Шери Лапенья – Подружжя по сусідству (страница 54)

Ресбак чекає, дозволяючи клятій тиші заповнити кімнату. Потім, уже м’якше, додає:

— Марко, я не думаю, що ви планували, щоб усе сталося отак. Не думаю, що ви вбили Дерека Гоніґа. Я думаю, це зробив ваш тесть.

Марко підводить голову.

— Якщо ви визнаєте свою провину, якщо розкажете все, що знаєте, щоб допомогти нам у нашій справі проти вашого тестя, ми, можливо, зможемо домовитися.

— Тобто, домовитися? — питає Марко. Його думки шугають як навіжені.

— Якщо ви допоможете нам, то, можливо, ми зможемо запропонувати вам імунітет від обвинувачень за сприяння викраденню. Я поговорю з прокурором, думаю, що, враховуючи обставини, він погодиться.

Марко раптом бачить надію там, де її не було. У роті в нього пересохло. Він не може говорити. Натомість він киває. Пропозиція звучить непогано.

— Вам доведеться прийти у відділок, — каже Ресбак, — коли ми закінчимо тут. — Він встає та йде назад на кухню.

Дитина спить, і Анна лишається колисати її у вітальні, а Марко встає та йде за Ресбаком на кухню. Його дивує те, що ноги його не підводять. Річард сидить на одному з кухонних стільців, уперто-мовчазний. Їхні очі зустрічаються. Річард відводить погляд. Поліцейський у формі допомагає йому підвестись і вдягає на нього наручники. Еліс дивиться із глибини кухні, нічого не кажучи, і обличчя її не виражає нічого.

— Річарде Адаме Драйз, — каже детектив Ресбак, — вас затримано за вбивство Дерека Гоніґа та сприяння викраденню Кори Конті. Ви маєте право мовчати. Усе, що ви скажете чи зробите, може бути й буде використано проти вас у суді. У вас є право звернутися до адвоката…

Марко спостерігає, ошелешений тим, як йому пощастило. Його дитину повернули живою та неушкодженою. Річарда затримали, і він отримає те, на що заслуговує. Засудять його, а не Марко. Синтія тепер йому не нашкодить. Він уперше дихає вільно, відколи почалося це жахіття. Усе скінчилося. Усе нарешті скінчилося.

Двоє поліцейських в уніформі ведуть скутого Річарда через вітальню до парадних дверей, Ресбак, Марко та Еліс ідуть за ним. Річард мовчить. Він не хоче дивитися ані на свою дружину, ані на доньку, ані на онучку, ані на зятя.

Марко, Анна та Еліс спостерігають за тим, як його забирають.

Марко ловить погляд своєї дружини. Їм повернули їхню любу донечку. Анна тепер знає все. У них більше немає таємниць одне від одного.

У поліцейському відділку вони обговорюють подробиці угоди Марко. У Марко тепер новий адвокат, із найкращої в місті адвокатської контори, що спеціалізується на кримінальних справах, не з контори Обрі Веста.

Марко розповідає все Ресбаку:

— Річард мене підставив. Він усе підлаштував. Він підіслав до мене Дерека. То все була його ідея. Він знав, що мені були потрібні гроші.

Вступає Анна.

— Нам спало на думку, що за цим стоїть мій батько. Я знала, що вони знайомі з Дереком Гоніґом, — я впізнала його — він приїздив до нашого будинку багато років тому. Але як дізналися ви?

Ресбак відповідає:

— Я знав, що він бреше. Він сказав, що викрадачі йому телефонували, але його телефони були на прослуховуванні. Ми знали, що вони не телефонували йому. А потім, учора ввечері, мені зателефонувала ваша мати.

— Моя мати?

— Ваш батько зраджував їй.

— Я знаю, — каже Анна. — Мама сказала мені вранці.

Марко питає:

— А як це стосується справи?

— Ваша теща винайняла приватного детектива слідкувати за своїм чоловіком. Детектив встановив на машину GPS-маячок. Він і досі там.

Марко та Еліс уважно слухають детектива.

— Ми знали, що машина Річарда була поблизу вашої оселі в час убивства.

Марко та Анна перезираються. Ресбак додає, звертаючись до Анни:

— Ваша мати теж упізнала Гоніґа, коли я показав їй його фото.

Марко каже:

— У Річарда був мобільний, мобільник Дерека. Той, з якого він мав телефонувати мені. Але Дерек так і не обізвався сам і не брав слухавку, коли я набирав. Я помітив сповіщення про пропущені дзвінки, а коли перетелефонував, за тим номером відповів Річард. Він сказав, що викрадачі надіслали йому телефон та записку поштою. Та я думав: чи не вбив Річард Дерека й не забрав того мобільника? Щодо записки, то я не вірив у її існування. Він сказав, що знищив її, аби захистити мене, оскільки вона мене компрометувала.

Ресбак каже:

— Еліс ніколи не бачила ані записки, ані телефону. Річард сказав, що вони надійшли, коли її не було вдома.

— Нащо Річарду вбивати Дерека? — питає Марко.

— Ми думаємо, що Дерек мав віддати дитину, коли ви принесли викуп, але не зробив цього, і Річард зрозумів, що його ошукали. Ми думаємо, що Річард того вечора знайшов його хатину та вбив його. Тоді він зрозумів, що має можливість вимагати другого викупу.

— Де була Кора після того, як її забрали з хатини? Хто про неї дбав? — питає Анна.

— Ми затримали доньку Річардової секретарки, коли вона від’їжджала на машині з місця обміну рано-вранці. Дитина була в неї. Здається, вона мала проблеми з наркотиками і їй були потрібні гроші.

Нажахана, Анна зойкає, затуливши рота рукою.

У виснаженні, але з полегкістю, Анна та Марко нарешті повертаються додому з Корою. Після відділка Анна з Марко відвезли Кору до лікарні, де її оглянули й написали у висновку «здорова». Тепер Марко готує їжу собі та Анні, поки Кора знову жадібно їсть. Преса більше не вовтузиться на їхньому ґанку: їхній новий адвокат дав їм зрозуміти, що Марко та Анна не даватимуть жодних коментарів і пригрозив подати позов, якщо ці вимоги порушуватимуть. Незабаром, коли курява трохи осяде, вони виставлять його на продаж.

Нарешті вони вкладають Кору в ліжечко. Вони роздягли її та викупали, оглянувши так ретельно, як коли вона була новонародженою, аби переконатися, що з нею все добре. Втім, це і схоже на її друге народження, на воскресіння з мертвих. Можливо, для них це новий початок.

Анна каже собі, що діти сильні. Що Кора впорається.

Вони стоять поряд із ліжечком, дивлячись на своє немовля, що посміхається й агукає до них. Яке полегшення — бачити її посмішку: в перші години повернення вона лише постійно плакала й смоктала. Але тепер Кора знову посміхається. Вона лежить на спинці у своєму ліжечку, де над нею схиляються намальовані баранці та батьки, грайливо дриґає ніжками.

— Я не вірила, що цей момент колись настане, — шепоче Анна.

— Я теж, — каже Марко й дзеленчить Корі брязкальцем. Вона вищить, хапає його й міцно тримає.

Якийсь час вони мовчать, спостерігаючи за тим, як засинає їхня доня.

— Як думаєш, ти зможеш пробачити мені? — нарешті питає Марко.

Анна думає: «Ну як я можу пробачити тобі таку тупість, слабкість та егоїстичність?» Але вголос вона каже:

— Не знаю, Марко. Поживемо — побачимо.

Він киває, відповідь дошкулила йому. За мить він каже:

— Іншої жінки ніколи не було, Анно. Клянуся.

— Я знаю.

Розділ 37

Анна кладе Кору назад до ліжечка, сподіваючись, що це вже останнє годування цієї ночі й дитина спатиме до ранку. Вже пізно — дуже пізно — але Синтія за стіною ніяк не вгамується. То був день «дивовижних» відкриттів. Після того, як батька забрали з будинку в наручниках, мати відкликала Анну поговорити, поки Марко у вітальні тримав на руках сплячу Кору.

— Думаю, тобі варто знати, — сказала вона, — з ким зустрічався твій батько.

— А яке це має значення? — запитала Анна. Яка різниця, з ким зраджував її батько? Вона молодша й привабливіша. Безумовно. Анні було байдуже, хто вона. Важливо було те, що це її батько, власне, — вона пам’ятає — вітчим, украв її дитину, щоб здобути мамині мільйони. Тепер він сяде у в’язницю за викрадення та убивство. Вона досі не може повірити, що все це дійсно сталося.

— Він зустрічався із твоєю сусідкою, — сказала мати. — Синтією Стілвел.

Анна поглянула на матір, не вірячи почутому, досі не втративши здатність дивуватися попри все, що сталося.

— Він познайомився з нею у тебе вдома, на новорічній вечірці, — продовжила Еліс. — Пам’ятаю, як вона з ним фліртувала. Тоді я дивилася на це крізь пальці. Але приватний детектив усе з’ясував. У мене є фотографії. — На обличчі її матері проступила огида. — Копії чеків з готелів.

Анна запитала:

— Чому ти мені не сказала?

— Я лише нещодавно дізналася, — пояснила Еліс. — Потім викрали Кору і я не хотіла засмучувати тебе ще й цим. — Далі з гіркотою додала: — Цей детектив, мабуть, одна з моїх найкращих інвестицій.

Тепер Анна розмірковує про те, що коїться в голові у Синтії. Грем поїхав. Вона сама, там, за стіною. Напевне, їй відомо, що Річарда заарештовано. Про це повідомляли в новинах. Чи має це для Синтії бодай якесь значення?

Дитина міцно спить у своєму ліжку. Марко засопів у їхньому. Це вперше він глибоко заснув більше ніж за тиждень. Але Анну сон зовсім не бере. Як і Синтію по сусідству.