компліменту.

Деніел розсміявся:

— Слушно.

Кевін фуркнув.

Алекс, потягнувшись, застогнала.

— Дай-но я вгадаю. Коли ти уявляв напарницю Схибленого вченого, загадкову Олеандр, перед твоїми очима поставала білявка? — вона глянула на його обличчя, яке раптом напружилось. — Так, безперечно, білявка. З великими грудьми, довгими засмаглими ногами, повними губами й великими блакитними очима, як у лані? Чи я все вгадала? О, ще з французьким акцентом, так?

Кевін не відповів. Вона озирнулась на нього. Він дивився у вікно, немовби зовсім її не слухаючи.

— Усе в одній, — розсміялась вона.

— Він завжди був прихильником очевидного, — прокоментував Деніел.

— Ніколи не бачила таких на цій роботі, — мовила Алекс до Деніела. — Я не кажу, що у такого створіння обов’язково бракує мізків, але справді, навіщо десятиріччями скніти над безславними дослідженнями, якщо існує безліч інших варіантів?

— Я бачив таких дівчат на такій роботі, — пробурмотів Кевін.

— Певна річ, агенток, — припустила Алекс. — Вкрай сексуальна праця. Захоплива. Утім, повір мені, лабораторні халати насправді зовсім не додають краси фігурі, попри те, якими їх показують у розпусних костюмах на Хелоуїн.

Кевін знов почав визирати з вікна.

— Як почуваєшся? — спитав Деніел.

— Ой.

— О, перепрошую.

Вона знизала плечима:

— Треба знайти місце, де б зупинитись. Я не зможу повечеряти у ресторані, щоб хтось не викликав за вами двома копів. Нам треба десь знайти мотель і потім хтось із вас піде до продуктової крамниці.

— Обслуга в номери не годиться? — здивувався Деніел.

— У таких готелях помічають, коли ти платиш готівкою, — Кевін пояснив перше, ніж вона встигла. — Даруй, брате. Скрутна у нас буде ночівля.

— Ти за кермом цілий день? — спитала вона.

— Ні, ми з Кевом кілька разів їхали почергово.

— Неймовірно, щоб я стільки проспала.

— Гадаю, ти цього потребувала.

— Так, мабуть, я гарувала, як віл, надто довго.

— Обмаль часу, — пробурмотів Кевін, — а так багато людей ще треба замордувати.

— Правду кажеш, — весело погодилась вона, аби тільки його роздратувати.

Деніел розсміявся. Він видавався таким добрим та ласкавим — більше, ніж будь-хто, кого вона колись зустрічала, — але він, безперечно, дивак. Можливо, неврівноважений.

Вони знайшли маленький мотель на околиці Літтл Рока. Алекс гадала, що мала б трішки впізнати містечко, але їй нічого не нагадувало про її відвідини дідуся та бабусі в дитинстві. Можливо, місто надто розрослося, відколи вона востаннє була тут. А можливо, вона просто була в іншій його частині. Десь неподалік поховані її бабуся та дідусь.

Їй було цікаво, чи вона щось відчуватиме через це. Але до цього міста їй було байдуже. Вона не почувалася до них ближчою від того, що зараз перебувала неподалік з їхнім генетичним матеріалом.

Кевін наполіг на тому, щоб улаштувати все на рецепції. Мабуть, на краще, що зараз Кевін взяв усе у свої руки; через її обличчя Алекс годі було посилати на завдання, та навіть якби вона мала добрий вигляд, він у цьому був фахівцем. А вона зналась лише на тому, що завчила під час теоретичних досліджень та кількох років спроб і помилок. Кевіна ж навчили набагато більше, він довів це у польових умовах. Про Деніела навіть годі й згадувати. О, звісно, з обличчям у нього все добре, але він має абсолютно хибні інстинкти.

Показовий приклад того — коли вони сварились через те, що Кевін зняв для них тільки один номер. Йому й на гадку не спало, що рецепціоніст радше запам’ятав би двох чоловіків, що, прийшовши разом, заплатили готівкою за два номери. І коли Кевін став за троє дверей від кімнати, яку вони виняйняли, Деніел зовсім не збагнув причини. «Щоб збити з пантелику» — пояснили йому, але все це було зовсім чужим усьому, що Деніел знав раніше в житті, кожній набутій ним звичці. Він міркував, як нормальна людина, яка ніколи не мала що приховувати. Йому ще чимало доведеться навчитись.

Він навіть спитав, чи слід їм спитати дозволу, перш ніж впустити собаку в номер.

У кімнаті було лише одне ліжко, але Алекс проспала дванадцять годин поспіль, тому охоче залишилась на варті. Кевін вийшов на півгодини, а повернувся із загорнутими у целофан сендвічами та содовою, а також великим пакунком собачого корму. Алекс жадібно проковтнула сендвічі, а потім заїла їх жменею знеболювального. Ейнштейн їв з таким самим ентузіазмом, як і вона, просто з пакунку, а от Деніел та Кевін споживали їжу значно спокійніше. Мабуть, вона проспала кілька зупинок на обід дорогою.

Вона швидко причепурилась перед потрісканим дзеркалом у ванній, хоча радощів їй це не додало. Набряклий ніс збільшився вдвічі, почервонів і скидався на цибулину. Але був і позитивний бік: є великі шанси, що він загоюватиметься інакше, ніж на початку, тож її зовнішність трохи зміниться. Можливо, не так добре, як коли б вона зробила пластичну операцію, але загалом не так болісно чи, принаймні, швидше. Синці вражаюче суперечили своїй назві, вихваляючись різнобарв’ям кольорів від зелено-жовтого до жовчно-зеленого та темно-пурпурового. Потріскана губа набрякла з обох боків лускатої тріщини як кульки з плоті, а вона навіть гадки не мала, що синці можуть виникнути у роті. Але в одному їй поталанило: зуби досі були всі цілі. Бо поставити міст було б непросто.

Ще має спливти трохи часу, перш ніж вона матиме змогу хоч щось робити. Вона сподівалась, що безпечна домівка Кевіна відповідатиме тому, як про неї відгукуються. І хвилювалась, прямуючи у безвість. Вона нічого не підготувала самотужки, і це нервувало її на сто відсотків.

Помила й почистила зуби — то був доволі болісний ритуал — і влізла у чорні легінси та чисту білу сорочку. На цьому її гардероб вичерпувався. Сподівалася, у безпечній домівці буде пральна машина.

Коли вона повернулась у номер, Деніел спав голічерева, підсунувши одну руку під подушку, а інша вільно звисала з ліжка, торкаючись довгими пальцями до вицвілого килима. У нього й справді був інший вираз обличчя уві сні — як перше, коли він лежав непритомний, і його невинність та спокій ніби не належали до того самого світу, де мешкала Алекс.

Кевіна та собаки в номері не було. Усвідомлюючи, що у пса є певні потреби, вона не могла опустити рівень тривоги нижче жовтогарячого рівня, поки вони не повернулись.

Кевін її не помітив, а пес обнюхав один раз, проминаючи. Кевін ліг голічерева, випростався, поклавши руки по швах, і враз заплющився. Протягом шести годин він навіть не поворухнувся. Пес заскочив на край ліжка, скрутившись калачиком і поклавши хвіст Деніелові на ногу, а голову — на стопи Кевінові, як на подушку.

Алекс сиділа на стільці, що лише один був у номері, — килим мав надто підозрілий вигляд, щоб вона вкладалась на підлозі, — схилившись над ноутбуком і проглядаючи новини. Вона не була впевнена, що хтось помітить Деніелове зникнення, а тим паче що повідомлять про нього, якщо помітять. Мабуть, ні. Дорослі чоловіки повсякчас зникали. Наприклад, як її батько. Таке було надто звичною справою, щоб здіймати хвилю занепокоєння, хіба що існувала якась сенсаційна подробиця — приміром, частини розчленованого тіла у квартирі.

Досі нічого не писали про катастрофу самотнього літака у Західній Вірджинії: не знайшли ані померлих, ані травмованих, які досі шукають власника, утім, вона сумнівалась, що цій новині приділятимуть більше уваги, ніж кілька рядків у місцевій електронній газеті. Коли новина спливе, у повідомленні не буде нічого, що приверне чиюсь увагу у Вашингтоні.

Вона завершила пошуки інформації, яка свідчила б про те, що вони в небезпеці. Видавалось, що принаймні з цього боку їм нічого не загрожує. А що зараз думає Карстен? Які має плани? Вона не збиралась повертати Деніела додому раніше ранку понеділка, перед початком уроків у школі, а зараз ще досі субота, майже субота. У відділі знали, що вона не розколе Деніела, адже йому нічого розповідати. Вони б мали здогадатись, що з часом вона теж дізнається про існування брата-близнюка. Вони, мабуть, були чудово обізнані, що Кевін досі серед живих. Вони сподівались, що він, вийшовши з укриття, вступить у гру раніше, і в цьому вони не схибили. Єдине, чого вони не передбачили, — що кат та найманий убивця заведуть теревені.

Усе б так ніколи й не втряслося, якби не втрутився Деніел. Для них він був лише маневром, принадою, яку наразили на небезпеку, щоб виманити більш важливих гравців у центр дошки. Та вони ніколи б не здогадались, що він стане поштовхом до змін.

Вона збиралась дотримувати умов угоди зі свого боку: вона гратиме роль переможця (хоч, певно, насправді ця роль програшна), дозволивши Кевінові та Деніелові померти. У випадку Кевіна — померти знову. Але зараз вона б радше охоче померла сама. Чи не легше буде у відділі повірити, що такий, як Кевін Біч, котрий був головою картелю, досягнув успіху там, де їм не вдалося? Чи не здалося б їм тоді доцільним припинити її пошуки? Як воно — просто зникнути, але так, щоб цього разу її ніхто не шукав?

Вона зітхнула. Фантазії лише все ускладнюють, тому поринати в них далі немає сенсу. Обидва чоловіки міцно заснули, вона в цьому впевнена, тому, пірнувши у торбу, добула герметичний патрон, який прихопила заздалегідь. У неї лише два протигази, тому сьогодні нічого смертоносного не буде, тільки снодійне в повітрі, яке вона вчора запрограмувала у комп’ютері. Цього вдосталь. Так вона зможе контролювати кінцевий результат, якщо їх хтось знайде.