Шери Лапенья – Подружжя по сусідству (страница 20)

— Але хіба це не той випадок, коли вашому бізнесу безнадійно потрібне вливання готівки? — питає Ресбак.

— Будь-який бізнес у наші дні може використовувати вливання готівки, — відповів Марко, з гіркою інтонацією прикрості.

— Ви на межі втрати компанії, над якою так старанно працювали? — питає Ресбак, трохи нахилившись уперед.

— Я так не думаю, ні, — каже Марко. Він не дозволить себе залякати.

— Ви так не думаєте?

— Ні.

Марко цікаво, звідки в детектива ця інформація. Його бізнес і справді під загрозою.

Але, наскільки йому відомо, у них немає дозволу продивлятися його банківські рахунки й бухгалтерію. Ресбак діє наосліп? З ким він говорив?

— А вашій дружині відомо про ваші проблеми з бізнесом?

— Не повною мірою, — Марко совається на стільці.

— Поясніть конкретніше, — просить детектив.

— Вона знає, що справи останнім часом ідуть не дуже добре, — зізнається Марко. — Але я не обтяжував її подробицями.

— Чому так?

— На Бога, у нас нещодавно народилася дитина! — відрізає Марко на підвищених тонах. — Вона в депресії, як вам відомо. Навіщо мені казати їй, що в мене проблеми в бізнесі?

Він проводить рукою по волоссю, яке розсипається, падаючи на очі.

— Я розумію, — каже Ресбак. — Ви просили батьків Анни про допомогу?

Марко уникає цього запитання.

— Я думаю, все владнається, — каже він.

Ресбак змінює тему.

— Давайте ще трохи поговоримо про вашу дружину, — провадить він. — Ви кажете, що вона пригнічена. Раніше ви казали, що діагноз «післяпологова депресія» їй поставила лікар. Її психіатр. Доктор… — він переглядає записи, — Лумсден. — Він підіймає очі на Марко. — Якої тимчасово немає в місті.

— Так, вам про це відомо, — каже Марко. — Скільки разів ми мусимо повторювати це?

— Чи могли б ви описати для мене її симптоми?

Марко нетерпляче совається на незручному металевому стільці. Він почувається хробаком, якого прикололи до дошки.

— Як я вже казав, вона була сумна, апатична, багато плакала. Часом вона видавалася геть розбитою. Вона недосипала. Кора — досить вимоглива дитина. — Кажучи це, він згадав, що її викрали, й мусив на мить замовкнути, щоб себе опанувати. — Я пропонував найняти няню, щоб допомагала з дитиною, щоб дружина могла поспати протягом дня, але вона відмовлялася. Думаю, їй здавалося, що вона мусить впоратися із цим сама, без допомоги.

— А у вашої дружини в анамнезі є психічні хвороби?

Марко дивиться детективу в очі, ошелешений.

— Що? Ні. В неї тільки депресія, як і в мільйонів інших людей. — Голос у нього став твердим. — Психічна хвороба — ні.

Марко не подобається те, на що натякає Ресбак. Він готується до того, що буде далі.

— Післяпологова депресія вважається психічним захворюванням, але не будемо прискіпуватися. — Ресбак відхиляється у кріслі й дивиться на Марко, ніби питаючи, чи можливе між ними відверте спілкування. — Вас ніколи не турбувало те, що Анна може нашкодити дитині? Чи собі?

— Ні, ніколи.

— Попри те, що ви прочитали про післяпологовий психоз в Інтернеті?

Отже, вони порпалися в його комп’ютері. Вони бачили, що він переглядав, ті історії про жінок, які вбили своїх дітей. Марко відчуває, як піт маленькими краплями проступає в нього на лобі.

— Ні, я ж вам про це розповідав… Коли Анні поставили діагноз, я хотів більше дізнатися про це, тож я шукав статті про післяпологову депресію. Ви знаєте, як воно в Інтернеті, одна стаття посилається на іншу, і так далі. А ти йдеш за посиланнями. Мені просто було цікаво. Я читав ті історії про жінок, які збожеволіли та вбили дітей, не тому, що думав, мовляв, Анна теж може це зробити. І близько ні.

Ресбак уважно дивиться на нього й мовчить.

— Слухайте, — каже Марко, — ну якби я думав, що Анна може нашкодити дитині, хіба я допустив би, щоб вона лишалася з нею сама цілий день, ну правда?

— Я не знаю. Допустили б? — Виклик кинуто. Ресбак дивиться на нього, вичікуючи.

Марко теж дивиться на Ресбака.

— Ви збираєтеся висунути нам звинувачення? — запитує він.

— Ні, не зараз, — каже детектив. — Ви можете йти.

Марко повільно встає, відсуваючи стілець назад. Він хоче вибігти звідси як навіжений, але він не поспішатиме, він вдаватиме, ніби контролює ситуацію, навіть якщо це й не так.

— Останній момент, — каже Ресбак. — Чи знаєте ви когось, у кого є електромобіль чи гібрид?

Марко замислюється:

— Не думаю.

— Це все, — каже Ресбак, встаючи зі стільця. — Дякую, що прийшли.

Маркові хочеться проревіти просто в пику Ресбаку: «Чому б тобі не зайнятися своєю клятою роботою й не знайти нашу дитину?» Але натомість він великими, зашвидкими кроками виходить із кімнати. За дверима він розуміє, що не знає, де Анна. Він не може піти без неї. Ресбак підходить з-за спини.

— Можете почекати на дружину, ми недовго, — каже він, іде по коридору й прочиняє двері в іншу кімнату, де, як гадає Марко, Анна чекає своєї черги.

Розділ 13

Анна сидить у холодній допитній кімнаті й тремтить. На ній лише джинси й тонка футболка. Кондиціонер працює з надмірною потужністю. Жінка у поліцейській формі стоїть біля дверей, завбачливо спостерігаючи за нею. Анні сказали, що вона знаходиться тут добровільно, що може піти будь-якої миті, але вона почувається ув’язненою.

Анна думає про те, що відбувається в іншій кімнаті, де допитують Марко. Їх навмисно розлучили. Від цього вона нервує й почувається невпевненою в собі. Поліція, вочевидь, підозрює їх. Вони намагаються нацькувати Марко й Анну одне на одного.

Анна хоче підготуватися до того, що станеться, але вона не знає, як.

Вона розмірковує над тим, що їм варто сказати про потребу поговорити з адвокатом, але вона боїться, що через це видаватиметься винною. Її батьки могли б дозволити собі найняти для неї найкращого адвоката з кримінальних справ у місті, але вона боїться їх просити. Що вони подумають, коли вона попросить адвоката? А як щодо Марко? Їм потрібні окремі адвокати? Її це бісить, тому що вона знає, що вони не чіпали своєї дитини, — поліція марнує час. І поки вони це роблять, Кора десь там, налякана, не доглянута або — Анна відчуває, що її зараз знудить.

Щоб не зблювати, вона думає про Марко. Але потім знову бачить цю картину: він цілує Синтію, його руки в неї на талії, торкаються її тіла, бажанішого, ніж тіло Анни. Вона вмовляє себе, що він був п’яний, що, можливо, саме Синтія почала приставати до нього, як він і сказав, а не навпаки. Вона бачила, як Синтія цілий вечір до нього чіплялася. Втім, вийшов же Марко з нею покурити. Він настільки ж винний. Вони обидва заперечують те, що в них роман, але вона не знає, кому вірити. Двері відчиняються, від чого вона підстрибує на стільці. Заходить детектив Ресбак, а за ним — Дженнінґз.

— Де Марко? — питає Анна, і голос її тремтить.

— Чекає на вас у фойє, — відповідає Ресбак, стримано посміхнувшись. — Ми недовго, — майже лагідно каже він. — Заспокойтеся, будь ласка.

Вона слабко посміхається у відповідь.

Ресбак вказує на камеру на стелі:

— Ми будемо записувати допит на відео.

Анна зиркає на камеру, спантеличена.

— Ми робитимемо це на камеру? — перепитує. Вона знервовано дивиться на двох детективів.

— Ми записуємо усі допити, — каже їй Ресбак. — Це для захисту всіх сторін.

Анна смикає своє волосся, намагається випростатися на стільці. Жінка-поліцейський лишається біля дверей, ніби вони бояться, що вона втече.

— Вам щось принести? — питає Ресбак. — Кави? Води?

— Ні, дякую.

Ресбак починає допит:

— Що ж, почнімо. Будь ласка, назвіть ваше ім’я та сьогоднішню дату. — Детектив крок за кроком проводить її через події тієї ночі, коли дитина зникла. — Коли ви побачили, що в ліжечку її немає, що ви зробили? — питає Ресбак. Голос у нього добрий, підбадьорливий.