Шери Лапенья – Тут усі брешуть (страница 44)

Нарешті він відпускає її, витираючи долонями сльози зі стурбованого обличчя.

— Що з нею буде?

— Нічого. Смерть Меріон — нещасний випадок. Ейвері намагалася втекти. То була самооборона. Їй дев’ять. Ніхто її не звинувачуватиме. Вона буде тут, із нами. І ми маємо допомогти їй, Майкле. Їй потрібна наша підтримка.

Він відвертається й, після паузи, каже:

— А як щодо тата?

Вона обережно добирає слова.

— Твій тато більше з нами не житиме. Але ти зможеш бачитись із ним скільки захочеш, гаразд?

У нього немає на це відповіді. Натомість він каже:

— Я чув… що Ейвері казала детективам. Я слухав. Це все його провина.

Ерін ковтає клубок у горлі. Вона хоче з ним погодитись, та все ж каже:

— Твій батько наробив жахливих помилок, але він не винен у тому, що зробила Меріон. Він і гадки не мав, що Меріон викрала Ейвері.

Вона не знає, чи захоче Майкл підтримувати стосунки з батьком після всього, що сталось, і всього, що він тепер знає. Хай там як, вона не намагатиметься вплинути на його рішення.

Майкл та Ейвері завжди були ближчими з нею. Це логічно, адже вона більше часу проводила з ними. Вона їхня мати. Вона більш дбайлива. І вона знає їх краще, ніж Вільям.

Розділ 52

— Що?

Ейвері не сподобалось те, що щойно сказала її мама.

Зараз неділя і вона снідає за столом на кухні. Ей-вері добре виспалась у своєму ліжку. Майкл встає пізно, тож він ще не спустився. Натовп журналістів і допитливих перехожих надворі трохи розсіявся, порівняно з учорашнім днем. Ейвері кілька разів виглядала з-за завіс у вітальні, хоч мати просила не робити цього, ігнорувати їх і не хвилюватись. «Не звертай уваги, й вони підуть», — сказала вона стривожено. Але Ейвері не хоче, щоб вони йшли. Людей, які вітали її з плакатами, вже немає, але репортери ще тут. Хочуть узяти у неї інтерв’ю, зробити фото, почути її історію. І вона хоче все це їм дати. Вона хоче бути в центрі уваги, стати відомою і заробити купу грошей. Вона хоче сама керувати своїм життям. А її мати каже їй ховатись?

— Думаю, буде краще, якщо ми переїдемо, — каже мама. — Ти ж не хочеш після всього цього повертатись у свою школу?

Ейвері швидко міркує.

— А як же твоя робота? — питає вона.

— Я знайду іншу.

— А Майкл?

Її мати киває.

— Я знаю. Я про це думала. Але, може, він і погодиться. Він теж навряд захоче жити в цьому божевіллі. Мабуть, це найкращий варіант для нас.

— Тобто для тебе, — каже Ейвері.

Мати ошелешена:

— Ні, Ейвері, йдеться не про мене. Йдеться про те, що краще для тебе. Для всіх нас. Ми можемо почати все спочатку, де ніхто нас не знає.

Ейвері хитає головою.

— Я не хочу переїжджати.

— Справді?

— Адже новини все одно скрізь нас дістануть, — каже Ейвері.

— Ні, якщо ми цього не захочемо, — заперечує її мама. — Якщо не говоритимемо з пресою, заляжемо на дно, то все заспокоїться. Не думаю, що ти хочеш жити наче під мікроскопом.

«Знову вона за своє, — думає Ейвері. — Каже мені, чого я хочу. Вона не знає, чого я хочу».

— Мене це не турбує, — каже вона й тягнеться по ще один тост.

Мати дивно на неї дивиться. Ейвері знає, про що вона думає. Думає, що вона ще дитина й не тямить, що робить. Але Ейвері чітко знає, що робить.

— Думаю, мені варто з ними поговорити, — каже Ейвері.

— Що? Ні, Ейвері, — відповідає мама стурбовано. — Не думаю, що це вдала ідея.

— Чому?

— Бо ти ще дитина. Вони хочуть на тобі нажитись. Вони візьмуться за тебе й уже не відчепляться. Вони

перекрутять усе, що ти скажеш, вириватимуть слова з контексту. Преса — це велика сила, ти не уявляєш, на що вони здатні. Все, що вони надрукують, переслідуватиме тебе довіку. Повір, ти цього не хочеш.

— Я їх не боюсь, — каже Ейвері. — Я знаю, що казати.

— Ні, — наполягає мати. — Давай усе обміркуємо. Не поспішаймо. Можливо, за пару днів ти думатимеш інакше.

Ейвері замислилась. Вона може почекати пару днів. Так навіть краще.

Нора виходить із дому й сідає в машину. Сказала, що їде купити продуктів. Зазвичай вона не їздить у крамницю в неділю вранці, але всі мовчать. Ал старанно її ігнорує.

Вона має вийти з будинку, де в неї вже починається клаустрофобія. Їй хочеться кричати. Діти зрозуміли, що між нею та їхнім батьком щось дуже не гаразд. Вони бачили синець у неї на обличчі, але побоялись питати. Це трохи зіпсувало радість від того, що Раян повернувся, а Ейвері знайшлась живою. Вона має розповісти їм про них із Вільямом до того, як вони почують про це в новинах. Вона знає, що опівдні поліція збирає пресконференцію. І тоді стане зрозуміло, чому Меріон усе це зробила. Всі дізнаються. У неї таке відчуття, ніби вона захворіла.

Вона думає про Вільяма. Де він? Удома? Вона проїжджає повз будинок Вулерів і бачить, що натовп журналістів там роїться досі, чекаючи на щось. Вона не

знає, чи там він. Його машини не видно, але вона може досі бути у поліції.

Вона їде в готель «Люкс», де він зупинявся. Та чи там він зараз? Репортерів тут більше немає. Вона паркується й чекає. Чи варто заходити? Про неї теж уже, мабуть, чули. Це дуже консервативне місто. Люди ходять до церкви. У них є своя думка, вони схильні засуджувати. Вона знає, адже вона одна з них.

Вона має вирішити, що їй робити й як бути. Вона не може далі жити з Алом, після всього, що сталося. Коли вона уявляє, як він сидить за смітником біля мотелю, їй стає гидко. Щоразу, коли вона згадує, як потім він повертався додому та вдавав, що все гаразд, їй стає страшно. Вона вже не знає, хто він. Вона вже не знає, що ховається за досі знайомою маскою.

Вони ненавидять одне одного. Ця отрута торкнеться і їхніх дітей. Усім буде краще, якщо вони розійдуться. Якщо ж вони залишаться разом, стане ще гірше. Вона має піти від нього. А, можливо, він і сам запропонує. Найліпший для неї варіант — лишитися вдома з дітьми. Та що, як він не піде? Що, як звинуватить у зраді й вижене її? Якщо так станеться, вона забере дітей. Але це змушує замислитись. Що, як він вимагатиме опіку над дітьми? Чи отримає він її? Вона не безгрішна. Чи має жінка бути бездоганною, щоб дітей лишили з нею? Вона не знає. Їй страшно.

Тепер Вільям знає, що Раян не чіпав його доньку. Вільяма нема в чому звинувачувати, крім того, що він у неї закохався. Єдине, що не дає їм бути разом, це почуття провини та сорому. І, звісно ж, думка оточення. Чи зможуть Нора та Вільям жити під загальним

осудом, коли спливе правда про Меріон? А як щодо її дітей?

Вона довго так сидить, потім заводить авто і їде додому. Вона так не зможе. Вона більше не бачитиметься з Вільямом. Перш за все, вона мусить дбати про своїх дітей.

Розділ 53

Ерін така щаслива, що її донька повернулась. Вона постійно дивиться на Ейвері, просто щоб переконатись, що та реальна. Втім, усе вже не так, як було раніше. Все змінилось.

Хоч Ейвері поки оберігають від журналістів, вона все одно на перших шпальтах, і не лише місцевих газет, а й національних. За останні двадцять чотири години, відколи поліція провела пресконференцію, біля їхнього будинку зібралося безліч репортерів. Вони отримують запити на ексклюзивні інтерв’ю і навіть на книжку, яку пропонують написати від імені Ейвері за купу грошей. Від усього цього у Ерін голова йде обертом. Їй це не подобається, як і Вільяму, з яким вона постійно говорить по телефону. Це їй теж неприємно.

Ерін боїться, що така публічність нашкодить її доньці та всім їм. Усе й так кепсько, а Ейвері ще й хоче давати інтерв’ю та писати книжки. Це не дасть їм спокійно жити. Це буде такий сором. Що, як потім Ейвері про це пошкодує? Ерін гидко від цього. Якщо вони дозволять їй це зробити, то будуть схожими на батьків, що наживаються на трагедії доньки. Та що більше вона забороняє, то більше Ейвері наполягає. Їхнє протистояння повернулося. Зрештою, Ерін телефонує юристу зі своєї фірми, щоб порадитись.

Рано-вранці в понеділок Ґаллі та Бледсо йдуть до патологоанатома. Треба отримати результати розтину Меріон Кук. Вони заходять у приміщення. Розтини не бентежать Ґаллі, у неї міцний шлунок. А от Бледсо навряд бачив їх стільки, скільки вона. У Чикаго вона постійно мала справу з трупами. Цікаво, як відреагує Бледсо.

Кімната майже не відрізняється від тих, у яких вона бувала. Плитка на підлозі, столи з неіржавкої сталі, каталки. Все по-медичному чисте. Схоже на операційну. Власне, це вона і є, от тільки пацієнти тут уже мертві. Стежити за розтином вони не будуть. Патологоанатом покликав їх забрати результати.

— Що тут у вас? — питає Бледсо, привітавшись. Здається, йому тут цілком комфортно.

— Ідіть подивіться, — каже патологоанатом.

Ґаллі схиляється над Меріон Кук, такою блідою, холодною, ніби виліпленою з воску. Груди накриті простирадлом. Видно лише плечі та голову. Ґаллі пригадує, як допитувала цю жінку, гадки не маючи, що Ейвері у неї в підвалі. Вона так переконливо доводила, що Ейвері сідала в машину Раяна Бланшара. А тепер вона мертва.

— Ось що її вбило, — пояснює патологоанатом, повертаючи голову покійної та показуючи рану. — Вона вдарилась потилицею об кут поручня. Можливо, це сталося при падінні. — Ґаллі та Бледсо дивляться на нього в очікуванні. — Хоч і не обов’язково.

— Про що це ви? — питає Бледсо.

— Про те, що не можна сказати напевно. Падіння — хитра штука. Звісно, вона цілком могла вдаритись під